П'ятеро людей на шляху мандрівників Олександра Брами й Андрія Бучка
2 червня театральний режисер Олександр Брама й актор Андрій Бучко вирушили в пішу подорож від крайньої західної точки України – міста Чоп – до першого блокпосту в зоні АТО на Донбасі. Дорогою записують історії людей, розпитують про ставлення до життя, розуміння добра і зла, усвідомлення істини. Планують створити музично-медійну виставу. Свій проект назвали EnterUA
Гуцулка Оля
Олександр Брама:
– З Олею познайомився дев'ять років тому. Вона ходила в школу. Тиждень жив у їхній родині в Косівському районі на Івано-Франківщині. Через дев'ять років зайшов до них на подвір'я, а нічого не змінилося. Баба сиділа на тому самому місці, плела ті ж шкарпетки. Матір перевертала сіно. Тільки батько пішов працювати в поліцію. І добудували другий поверх хати.
Олю не упізнав. Думав, сусідка. Подвір'ям бігав її син.
Сім'я зраділа зустрічі зі мною. Гадали, я помер. Певно, через те, що вегетаріанець і "їм один комбікорм", як казали.
Коли в гуцульську сім'ю приходить якийсь чоловік, то в перспективі йдеться про сватання. Відчув це, коли побував у них уперше. Натякнули, Олю віддадуть пізніше – після школи. Мені ці розмови виглядали дико. Може, через це чоловік Олі уникав зустрічі зі мною.
Оля одразу почала скаржитися, що у шлюбі їй погано. Чоловік п'є і б'є. Хоча сама лупцювала дитину в сусідній кімнаті. Малий верещав. Оля вийшла до нас заплакана і знесилена. Сказала, не контролює себе, стала нервовою.
Для інтерв'ю вдягнулася у весільний костюм. Його почала збирати ще дев'ять років тому. Вбрання коштувало щонайменше 50 тисяч гривень. Все вишите вручну бісером. Купували його частинами. Задля цього продавали свиней. Після шлюбу в такому вбранні ходять на весілля друзів. Розказувала, костюм незручний, тисне. І яке в неї нещасне подружнє життя. Сиділа з погаслим поглядом. У 24 роки виглядала на всі 35. Запитав, чи любить чоловіка. "50 на 50", – відповіла. Вся родина була проти її шлюбу. Але як так сталося, не знають самі.
Оля зі своїм становищем змирилася. Кидати чоловіка не хоче. Плете з дитинства шкарпетки, продає їх по 20–30 гривень і більшого запиту від життя не має.
Металіст Павло
Олександр Брама:
– Павлу 72. Два роки живе в Бучацькій ратуші, реставрує її. Коли вперше побачив його, він довбав камінь. На голові намотав щось дивне, весь у пилюці. Звівся, трохи похитуючись, почав дивитися в очі. Було важко визначити, скільки йому років. Мав відчуття, що бачу прибульця.
Павло народився в Німеччині. Служив у внутрішніх військах, охороняв політв'язнів. Ризикував, передавав їм листи. Під час війни у В'єтнамі охороняв полонених. Після армії грав важкий метал – із групою переспівували Uriah Heep. Його дружину вбили, син втопився.
Реставрує будівлі. Відновив у Львові фасад оперного театру й церкву Святого Юра. Якось його зачинили на ніч у церкві. Каже, тоді побачив привида – напівпрозору субстанцію.
Провидиця Марія
Андрій Бучко:
– У Кременці на Тернопільщині шукав банкомат. Побачив оголошення "Ясновидящая Мария снимает порчу, вернет любимого, поможет в бизнесе". Подзвонили. Одразу попередила, вона не пройда, а монашка. Виявилася з Дубна Рівненської області. Ми сказали, є питання по бізнесу, домовилися про зустріч за три дні.
На базарі в Дубно нас мала зустріти монашка. Та ніхто не вийшов. Зідзвонилися з ясновидицею. Наказала йти до бані. Я не хотів, але Саша наполіг. Марія подзвонила вдруге. Сказала, за нами вийде "дєвушка". Тут з'явилася "дєвушка" років 15 у короткій і вузькій, що от-от репне, спідниці. Завела на подвір'я, зачинила ворота на ключ. Саша пішов у будинок, а я залишився з речами.
Олександр Брама:
– Марія – схожа на сову. Навколо неї стояли образки, свічки, книжки. Вразили її нігті – величезні, аж загиналися, з позолоченими цятками.
Одразу стала розпитувати про родину: "На тобі вузол, прокляття. Я вичитаю, поставлю єрусалимські свічі. Але за них треба доплатити". Відповів, не вірю у прокляття і мене не мучать депресії, життєрадісний. Від свічок відмовився.
Марія почала пророкувати банальні речі. Зрозумів, сам можу бути таким ясновидцем. Потім відчув, ніби хтось мені залазить у голову, починає паморочитися, щелепа відвисає. Взяв себе в руки. Заплатив за прийом 50 гривень. На кінець Марія сказала: "Саша, а у тебе точно ще будуть гроші? Бабі все віддаси, а що кушать будеш?"
Отець Давид
Олександр Брама:
– Давид пішов у монастир у розпалі стосунків із дівчиною. Поспілкувався з монахом-францисканцем і схотів жити так само. Той був привітний, вмів до кожного знайти підхід.
Дівчина сподівалася, Давид повернеться. Чекала п'ять років. А тоді він склав вічні обіти й отримав посвяту. Наречена прийняла його вибір, створила сім'ю з іншим. Час від часу бачаться.
У Давида триває внутрішня боротьба. Трапляються екзистенційні кризи, є відчуття самотності, мучать сумніви. Тоді усамітнюється, проводить час у молитвах. Каже, Господь допомагає.
Мотоцикліст Павлюк
Андрій Бучко:
– На Закарпатті планували знімати вирубку лісу. Я йшов по правому боці дороги біля Усть-Чорної, слухав музику в навушниках. Дощило. Повз проїжджала одна машина
на 10 хвилин. Раптом у мене врізався мотоцикліст Павлюк. За 10 метрів упав сам. Підбіг до мене, кричав: "Не знімайте мене на відео, я вас умаляю. Боже милий, чоловіка збив."
У мене боліли спина й нога. Лежав посеред дороги й думав, що мені зламали хребет. Павлюк викликав "швидку", ловив машини. Від нього несло спиртним.
Коли забрала "швидка", думав лише про розбитий айфон. Як без нього?
У лікарні до мене забіг незнайомий мужик із великими вухами: "Счас з вами порєшаєм". Почав залякувати. Це був товариш Павлюка. Потім полагіднішав: "Ладно, даю триста баксів за телефон – і розійшлися". Ще 100 гривень на рентген дав.
Я написав заяву, не маю претензій до Павлюка. У нього троє дітей, дружина працює на вирубці лісу. При зустрічі він мене ледь не обіймав: "Я такий радий, що ти ходиш, що нога ціла".
Два тижні просиділи на місці, доки відновилася нога.
1 
1
Коментарі