"Нікому не цікаво, як ти жив. Усім інтересно, як помреш"

Про що говорять українці під час закупів у Польщі

У супермаркеті Biedronka в польському місті Грубешів за 5 кілометрів від кордону українці купують здебільшого продукти й побутову хімію. Магазин популярний, бо товари у півтора-два рази дешевші, ніж в Україні. На стоянку покупки вивозять кількома візками

Худорлява жінка виставляє в холодильник у кінці торгового залу молоко й сметану. Її за фартух смикає огрядна кучерява блондинка в шкіряній куртці:

– А де Лєна? Ви ж завжди парами їздили?

– Грибами отруїлась. Лежить у львівській інфекційній. У неї і так печінка після гепатиту нікудишня. Треба було тих красноголовців наїстися? Ледь відкачали. Лікар сказав, що ще півгодини – і могли б викликати священика.

– Вона живуча. До 100 років буде в Польщу їздити, доки всіх онуків і правнуків в університетах не вивчить, – обоє регочуть.

– На якого пана зараз робиш?

– Обриваю виноград і ліщину. Платить 10 злотих (73 грн. – Країна) у годину. Кликали ліпить pierogi (польські вареники. – Країна) під Варшавою. Але я не привикла мати діло з тістом. Удома тільки борщ готую.

До блондинки підходить чоловік у коричневому пальто. Кладе до таці упаковку мідій і пляшку вина.

– То твій Войцех? – моргає худорлява.

– Ні, то Марек. Із Войцехом усе в минулому. Його діти мене мало не з'їли. Боялися, що батька на собі одружу. Кому він треба з діабетом? З ним важче, ніж з малою дитиною. А ти за свого Івана тримаєшся?

– Свекруха померла, донька – в Києві. Ваня лишився сам. Корову й кози продав, бо важко. Тільки кролів тримає. До Різдва попрацюю і на зиму повернуся. Він без мене і в хаті не розтопить. Хотів їхати сюди сварщиком, але в 56 років на роботу брати не хочуть.

– Ваша хата скоро завалиться. Думала, давно в нову перебралися.

– Я йому торік гроші вислала, щоб добудував. А він у бізнес пустив. Два гектара малиною засадив. Тепер збирати нікому.

Жінка в сонцезахисних окулярах розстібає куртку Columbia біля молочного відділу. Кладе у кошик 400-грамову пачку сиру Gaudа. За акцією коштує 5 злотих – 36 грн. Бере п'ять упаковок йогурту FruVita по 1,5 злотого кожна.

– Не бери, то насправді маргарин, а не масло, – її наздоганяє на голову нижча жінка в жилетці з кролика і шкіряних ботфортах.

Підкидає до кошика упаковку мисливських сосисок і літр яблучного соку.

– Ти чого сумна? Гроші не заплатили?

– Дали половину. У п'ятницю – решту. А я до вихідних чекати не можу. Обіцяла малій, що на день народження приїду.

– У нас вчора одна дівчина мало не повісилася в садку. Добре, що подружки всюди її шукали. Була заручена. А хлопець її кинув. Узяв собі багату – доньку власника сільмагу. На 10 років старша, на 50 кілограмів важча. А біля вас чого минулого тижня "швидка" стояла?

 

– У Христі серце схопило, коли взнала, що в Калинівці склади почали зриватися. Вона залишила вдома лежачу матір. Сусідці гроші платила, щоб її годувала й ­обмивала. А коли земля дрижати почала, всі розбіглися і про бабу забули. Лишилася сама. Ні радіо, ні телевізор не працює, мобілка розрядилася. Христя дзвонить, а зв'язку нема. Тільки в обід наступного дня бабу знайшли. Плакала, бо думала, що почалася війна.

– 16 годин на кордоні? Ми за три часа проскочили. Ти в якій черзі стояв? – коротко стрижений хлопець кладе у візок дві пляшки Zubrowka.

Візок його знайомого догори закладений ковбасою, сиром, оливками й майонезом.

– Я спочатку рвонув на Угринів (пункт пропуску у Львівській обл. – Країна), – розповідає. – Там завернули, бо колеса лисі. Поїхав на Ягодин (пункт пропуску у Волинській обл. – Країна). А там машин – море. Всі на польських чи литовських. У мене час піджимає. Якщо до півночі не пережену, випишуть штраф. Пробував домовлятися, але в черзі всі глухонімі. Пронесло. За 5 хвилин до 12 в'їхали.

– Ми б прорвалися швидше. Але перед нами вклинилася мамаша з 4-річною дитиною. На доньку – ні паспорта, ні дозволу від батька на вивезення. Прикордонник вертає, а мамаша кричить: "Чим ми гірші за Саакашвілі?" Сігарєтчики валять без черги. Мене це возмутило. Потім на дві години стали. Руху нема. Вийшов попитати, а там із собаками бігають. Кажуть, когось хапанули з бурштином. На Угринові такого бардака нема. Це твого Opel учора на СТО бачив?

– Да. Хотів акумулятора замінити.

– Я тобі казав, як ми із Софією на СТО у вересні з'їздили? Вернулися з моря на машині й привезли змію. Хтозна, коли вона залізла. Вперше дала про себе знати під Уманню. Вилізла на капот. Соня різко затормозила – змія злетіла. Ми подумали, що загубили її. Наступного дня загнав машину на СТО. Приїхав забирати, а майст­ри – в шоці: "Чого не попередили, що під капотом – гад?" Їхній корєш загнав Mersedes на яму. Почав стукати, щось міняти, коли на голову змія упала. Він з переляку знепритомнів. Кажуть, сердечник. "Швидку" викликали.

Жінка років 40 кладе до візка чотири пачки сметанкового капучіно.

– Тоня стала йому жінку підбирати, як взнала, що має четверту стадію раку, – каже до чоловіка із сивиною на скронях. – Але кому треба вдівець із двома дітьми?

– Якщо в придачу двоповерхова хата і дві машини, то діти не завада, – усміхається той.

– Лікарі попередили Тоню, що до Нового року не доживе. Метастази пішли по всіх органах. На похорон із трьох сіл людей найшло. А як гроші збирали, то ніхто дверей не відкривав.

– Нікому не цікаво, як ти жив. Усім інтересно, як помреш, – чоловік виймає з кишені пачку цигарок. Одну закладає за вухо. – Даш, я на вулицю. Дуже курити хочеться. Ти горошок і кукурудзу візьми. Зустрінемося біля порошків.

На стоянці біля супермаркету кучерявий блондин у подраних на колінах джинсах обіймає брюнетку на високих підборах. Та намагається вислизнути.

– Котя, я так більше не можу. Давай скажемо йому правду. Ти ж знаєш – він тільки обрадується, – хлопець бере з капота автівки пляшку енергетика.

– Влад, я не готова від нього піти, – брюнетка переминається з ноги на ногу. – А якщо він у мене Валічку забере? Під ним пів-Ковеля ходить. Має своїх людей серед мєнтів і суддів. Йому дитина до лампочки, але зробить все можливе, щоб мені насолити. Мені на роботу пора. Давай ввечері поговоримо.

– А в тебе буде час? Ти знову зі своїм Юриком по Skype трандітимеш?

– Я поки що його дружина, – махає золотою обручкою і йде до автобуса.

– Я ще 10 машин пережену – і купимо квартиру. Буде де жити тобі й Валічці, – каже їй услід і сідає за кермо.

На касі спрацьовує металорамка. Охоронець просить вивернути кишені хлопця у джинсовій куртці. Там – шоколадний батончик, пачка сиру і LED-лампочка. Люди в черзі переглядаються. Касир викликає адміністратора.

– На розлучення донька запросила гостей більше, ніж на весілля. Святкували два дні, – жінка років 50 спирається на ціпок, тягне за собою кошика на коліщатах.

– Чого так швидко розбіглися? – цікавиться сивий бородань.

– Вона тоді вагітна була. Від кого – не знала. Свекруха зробила тест ДНК. Сказала зятю, що дитина – не від нього.

– Ви коли на громадянство подаватися будете?

– Ще півроку.

– У Дрогобичі квартиру продали?

– Донька хоче за неї 40 тисяч. Але в агентстві кажуть, що таких цін вже нема. А ви тут надовго? Чи після Покрови додому?

– Я тут як удома. Мій дід тут родився, женився і дітей народив. На Холмщині українських цвинтарів більше, ніж польських.

– А где BMW, который пригнали зимой? – кучерявий бородань викладає на стрічку біля касира чотири упаковки какао, п'ять салямі, сир, оселедець, ящик майонезу, кілька банок соку. За ним чоловік у капюшоні й окулярах-хамелеонах підкочує візок із двома парами дитячого взуття.

– После аварии забрали на штрафплощадку, – протирає окуляри. – Владельцем записали поляка, который умер три месяца назад. Только он имеет право забрать машину. Пробовал договариваться через ментов. Хотят 800 долларов. Я за эти деньги другую машину пригоню.

– Сейчас не пригонишь. Все, что выпустили после 2000-го, продают от

1,5 тысячи. Старые завозить не хотят.

– Как отдохнули в Испании?

– Хорошо. Но не знали, вернемся ли назад. Боялись, что пилоты забастуют. Когда вылетели из Барселоны, полсалона вздохнуло с облегчением. На стадион "Барсы" (футбольный клуб "Барселона". – Країна) не попали. Даже сувениров не привезли. Испанский хамон купили в Варшаве.

Бородань несе до авто два великі пакети. Один із них на стоянці рветься. Розбивається банка томатного соку. На асфальті лишається червона калюжа.

×