Плаття "Cуперсексі". Не люблю надто відвертого одягу, але хотілося пошити дуже легку річ. Зробив розріз аж до пупа, з'єднав зав'язками, крізь які проглядає тіло. Плаття довге, щоб еротика не прямолінійна була. На подолі вишита русалка – тюремна наколка 1950-х.
Піджак Zajebiscie, читається "заєбіще", – підхопили це слово в друзів-поляків. Означає "дуже добре", вони його постійно повторюють. У них це пристойне слово, а нам ріже слух. Ґудзики з переробленої сировини – ганчірок, паперу. Їх поставляє представник португальської фірми. Спочатку пришивали кокосові, тоді знайшли ці, вони крутіші. Після кількаразового прання стають шорсткі, відчутна фактура. Піджак із тонкої напіввовни продаємо за 600 гривень.
Найдешевші – бавовняні жіночі майки, коштують 170 гривень. Найдорожчі – жіночі шуби зі штучного хутра, за 1300.
сукня "Серафіна" – на 90 відсотків копія тієї, яку французька художниця Серафіна Луї носила до самої смерті в божевільні. З 1932-го перебувала в психіатричних клініках, де померла з голоду. Малювала в стилі наївного мистецтва. Ми з дружиною перейнялися нею після перегляду фільму Мартена Прово "Серафіна із Санліса". Створили модель із короткими рукавами й полтавською вишивкою. Обриси я роблю на машинці за годину. Хто носитиме, може сам заповнити контур. Коштує 400 гривень.
Піджак "Кілгор Траут" назвали за іменем героя Курта Воннеґута. Траут – це бомжара, що вигадує якісь фантастичні речі, дурник. І справді, піджак ніхто не купує. Разом зі мною тільки четверо зараз носять. Перший замовив через інтернет дизайнер Юрій Барабаш, він любитель Воннеґута. Ще один – батько моєї приятельки, йому під 50, працює логістом. Третій – не пам'ятаю. Піджак без коміра, з нашитими на рукавах латками.
у моделі "ЦЕ: все" зморшки прошиті, щоби підкреслити зім'ятість льону. Одяг не прасую ніколи. Поважаю льон, бо добре мнеться. Беремо білоруський – він дешевший за український і кольори натуральні, є яскраві й приглушені. Купуємо в Одесі на ринку "7-й кілометр".
На піджаку "Ничо" вишитий індійський монах Бодхідхарма. У селі це відповідь на всі питання. "Погано?" – "Ничо-о". Але "ничо" – це ж порожнеча, тобто якраз основа, початок дзен-буддизму. Ще із сільської мови були вишивки "Нє?!", "Ну та й шо?" Недавно в Легедзиному (Тальнівський район на Черкащині. – "Країна") від одного дядька чув "байдуже" через кожне слово. У нього це означає все: добре, погано. У селі люди живуть самі по собі, із сонцем, дощем – от у них і вилазить оцей дзен-буддизм.
Штани "Йо!" мають защіпи на колінах. Кишені з кутиками: коли сідаєш, весь дріб'язок звалюється туди. Силует такий, що дупу збільшує чоловікам. Усі критикують, а мені подобається, бо це – проти канонів.
Піджак "Кілгор Траут" – без коміра, з нашитими на рукавах латками. Крім мене, такі носять ще троє
До спідниці "Комета Вербена" пришиті кольорові смужки тканини, які дружина взяла із суфійських нарядів. У культурах, які нам подобаються, – цигани, балканщина, хіпізм – немає коротких спідниць. Їхнім жінкам не треба одягом зваблювати – бо, коли захочуть, можуть ту спідницю скинути.
На піджаку "Наберу тої глини" вишили цитату з пісні гурту "Перкалаба". Там ідеться про дядька сільського. "Вибив машину, їду по глину. Наберу тої глини три тих машини". По фасону – це одяг тракториста. Він тягає його до корів, на поле, скрізь. Нашиті латки, наче засмальцьовані рукави, і тканина ніби потріпана, а підкладка – яскрава, різнобарвна. У нас на всіх моделях так. Сенс у тому, що людина роздивляється одяг, якось його собі вже бачить. Тоді відкриває – а там така підкладка! Потім вона носить той одяг і знає, що всередині бомба.
Пошили чоловічу спідницю-кілт. Дуже зручно – легко, все провітрюється, нічого не парить. В японському стилі, збоку виглядає, як широкі самурайські штани, коштує 330 гривень. Якось даїшники зупинили – перевищив швидкість, хотіли грошей здерти або протокол скласти. Ми їхали бусиком на фестиваль із друзями. Міліціонери, як побачили мене в кілті, зразу відпустили.
Сорочку "Пузата" хотів подарувати Сашку Лірнику, але він посоромився, відмовився. У цієї сорочки виточки під пузо, внизу мотузкою затягнута.
Ми намагаємось ускладнити життя тому, хто носитиме наші речі. Коли людина одягає якусь хрєнь, на неї починають звертати увагу на вулиці. І вона має з цим якось жити.
4 
1
Коментарі
2