"Мрію, щоб українці не боялися вийти в ліс чи в поле, бо ті заміновані"

Проблема розмінування не зникне найближчі 50 років

Де ви тепер і чим займаєтеся?

– Я нині в Канаді. В Університеті Альберти й Київській політехніці, де я навчаюся паралельно, починаються сесії. Часу майже немає, але я звик використовувати його з користю. Тут багато нового й цікавого. Насамперед люди й ідеї. Мені це імпонує.

Велика війна застала вас зненацька?

– Уранці мама розбудила мене новиною: війна увірвалася в околиці Києва, тож треба збиратись і їхати до бабусі у Васильків. Зазвичай дорога в нас забирала 40 хвилин, однак 25-го числа ми їхали 7 годин. Тепер батьки живуть у Василькові. Там є підвал.

Однак на початку війни й там не було надто тихо.

– У лісі біля нас блукали російські ДРГ. Росіяни влучили у васильківську нафтобазу. Моя родина волонтерила. Я купував воду, батьки з іншими людьми доставляли її військовим. У місцевій школі був волонтерський штаб. Туди звозили їжу й воду для військових і людей, які залишилися без домівок. У квартиру мого приятеля прилетіла ракета. В його сім'ї згоріло все, лишився тільки телефон. Запропонував їм притулок.

Ким мріяли бути в дитинстві?

– Розробником нових приладів. У дитинстві любив збирати конструктор Lego. Це було моє найбільше захоплення. Коли мама питала, що я хочу на день народження, відповідав: тільки Lego. Згодом набори стали складніші – робото-технічні, з програмуванням. Мріяв бути розробником Lego і створювати нові набори.

Коли зацікавилися дронами?

– 2020-го натрапив на статтю про дрони. Зрозумів, що це технологія майбутнього. Адже дрони можуть доставляти пошту й інші вантажі, якщо їх запрограмувати. Від батьків чув, що йде загарбницька війна, де гинуть наші воїни. Захотілося їм якось допомогти. Я саме вступив до Політехнічного ліцею, де мені запропонували написати роботу для Малої академії наук. Звернувся до науковця Олега Козленка. Розповів про свою ідею й запропонував співпрацю. Він сказав, що готовий допомогти. Так виникла ідея створення дрона-міношукача.

Що було найважче під час втілення задуму?

– Написання коду для визначення точніших координат знайдених об'єктів. Проєкт містить дві складові – інженерну та програмну. Першу я створював спільно з ученими КПІ. Я приходив до них двічі-тричі на тиждень, і ми по кілька годин працювали. Паяли, виготовляли установки, встановлювали їх на дрони. Проводили тестування польоту. Вдома працював над створенням програмного забезпечення. Писав код для вирахування координат польоту дрона. Це було найважче, але й найважливіше.

Як зреагували на ваш винахід військові?

– Я спілкувався з кількома військовими з різних частин України. Всі вони були зацікавлені у використанні пристрою. Одна дівчина, батько якої воює на фронті, спитала мене у фейсбуку, чи можна придбати дрон-міношукач? Спілкувався із саперами, для яких він проєктований і яким він може допомогти якнайбільше. Дрон може покращити процес розмінування. Отже допомогти у вирішенні однієї з найактуальніших проблем України. Почув від саперів, які аспекти для них пріоритетні.

 

Який функціонал і переваги квадрокоптера-міношукача?

– Це дрон із детекторами для визначення вибухонебезпечних об'єктів на поверхні ґрунту та під ним. Він оснащений програмним забезпеченням для подвійної перевірки координат мін. Тобто має покращену систему GPS. Ми розробили два прототипи. Перший був менший і показував ідею та можливості знаходження квадрокоптером замінованих об'єктів після сканування території. Згодом ми створили покращений прототип із металодетектором. Провели випробування. Тепер працюємо над створенням третього прототипу. Хочемо додати до металошукача ще й георадари, щоб дрон надавав не лише координати вибухонебезпечних об'єктів, але й можна було застосовувати штучний інтелект для визначення типу мін. Крім того, хочемо, щоб дрон позначав їх фарбою. Щоб сапер мав не лише віртуальну інформацію на девайсі, але й бачив заміновану ділянку.

Де тепер ці два прототипи?

– Один у Василькові, а другий у КПІ. Над третім працюю в Канаді. Планую передати креслення в Україну, щоб сертифікувати винахід і почати масове виробництво.

На якій висоті літає ваш дрон?

– Це залежить від радара. Із металевим детектором висота низька – 20–30 сантиметрів над землею. Саме тому ми вдалися до використання георадара. З ним висота польоту зростає до одного метра – і його можна застосовувати залежно від висоти перешкод на досліджуваній ділянці.

Наскільки вразливий ваш винахід: його легко збити ворогу?

– Наш дрон створений радше для використання на деокупованих територіях. Його завдання – розмінувати звільнені території. Дрон не розрахований для роботи на лінії вогню. Це міношукач для повоєння.

Хто знешкоджуватиме міни – дрон чи сапер?

– Завданням дрона є лише детектування мін. Тобто квадрокоптер знаходить вибухонебезпечні об'єкти, а сапер їх знешкоджує. Однією з найбільших проблем у роботі саперів є невідомість. Дрон істотно їм допоможе: надасть максимальну інформацію про міну і її розташування. Людина адаптується до атмосфери небезпеки. Коли сапер перестає боятися, він підривається. Дрон покликаний допомогти розмінувальникам не втратити відчуття реальності. Втім, після дрона-міношукача хочу створити пристрій для розмінування територій без участі людини. Так можна зберегти більше життів.

Ваш дрон зможе працювати в негоду?

– Він може працювати вдень і вночі за різних погодних умов. Плануємо створити таку комплектацію, в якій безпілотник не боявся б ні спеки, ні морозу, ні вітру чи дощу. Щоб дрон працював у тих умовах, в яких сапер не може.

Як плануєте вдосконалити винахід?

– Замість використання металодетектора хочу під'єднати георадар. Це збільшить висоту та швидкість польоту дрона, а також – точність знаходження міни. Головна новинка прототипу, над яким нині працюємо, – використання штучного інтелекту.

Що треба, для того щоб квадрокоптер опинився на фронті?

– Насамперед закінчити розробляти міношукач у покращеній комплектації. Створити мінімальний валовий продукт, який пройде сертифікацію, а далі запустити в масове виробництво й передати на фронт. Це може зайняти від року до двох.

Не боїтеся, що доки вдосконалите дрон, то війна закінчиться?

– Сподіваюся, війна завершиться раніше, ніж я закінчу розробляти міношукач. Певен, що ми переможемо й усе буде якнайкраще. Однак проблема розмінування не зникне найближчі 10–50 років. Як писав Володимир Горбулін, один рік війни дорівнює 10 рокам наслідків. Читав статтю, що розмінування може затягнутися на 50 років, адже заміновані не лише окуповані території, але й частина Львівщини й заходу України. Ліси й поля Василькова так само всіяні мінами.

Скільки грошей треба, щоб завершити проєкт?

– Розробка мінімального валового продукту й сертифікація коштують майже 60–70 тисяч доларів. Собівартість дрона – 20 тисяч доларів. Ціни орієнтовні, оскільки вартість міношукача може змінюватись у процесі.

Чи говорили із заможними людьми чи фондами, здатними придбати дрон?

– Я консультувався щодо можливості співпраці з кількома фондами, а також – з агрокомпаніями. Є зацікавлені люди. Серед них не тільки українці. На спільному конкурсі стартапів бізнес-інкубатора Ukrainian Future і його фінських партнерів представив свій проєкт. Там зустрів фінського інвестора, який надав мені 5 тисяч євро на його вдосконалення.

Ви отримали грошову винагороду 100 тисяч доларів. Як використаєте їх?

– Основну частину витрачу на проєкт. Зробити цей дрон – місія мого життя. Хочу, щоб моїм винаходом користувалися українці й військові всього світу. Мрію, щоб мої земляки не боялися вийти в ліс чи в поле.

Як стали студентом Університету Альберти?

– Упродовж останніх кількох років я вчителював. Викладав дітям математику. Один із моїх учнів живе в Херсоні й не захотів виїжджати після окупації. Мені було морально важко щось робити. За три тижні війни зрозумів: не можна здаватися. Подумав, що важко буде навчатися в КПІ, адже мій науковий керівник служить у Збройних силах. Треба шукати можливості для розвитку мого проєкту. Побачив програму від Університету Альберти, яка надавала змогу однорічного навчання для українців. Пощастило вступити на факультет програмування.

Канадці, з якими спілкуєтеся, переймаються долею України?

– Безумовно. Хтось інвестує в Україну, хтось допомагає порадами. Один студент сказав, що займається програмуванням штучного інтелекту, й запропонував допомогу. До того як я переїхав у кампус, ми з мамою місяць жили в канадців. Зна­йшли їх у фейсбуку. У провінції Альберта велика українська діаспора, й відчувається, що канадці хочуть нам допомогти.

Ким бачите себе за 10 років?

– Ученим-бізнесменом. Прагну створити стартап чи бізнес на основі інноваційних технологій. Хочу зібрати команду однодумців і займатися власною справою в Україні. Там моя родина, там я прожив усе життя. Після навчання неодмінно повернуся додому, щоб відбудовувати й розвивати Україну.

Хотіли б мати учнів-послідовників?

– Авжеж. Маю дворічний досвід викладання. Почав учителювати приватно, щоб заробити на електрогітару. Перший рік працював, щоб її придбати. Був радий, коли купив. Втім, мені так сподобалося викладати, що я продовжив і знайшов іще одного учня. Мені до вподоби процес, коли можу ділитися знаннями. Тому я залюбки цим знову зайнявся б.

Що змінили б у всесвіті, якби мали змогу?

– Зробив би так, щоб у добі було більше годин. Найбільша моя проблема – брак часу. Весь час щось роблю, але хочу встигати більше.

Є люди, які надихають своїм успіхом?

– Один із таких людей – Ілон Маск. Він майже з нічого створив неймовірну компанію. До речі, теж починав зі своїх розробок. Мене також мотивував Стів Джобс. Починав із нуля, створив потужну компанію, з якої його вигнали. Однак не здався та створив нову й згодом викупив першу. Він навчив мене, що головне в житті – багато працювати. Попри поразки й невдачі. Тільки так можна досягти успіху. Крім того, імпонують Ерік Крайс і Марк Цукерберґ. Марк теж починав студентом і створив одну з найперших і найпотужніших соцмереж.

Нещодавно від Маска звучали суперечливі проросійські заяви щодо України. Це не похитнуло вашої віри в нього?

– Я не те щоб вірю в нього. Радше ціную риси характеру – працьовитість і цілеспрямованість. У світлі його останніх заяв не можу сказати, що це людина, на яку я рівняюся. Але його сильні сторони, які він продемонстрував під час професійного зростання, варті уваги й визнання.

Є люди, яких мотивуєте?

– Коли мене оголосили переможцем Global Student's Prize, найприємніший був не сам анонс. Радше те, як багато людей казало мені про те, що я їх мотивував працювати й рухатися далі. І це робило мене найщасливішим, адже що може бути краще, ніж надихнути когось зростати, працювати, вчитися?

Що для вас саморозвиток?

– Двигун життя. Я вбачаю його в постійній роботі. Це можна назвати культом продуктивності. Коли людина використовує весь свій час, щоб працювати й самовдосконалюватися. Це може бути хорошою рисою, але не треба передавати куті меду. У житті потрібен розумний баланс. Намагаюся його знаходити. Найкраще інвестувати в себе чи дітей.

За ким із науковців стежите?

– За інноваціями у сфері дронів. Нині хочуть створити таксі, яким керує робот. Стежу за технологіями у сфері георадарів. Це те, що близьке мені.

Що таке бути вільним?

– Мати змогу висловити свою думку, розвиватися. Вільна людина та, яка незалежна в тому, що вона робить. Створювати щось своє й розповідати про нього іншим. Бути вільним – це поширювати свій голос і чути його відлуння. Мати можливість генерувати свої ідеї.

Хто робить вас щасливим?

– Моя Батьківщина й близькі. Люди, яких я мотивую йти вперед. Можливість розвиватися.

Чому варто не здаватися й іти далі?

– Щоб не стояти на місці. Аби зростати психологічно, розумово, емоційно й набувати досвіду. Якщо постійно працюватимете й розвиватиметеся, не програєте. Можна відкрити справу в будь-якому віці. Треба вірити в себе та працювати.

Що таке перемога?

– Досягнення поставленої мети. Перемога – це кожен наш крок уперед. Коли ти здолав страх на полі бою, ти вже переміг.

Жити варто бодай для того, щоб…

– Змінювати світ на краще.

×