Іван Онисько та Юрій Регліс босоніж пройшли дві тисячі кілометрів за 100 днів
100 днів – із 8 липня по 16 жовтня – тривала мандрівка 27-річного Івана Ониська та 29-річного Юрія Регліса. Вони босоніж пройшли "Вишиваним шляхом" – туристичним маршрутом з Ужгорода до Харкова. Він завдовжки 2 тис. км і пролягає через 10 областей. Об'єднує найцікавіші природні й архітектурні пам'ятки. З великих міст побували в Ужгороді, Львові, Житомирі, Києві, Полтаві, Харкові.
Юрій та Іван познайомилися під час Революції гідності в Києві. Вирішили разом реалізувати проект PROSTOBOSO. В дорогу не брали грошей, харчів і одягу. Домовилися не платити за нічліг та їжу й не під'їжджати на транспорті. А ще – ночувати в будинках мерів міст і містечок. Щодня викладали в Facebook щоденник подорожі
День 1
Ужгород
У 100-денну подорож Україною нас проводжав один журналіст у кафе "Під замком". Чотири дні тому ми вирішили йти вдвох босоніж із заходу до сходу країни. В кафе лишили взуття, на плечі повісили полотняні торби. У них поклали паспорти, протигрибкову мазь для ніг, зубні щітки й пасту, відеокамеру, телефони, навушники, блокнот. Жодного одягу, взуття чи грошей. Тільки полотняні сорочки, штани й солом'яні брилі – подарунки наших матерів. Увесь час цей одяг служив вірою й правдою. Часто доводилося сидіти голяка й чекати, доки він висохне, або ж надівати ще вологим.
За перший день пройшли 14 кілометрів, стопи стерлися і боліли в обох. До села Верхнє Солотвино дійшли увечері. Заночували в тітки Галі. Вона вранці попросила нас помолитися за неї.
День 22
Львів
У Львові поспілкувалися з мером Андрієм Садовим. Пригостив нас кавою, подарував значок із символом міста, пам'ятну монету. На прохання про ночівлю чемно відмовив. Пояснив, що його п'ятеро дітей поїхали на канікули й він хоче з дружиною провести вечір на самоті. Мер роззувся і походив трохи біля кав'ярні з нами. Вже за Львовом у нас з'явився постійний супутник – чорно-білий собака. Ми виходили із міста з друзями – раптом дорогу перебігає пес і приєднується до нас. Це дівчинка, ми назвали її Боса, як у пісні Гайтани "Самотня Боса". Згодом львів'янин Ігор розповів, що собаку звати Емма, її господарі на заробітках у Польщі. Небайдужі підгодовували тварину. За час подорожі довелося лікувати її у ветеринара. Їла все, що й ми. Боса дійшла з нами до кінця.
День 35–36
село Кути – Остріг, Рівненська область
За час подорожі ночували в приміщеннях різних релігійних організацій – греко-католиків, православних, баптистів, буддистів, у монастирях різних конфесій. На горищі церковної хати в селі Кути нам постелили аж по 17 матраців, а двома ми вкрилися. Жіночка принесла картоплі в мундирі, шмат сала, молока. В маленьких селах люди бояться впускати на нічліг у хату. І їх можна зрозуміти. Якісь дивакуваті босоногі хлопці. А після вечері, коли познайомимося, кажуть: "Чого ви будете на горищі спати? Ходіть у хату".
На два дні до нас приєдналися дівчина Міла та її мати Лариса. Вони роззулися до шкарпеток, щоправда, ненадовго – ноги вкрилися пухирями.
День 49
Коростишів, Житомирська область
У Коростишівському природному каньйоні знімали фільм про "Біле братство" – секту, що діяла в місті у 1990-х.. Нас прийняли за акторів, бо багато хто був у білому одязі – грали учасників секти. Пустили на знімальний майданчик і навіть запропонували ролі. Відмовилися, бо треба йти далі.
День 53
село Липівка Канівського району Черкаської області
Перша травма ноги – Іван наступив на скло. Довелося терміново шукати житло, аби промити й обробити рану. Пізно увечері ніхто в Липівці не брав на нічліг. У селі багато переселенців із Донбасу, і вони нам відмовляли. Але сільський голова сконтактував із Володимиром – проповідником із реабілітаційного баптистського центру. Той спитав про мету нашої подорожі. Вислухав. Потім 3 години розповідав про Бога й віру. У реабілітаційному центрі живуть колишні наркомани, алкоголіки та в'язні. Нам розказали про пекло і рай з погляду баптистів. Після цього хлопці почали й нас щось питати. Івану нарешті промили й обробити рану. Ми поїли. Потім разом помолилися за Україну.
День 58
Київ
Переночували у будиночку на дереві – на Трухановому острові. Приємно прокинутися на висоті 12 метрів під музику з дитячих мультфільмів, скупатися в Дніпрі й відпочити в гамаках. Другу ніч провели у квартирі музиканта Олега Скрипки. Її винаймає наша подруга-художниця. І собаці пощастило – Босу впустили в помешкання. Всю столицю – від Ірпеня до Теремків – пройшли за три дні.
День 75
Городище, Черкаська область
Районний голова подзвонив сільському, а той – у школу. Строга директорка Ніна Василівна погодувала нас і впустила на ніч, але зізналася: не розуміє мети нашої подорожі. Спали на амбулаторних кушетках, було два матраци і три ковдри. Двері навпроти нас закрили, заклеїли білим папірцем і Ніна Василівна посередині поставила печатку.
День 84
Полтава
Хотіли зустрітися з мером Олександром Мамаєм. Телефонували у прес-службу і йому напряму – жодної реакції за чотири дні. Полтавчани не дивувалися. Кажуть, до мера справді "достукатися" майже неможливо. І – о чудо! – під час зустрічі з журналістами набираємо знову номер Мамая – і він бере слухавку. Ми розповіли про наш шлях і домовилися про зустріч завтра – на футбольному матчі. Але на гру мер не прийшов і на дзвінки не відповідав. У Полтаві нам подарували ляльки-мотанки й плетені браслети на руку.
День 100
Харків
Дійшли до фінальної точки маршруту "Вишиваний шлях". 1981 кілометр за 98 днів. Вирішили заокруглити числа й пройти містом за два дні 19 кілометрів. Мер Геннадій Кернес не відреагував на запрошення зустрітися. Зате новопризначена губернатор Юлія Світлична побажала успіхів у соцмережі.
В останній день мандрів підвели підсумки, подумали про плани на майбутнє.
Жодного разу не ночували просто неба, щодня нас безкоштовно годували. Ми не потрапляли в неприємні ситуації, серйозно не хворіли і не травмувалися. Йшли при температурі від плюс 30 до плюс 4 градусів – по землі, багнюці, залізничних шпалах, асфальту. Познайомилися з тисячами людей, пройшли сотні сіл, п'ять обласних центрів, столицю. У нас з'явилася Боса й плани про ще один туристичний проект.
Найчастіші травми – тріщини на п'ятах і мозолі. Протигрибковий крем не знадобився. Кілька разів заганяли колючки. У Юрія була плоскостопість. Каже, після мандрів минула. Шкіра загрубіла. На 97-й день, коли було всього 4 градуси тепла, ноги замерзли в багнюці. Пішли мити їх до річки. Відчули легке обмороження. Довелося побігати, щоб розігнати кров.
2 
1
Коментарі