вівторок, 16 листопада 2021 12:10

"Купляв газету з некрологами й щодня їздив на похорони": про що говорять у клубі анонімних алкоголіків

Субота, 6 листопада. На жовтій Ferrari до метро Лук'янівка під'їжджає білявка в короткій білій шубі. На плече закидає сріблясту сумку-футляр, на обличчя надіває маску зі стразами. Прямує до будівлі, де щосуботи засідає клуб анонімних алкоголіків.

Два місяці нікого не торкався. Забув, як пахне жіноче тіло

Люди збираються разом, щоб допомогти одне одному залишатися тверезими. Всередину запускають лише за ковід-сертифікатами. У документі жінки вказана перша доза вакцини, яку зробила влітку.

– Пап, ты решил вопрос с вакциной? – кричить у слухавку. – Первая стоит, а вторую "Дія" не подтягивает. Была у семейного врача. Она тоже прививку найти не может: "Обращайтесь к тем, кто колол!" Ты можешь у себя в министерстве поспрашивать? Меня завтра в салон не пустят без сертификатов. Педикюр будешь мне делать?

У приміщенні пахне кавою. На столику біля входу – кавова машина, ваза з карамельками й чотири упаковки еклерів. Білявка додає до кави дві порції вершків, стає біля відчиненого вікна. У кімнаті збираються 13 людей: чотири жінки й дев'ятеро чоловіків. Куратор, бородань у зеленому піджаку, розставляє колом офісні стільці.

 

– У нас сьогодні двоє новеньких, – каже хрипким голосом і киває ліворуч, де сидять чоловік із татуюванням якоря на руці та темношкірий у кофті з капюшоном. – Будемо знайомитися?

Темношкірий говорити відмовляється. Кидає до рота жуйку.

– Привіт, я Макс, – чоловік з татуюванням висовує стілець уперед. – Пити почав у 16. Спочатку пиво, потім слабоалкоголку. Коли у плавання пішов, без рому й віскі не міг прожити дня. З роботи нагнали. Батькам плювати, де я зараз. Мамка в Італії, батя – в Румунії. Дівчина почала возити до спеціалістів. Кодувався двічі – безполєзно. Поки сам не вирішиш, що пора зав'язувати, ніхто не допоможе.

Йому кивають троє, які сидять навпроти. Білявка дістає з сумки смартфон, але куратор просить відкласти його на дерев'яну стійку.

Якщо чоловік сподобався, лишаю на подушці номер телефону

– Все, що заробив за два роки, просрав за місяць. Дівчина за іншого заміж вийшла, народила дитину. А я почав бухати ще більше. Знайомий допоміг виїхати у Штати на роботу. Думав зав'яжу. Але працювати було в лом. Тому купляв газету з некрологами й щодня їздив на похорони. Вдавав із себе колегу покійних. На дурняк їв і пив. У Нью-Йорку за день міг поховати трьох незнайомців. Побухав – і спати. Щоб платити за нору, влаштувався на нелегальну роботу. Коли зловили, візу анулювали. В Україну повернувся і зрозумів: або беруся за розум, або за рік панахиду справлятимуть по мені.

– Я думав, що один такий, – перебиває дядько з опущеною на підборіддя маскою. У нього мішки під очима і шрам на щоці. – Дійшло до того, що на проводи ходив по цвинтарях і допивав усюди, де налито. Раз перехиляю чарку, на пам'ятник глип – а то друг армійський лежить! У 30 років помер від цирозу печінки. З ним разом ішли в запій на місяць, а потім ледь відкапувалися. Не п'ю рік. Вчора дружина торт замовила з лікерною пропиткою. Відмовився. Відчуваю відразу до запаху алкоголю.

Замовкає. Тишу порушує темношкірий, сьорбаючи гарячу каву.

– Усі питають, як ти зупинився? – моряк крутить у руках пляшку мінералки. – 10 років пив день у день. А потім узяв тисячу доларів і поїхав у приватну клініку поблизу Києва. За ці гроші там лікували два тижні. Не знав, що робитиму далі. Щоб не зірватися, купив продуктів на місяць і з квартири не виходив. Сусідка подзвонила батькам, бо думала, що помер. Зрозумів, що скучив не за горілкою, а за людьми. Два місяці нікого не торкався. Забув, як пахне жіноче тіло. Хотілося цілуватися.

Гурт сміється. Бородань із дредами називається Ростиславом.

– Вчора зірвався, – зізнається. – Випив 50 грамів коньяку, а потім понеслося. Тільки вранці зрозумів, що п'ять тижнів у зав'язці – коту під хвіст.

– І в мене таке було, – його перебиває Геннадій, вусань у джинсовій сорочці. – Через це пройшов кожен із нас. Добре, що сюди приїхав, а не пішов похмелятися.

За день видудлював літр горілки чи чотири літри пива

Куратор Геннадій у зав'язці 12 років. У нього вітиліго на чолі. На шиї – картатий шарф.

– У свою першу групу анонімних алкоголіків у Львові я прийшов з будуна, – каже. – За місяць мені подарували улюблений печінковий торт. Тепер ним щоразу святкую чергову річницю без алкоголю. У мене не було грошей на текілу та віскар. Пив горілку. Спочатку "Столичну", потім брав самогонку в бабки на ринку. Мати перепробувала наркологів і психологів, а потім за руку привела до священника. Духівник не вчив жити, а лише порадив: "Хочеш кинути пити – допоможи зав'язати іншим". Так 2010‑го став компаньйоном по тверезості. Переїхав працювати до Києва й поселився у квартирі жінки, яка сім років сиділа на стакані. Я контролював Настю, а вона – мене. Сусіди думали, що ми пара, але до неї приходили чоловіки, а я водив жінок. Бо ночувати на чужій території, за умовами нашого договору, не можна. Там легко зірватися й набухатися.

Куратор оголошує перерву на 10 хв. Брюнетка, від якої пахне солодкими парфумами, відчиняє вікно. Білявка забивається в куток кімнати й гучно розмовляє по телефону.

– Забудь його, – каже, цокаючи довгими нігтями по столу. – Якщо покинув раз, покине і вдруге. А Ромчик що? Кажеш, записку лишив? Якщо чоловік сподобався, я теж лишаю на подушці номер телефону. Якщо ні – втікаю, доки спить. Мало з ким лягаю в ліжко вдруге, але подарунки можу отримувати ще пів року після сексу. Кажеш, годинник подарував? Краще би він iPhone 13 тобі купив. Ну й що, що він 37 тисяч? Дружині він нову тачку щороку дарує. Марусь, це депутат, а не двірник! Я на твоєму місці витягнула б із нього по максимуму та зав'язала. Принципово не зустрічаюся з женатіками.

За столом навпроти дверей троє чоловіків у схожих светрах обговорюють президента.

– Екватор пережили. Ще половину витримаємо. Ті, хто вибрали цю владу, давно прозріли. А замінити немає на кого. Олігархи до влади патріота не пустять. Депутати змушують людей вакцинуватися, а самі не колються. Для них що закони не писані? Я їх теж від роботи відсторонив би на кілька місяців без збереження заробітної плати.

Куратор знову збирає людей у коло. Коли доходить черга білявки, вона закидає ногу на ногу. До підошви її зам­шевих чобіт прилипла жуйка.

– Я Алена, не пью два года, – закушує нижню губу. – У меня по папиной линии у всех родственников проблемы с алкоголем. Папа бросил после операции на сердце, а я – через месяц после него. Папа обещал, что за это будет давать 2 тысячи долларов в месяц. Но через неделю я пожалела о нашем соглашении. Пошли с девчонками в клуб – и за старое: коктейли, мартини, кальян. Папа забрал ключи от машины. Это тоже остановило ненадолго. А потом был визит к врачу и вердикт: "Пока не поздно, давайте заморозим ваши яйцеклетки. Боюсь, что через полгода вы станете бездетной". А мне только 22 года. Я еще даже замужем не была! И отрезало. Дружбу с девчонками пришлось прервать. Они от веселой жизни не готовы отказаться. В клинике дали визитку Леси. Она привела меня сюда.

Леся, яка сидить поруч, ховає підборіддя у плетений снуд. Жінка рудоволоса, ніс і щоки – в ластовинні. На зап'ясті – фітнес-годинник, на пальцях – чотири персні, але немає обручки.

– Я не п'ю чотири роки, – Леся картавить і ковтає закінчення. – Для того щоб вилікуватися, мусила розлучитися. Чоловік пиячив і кидати не збирався. Біля нього я теж не зав'язала б. По 100 грамів ми могли випити під час сніданку. Паша за день видудлював літр горілки чи 4 літри пива. Я удвічі менше. 10 років жили у шлюбі. Думала, що кохаю його, й ненавиділа себе. Психолог пояснила: людина лише тоді може любити інших, коли полюбить себе. За рік Паша помер від інсульту. Я зайшла у квартиру й ревіла пів дня. Збирала по хаті пляшки з-під горілки. Він випив 60 літрів за два місяці.

Летів на небо, але щось важке вдарило в груди

Наймолодшого у спільноті кличуть студентом. Він носить на шиї великі навушники, має тунелі у вухах, у носі – сережку.

– Мені 19, пити почав у 14, – говорить. На зубах брекети. – Після випускного однокласник пригостив таблетками. Від передозування в мене зупинилося серце. Пам'ятаю, як летів на небо, але щось важке вдарило в груди й магнітом притягло у власне тіло. Батько забрав мене в матері, яка після розлучення не дбала про виховання. Почав лікувати. Тепер боїться, коли я повертаюся додому в доброму настрої. Я кажу: "Па, розслабся. Діти сміються 400 разів на добу, а дорослі – тільки 15". Повірив у себе. За рік після школи здав ЗНО, вступив в універ. Тепер живу, як учив Стів Джобс: "Зроби крок – дорога з'явиться сама собою".

Група прощається до наступної суботи.

– Завтра ніхто не хоче зі мною на вакцинацію? – Студент закидає на плече гітару у футлярі. – Ковід-сертифікат купив за 3 тисячі. Але тепер дійшло, що треба вколотися. Барабанщик у нашому гурті спочатку кликав усіх на акцію протесту проти ковід-щеплень, а тепер лежить під апаратом штучної вентиляції легенів. Заразив батьків, вони померли.

Зараз ви читаєте новину «"Купляв газету з некрологами й щодня їздив на похорони": про що говорять у клубі анонімних алкоголіків». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути