четвер, 07 липня 2022 08:21

"Легковими автомобілями вивозили з Херсона дітей, жінок, людей з інвалідністю. Поверталися з гуманітаркою"

  Нісар АХМАД, 34 роки, економіст. Народився 29 квітня 1988-го в місті Кабул, Афганістан. За рік сім’я переїхала до Ташкента. Батько був підприємець, мати – шеф-кухар. Після закінчення школи працював на сільськогосподарському виробництві. За рік став заступником керівника. 2009 року приїхав в Україну на навчання. Закінчив Харківський авіаційний інститут за спеціальністю ”Економіка підприємства”. Працює директором комунальної установи капітального будівництва й експлуатації ­Херсонської обласної ради. Очолює обласне молодіжне партійне крило партії ”Слуга народу”. 2020-го став депутатом Херсонської районної ради. Любить борщ і запечену качку. Одружений удруге. Виховує доньку – 9-річну Анастасію. Має йоркширського тер’єра Байрактара. Живе в Херсоні. Після окупації з міста не виїхав
Нісар АХМАД, 34 роки, економіст. Народився 29 квітня 1988-го в місті Кабул, Афганістан. За рік сім’я переїхала до Ташкента. Батько був підприємець, мати – шеф-кухар. Після закінчення школи працював на сільськогосподарському виробництві. За рік став заступником керівника. 2009 року приїхав в Україну на навчання. Закінчив Харківський авіаційний інститут за спеціальністю ”Економіка підприємства”. Працює директором комунальної установи капітального будівництва й експлуатації ­Херсонської обласної ради. Очолює обласне молодіжне партійне крило партії ”Слуга народу”. 2020-го став депутатом Херсонської районної ради. Любить борщ і запечену качку. Одружений удруге. Виховує доньку – 9-річну Анастасію. Має йоркширського тер’єра Байрактара. Живе в Херсоні. Після окупації з міста не виїхав

Коли жив у Ташкенті, в моєму класі навчалося багато українців. Ми товаришували. Після закінчення школи друг із Харкова запропонував вступати в інститут у його місті. Жодного разу не пошкодував, що дослухався. Україна вразила душею. Тепер вважаю її своєю батьківщиною. Все, що я маю – вищу освіту, дружину, доньку, дім, кар'єру, – все дала мені Україна. Як можна її не любити чи зрадити?

24 лютого 2022 року став одним із найстрашніших днів для мене й сім'ї. Ми прокинулися від потужного гуркоту. Це був удар по аеропорту в Чорнобаївці. Від цього вибуху стрепенулися весь Херсон і населені пункти поряд. Зрозумів, що почалося, адже перед цим точилися розмови, що Росія хоче на нас напасти. Насамперед я заспокоїв сім'ю і поїхав на заправку.

У місті була страшенна паніка, на АЗС – черги. Вирушив у центр Херсона, щоб поспілкуватися з керівництвом області. На вулицях бачив шокованих і наляканих жителів. У той момент твердо вирішив, що не маю морального права виїжджати з міста. Люди повірили й проголосували за мене. Не міг їх покинути. Хотів, щоб рідні одразу ж виїхали, але дружина відповіла, що буде зі мною. Не заперечував.

О дев'ятій ранку всі колеги чекали на мене. По очах бачив, що вони налякані. Їх треба було розрадити, порекомендувати, що робити далі. Переконав, що ми впораємося, якщо діятимемо злагоджено. Сказав, що залишаюся в місті й боротимуся. Щирі слова підтримки витягли людей із шокового стану, й ми взялися до справи.

Одразу розпорядився забезпечити питною водою бомбосховища в адмінбудівлях, які в мене в оперативному управлінні, і привести їх до належного стану. Люди працювали не лише цілий день, а й усю ніч. На ранок 25 лютого все було готово. Ніхто не міг уявити, що буде далі, але всі розуміли, що може початися тотальне знищення міста.

Херсон – це патріотичне місто. Коли почалася війна 2014 року, містяни масово вивішували українські прапори з вікон. Звісно, є й ті, хто за "русский мир". Але, дякувати Богу, я таких людей не знаю.

Проти російських окупантів по всій області проводили багато мітингів. Виходили практично всі. А хто підтримав загарбників? Ніхто. 9 травня вони захотіли зробити парад. І що з того вийшло? Прийшли лише колаборанти та ще невелика кількість людей, яких звідкись привезли. Нещодавно орки почали видавати російські паспорти. Отримати їх прийшло близько 30 людей. Ось і вся їхня нікчемна підтримка. Тому, коли говорять про референдум, стає смішно.

Пишався, коли херсонці виходили на вулиці з синьо-жовтими прапорами. Люди співали гімн України та скандували гасла проти рашистів. Важко передати неймовірне відчуття гордості за своє місто, коли трубач виконав гімн із балкона й мелодія лунала на всю площу Свободи.

За участь і причетність до організації мітингів потрапив до орків у розшук. Тільки-но дізнався про це, відправив родину з міста. Це був початок квітня. Мене шукали за двома адресами – фактичною і тією, де був раніше прописаний. Знав, чого чекати, тому поїхав із дому. Окупанти зламали двері в моїй квартирі. Перевернули все догори дриґом, вкрали цінні речі. Допитувалися про моє місцеперебування в колег. Мабуть, росіяни розраховували, що я злякаюсь і припиню боротьбу. Але помилилися.

Розумів: якщо мене знайдуть, то просто так не відпустять, можу не повернутися живим. Звісно, було страшно. Але бажання боротися сильніше за страх. Це саме відчуває більшість херсонців. Ми розуміємо: або борешся, або здаєшся. Останнього варіанта не розглядаємо.

Зелених коридорів у нас не було, але ми з друзями примудрилися легковими автомобілями вивозити на підконтрольну Україні територію дітей, жінок, людей з інвалідністю. А назад поверталися з гуманітаркою. Усе це роздавали малозабезпеченим, багатодітним родинам, пенсіонерам, дехто з них удруге переживає війну. Допомагали й іншим територіальним громадам. Усе робили своїми силами. Допомагати одне одному – це теж великий внесок у перемогу.

На початку квітня побачив, що на кущі хтось зав'язав синьо-жовту тканину. Подумав: "Наших людей не перемогти". Захотілося це масштабувати. Налагодив домашнє виробництво синьо-жовтих стрічок. Матеріал шукали самостійно. Використовували тканини різних видів, які лише могли знайти.

До нашого визвольного руху долучається багато людей. Жінки літнього віку шиють стрічки. Пенсіонери прагнуть допомагати, чим можуть. Вони не в змозі просто сидіти, склавши руки. І мабуть, ненавидять окупантів ще більше, ніж молодь. Одна пенсіонерка сказала: "Не маю автомата й не вмію стріляти, але боротимуся по-своєму". Усі люди в місті моляться, щоб рашисти назавжди зникли з нашої землі.

Синьо-жовті стрічки стали символом нашої нескореності, свободи й сили духу. Розвішували їх усюди – на парканах, деревах, будівлях. Виходили в час, коли на вулицях мало людей. Хоч я й перебуваю в розшуку, не можу відправляти людей самих розвішувати. Працював разом з іншими.

Коли чіпляєш стрічку, відчуваєш реальний адреналін. Усі усвідомлюють, що наша діяльність ризикована. Якщо росіяни спіймають, це так просто не мине. На Херсонщині відбувається "фільтрація". Якщо в телефоні, наприклад, знаходять хоча б слово "орк", людину забирають і тижнями катують. За розвішування стрічок як мінімум загрожує таке ж. Але ми повинні протистояти загарбникам і показувати всьому світу, що Херсон – це і є Україна. Ми не здаємося.

Наступного дня після розвішування першої партії стрічок гуляв із собакою. Побачив, як жінка з дитиною на руках попросила знайому, щоб сфотографувала її біля дерева, уквітчаного синьо-жовтими клаптиками. Вона позувала зі сльозами на очах. У той момент відчув, що наша справа недаремна. Це ще більше зарядило.

Кожна стрічка – виклик для тих, хто цим займається. Попри це сміливців є чимало. Навіть не вистачає матеріалів, щоб роздавати всім охочим. За два з половиною місяці наш задум розлетівся по всій Херсонщині. Приємно, що директор Херсонського музично-драматичного театру імені Миколи Куліша Олександр Книга підхопив ідею. Він тепер у Тернополі. Там посадив дерево й уквітчав його синьо-жовтими стрічками. Ми всі українці й не важливо звідки – з Херсона, Києва, Львова чи Харкова. Усі долучаємося до боротьби.

Синьо-жовті стрічки дратують орків. Вони, як мавпи, лазять по деревах і зривають їх. Національну символіку сприймають болюче, ці речі їх сильно деморалізують. Окупанти розуміють, що для херсонців це не просто тканина, а символ нескореності.

Перший час після захоплення міста була велика проблема з медикаментами. Нині рашисти налагодили фармацевтичний бізнес. Але ліки подорожчали вчетверо-вп'ятеро. Тепер багато людей не може їх купити.

Орки масово й незаконно вивозять зерно. Розграбували величезну кількість фермерських господарств, викрали дорогу техніку. Так демонструють, що буде з тими, хто не хоче з ними співпрацювати.

Фермери, які вирощують овочі, не мають можливості вивозити продукцію на підконтрольну територію України. Через це змушені продавати її за безцінь. Хоча до початку повномасштабної війни вклали в це чималі кошти. А от м'ясна й молочна продукція, навпаки, коштує дорого.

Спілкуюся з великою кількістю людей у місті й селах. Можу сказати, що через економічну складову ніхто не опустив рук. Херсонці розуміють, що загарбники навмисно хочуть зруйнувати економіку, не дають коридорів для завезення гуманітарної допомоги, бо прагнуть злиднями задушити спротив народу. Але в них нічого вийде.

Доньці 9 років. Вона чемпіонка області з шахів. Тепер каже, що російські окупанти зіпсували нам життя. Мріє повернутись у свій клас, зустрітися з друзями. Не знаю, як пояснити, що школа не працює, а її однокласники далеко. Ніколи не пробачимо цих нелюдів за сльози дітей і жінок, за тих людей, яких втратили назавжди. Цю війну й цей біль, що його нам завдали, пам'ятатиме не одне покоління.

Після звільнення Херсона хочу бути присутнім під час підняття українського прапора на будівлю обласної адміністрації. На її двері особисто пов'яжу синьо-жовту стрічку. Найбільше прагну, щоб на нашій землі не було й духу зрадників і колаборантів. Увесь світ змінюється. Наша країна вже не буде така, як до 24 лютого.

Після перемоги займатимуся партійною діяльністю та будівництвом. Я завжди звертаю увагу на споруди. Підказую, як будувати ефективно, красиво та зручно для життя. Тому будуватиму й повертатиму людей. Ми переможемо. Все буде Україна.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

Зараз ви читаєте новину «"Легковими автомобілями вивозили з Херсона дітей, жінок, людей з інвалідністю. Поверталися з гуманітаркою"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути