Ворог, який здається, має право жити. Коли руки підняв, стріляти вже не можна. Інакше це буде вбивство – каже священик Микола Гінайло, волонтер у зоні антитерористичної операції
Ріс у родині, де було семеро дітей. Я – найстарший. Отримував за всіх і вигрібав за всіма. Батько приходив до хати і з порога гукав: "Микола!" То одне слово означало, що корови мають бути видоєні і вигнані на пашу, свині погодовані, гуси-кури випущені. На подвір'ї – підметено, картопля набрана та свинюхи (лобода. – "Країна") нарубані.
Перший мій заробіток украли. То було 76 рублів 40 копійок. У 9-му класі з чоловіками скиртував солому за селом. Гроші заплатили і додали півтори тонни зерна. За заробіток замовив у мами болоньєвий плащ із Бреста. Тиждень походив у ньому до школи, а потім вкрали. Знаю хто. Простив.
З дружиною Оксаною прожили 31 рік. Сварилися, як і в кожній сім'ї. Оксана – це була броня непробиваєма. Вона зі мною Афганістан перейшла. 1984 року наш авіаполк дислокувався на кордоні біля Термеза. Пасха припала на 22 квітня, якраз на день народження Леніна. В обід прилетів ІЛ-76 з передачами з Алма-Ати – там перебувала моя сім'я. Відкриваю посилку і бачу пасочку, ковбаску – все свячене. Яйце розрізала на чотири частинки, з двома дітьми з'їли свої четвертинки, а мою мені передала. Зі мною завжди були іконка Богородиці, свячена вода. Ми з офіцерами – сусідами по кімнаті розділили цю пасхальну їжу на манюсінькі шматочки, притрусили яйцем, щоб усім вистачило. А 23 квітня підбили наш СУ-17, усі льотчики загинули. Ще один літак заледве сів із підбитим крилом, не зміг скинути бомби. Я моментально став винним, бо відповідав за їх зарядження. Потім таки розібралися. Виявилося, льотчик не дотиснув бойову гашетку – сигнал на скидання не дійшов. Однополчанин єврей Басович дорікнув: "Менше вчора, на Пасху, треба було співати, бандери". Я йому так відповів, що схопилися за пістолети. Зчинився страшний скандал. У характеристиці мені написали: не завжди стриманий.
З дружиною могли цілий вечір сидіти, і лише два слова сказати – так нам було добре.
Оксана дуже любила ромашки, волошки і як льон цвів. Померла від цукрового діабету. Я теж маю. Мене навіть в АТО брати не хотіли. Але три дні попостив, випив кулак цукрознижувальних. Пішов кров здавати – цукор у нормі. Дехто каже: це обман. Не обман, а хитрість.
Дружини мені бракує для життя, бо їсти готувати й сам умію. Зелений борщ із галушками варю, окрошку. Торт умію пекти, але не завжди вдається.
Старший син Руслан помер чотири роки тому – їхав за кермом, тромб обірвався. Невістка дзвонить, каже: Руслана з нами нема. Спочатку не зрозумів, про що вона. Онук залишився. Невістці-вдові зараз 29 років, дай Бог, знайде когось. Хату, машину, дачу, мотоцикл – усе синове збережу для внука. На мотоциклі сина декілька разів проїхався. А тут хлопці-байкери кажуть: "Отче, давайте з нами, побачите, що то таке". Так прикипів до них. Це моя субкультура – у вишиванках червоно-чорних, з українськими прапорами.
Священиком вирішив стати у 36 років. Сім'я негативно сприйняла. Я не послухав. Напевно, це не випадковість, священика Бог обирає. У рідному селі геть малим допомагав фарбувати храм, чистив дзвіницю від пташиного посліду. Під час вінчання настоятель церкви з 20-літнім стажем чомусь сповідав і причащав мене у вівтарі. Це дозволено робити лише священнослужителям. Отець не зміг пояснити – чому. Якийсь невидимий знак був на мені.
Справжній батюшка має правду в очі різати. Можу сказати: "Падлюко, перестань пити!" Випити і я можу. Але на все є міра.
Одного разу прийшли родичі самогубця, просили, аби відспівав. Я вже був удівець, знав, як то важко без людини. Родина, де сталося самогубство, дуже набожна. Чоловік був доведений до стану афекту. З дозволу митрополита, задля спокою в сім'ї, відспівав.
Іноді церква дає дозвіл на повторний шлюб. І правильно.
Усім кажу: найперший грішник – це священик. Отцям, які люблять більше гроші, ніж церкву, не включаю фільтр на слова. Серед мого оточення такі теж є. Кажуть парафіянам: якщо хочеш, аби безплатно похоронили, йди до Гінайла. Коли приходжу в хату, а там голі палати й овдовіла хоче тобі 100 чи 200 гривень всунути. Не можу навіть думати про таке.
З парафії за місяць маю 600 гривень. Колись тримав господарку, кролів, навіть індики на яйцях сиділи. Тепер не маю на таке часу. Отримую військову пенсію, люди добрі колись щось дадуть. Мені більше й не треба.
Коли при мені скажуть щось на жінку, можу навіть у морду дати. Або струхнути так, що мало не стане. Один чоловік старшу жінку назвав курвою. Підійшов, кажу йому: вибачся. Той: ні! Так я лівою рукою хрест на грудях у себе прикрив, а правою з "любов'ю" поцілував його. Він потім написав у міліцію: "Чи то може таке бути, що священик Гінайло прийшов та влупив мене в морду? І так два рази підряд". Кажу: "Є свідки, я пригорнув його лише. Як можна бити?" Жінка підтвердила: "Та така падлюка п'яна, нализалося, на ногах не стояла, то два рази об хрест на грудях батюшки і вдарилося, аж подряпався". Мене часто звинувачують, що не стриманий. Працюю над собою. Наприклад, уже не кажу "сцикуни", а "енурезники".
Ворог, який здається, має право жити. Коли руки підняв, стріляти вже не можна. Інакше це буде вбивство.
На Майдані хлопців-строковиків із того боку барикад на наш переманював. Питає солдатик, чи гарантую йому безпеку. Кажу: "Слово офіцера даю". Він так глянув: "Та ви ж священик". Довелося кілька міцних слів сказати. Солдатик подивився: "Ну, батюшка, ти точно воєнний. Але в мене граната. Ваші, як знайдуть, приб'ють мене". Я йому рясу підсунув, кажу: "Кидай мені в кишеню". Дурнів і з нашого боку море було.
Їжджу в зону АТО, на Донеччину. Переважно в місця дислокації 51-ї Володимир-Волинської бригади. Буваю із солдатами тиждень, інколи – два. Тоді в селі править мій помічник отець Тарас Іванів.
У П'ятиднях нещодавно хоронили молодшого сержанта – танкіста, який підірвався. Його танк вороги підбили. Знав, що все одно вб'ють. Щоб не віддати техніку ворогу, з якої потім побратимів знищуватимуть, убив себе і машину розірвав. Це не є самогубство, а вияв найбільшої любові.
Хлопці з АТО приходять сповідатися. Звечора сповідаємо, зранку причащаємо. Загальної сповіді не рекомендую.
Мушу бути серед солдат. Надягаю єпітрахиль на камуфляжну коротку рясу – та в окоп. Зручно і скочити, і по землі ходити.
2 
1
Коментарі