Племінник Чорновола приніс захисникам української мови каструлю вареників

6.10. Прокинувся, спав від сили 4 години неспокійно, бо міліціонери хотіли забрати біотуалет.

Першу ніч ведучий нікому не давав задрімати. Постійно лунали бойові пісні, кричалки. На другу ніч ледь стримувався, найважче після півночі висидіти. Не спав 48 годин. На третю куняв по півгодини і зривався за першого крику.

6.40. Починає припікати сонце. Складаю свій каремат, щоб нікому не заважав ходити. Плануємо йти під Верховну Раду, якщо Литвин підпише закон.

7.10. Хтось поширює чутки, що частина мітингувальників ідуть від Українського дому до Адміністрації президента. Усі новини дізнаємося від журналістів, які приїжджають до нас робити сюжети. Так рано нікого ще нема, тому хлопці беруть ноутбук і йдуть у цілодобовий ресторан "Мафія" неподалік. Там є wi-fi.

7.50. Їду додому прийняти душ і перевдягтися. На дорогу і збори йде півтори години. Вдома нічого не їм, бо холодильник – порожній.

9.20. Починають сходитися люди. ­Дехто виривається з роботи на ­кілька ­годин, дехто бере вихідний. Всього збираються людей 600. Я чекав більшої активності від українців. У перший день протестів у середу вранці почали ­з'їжджатися "беркутівці", а наших активістів нема. Автобуси зі Львова мали приїхати о сьомій ранку, та їх довго ДАІ не пропускало.

9.50. Збираю всі чеки про витрати, сідаю писати звіт. 427 гривень віддали за пластикові стільці й парасольки. Купили кілька ватманів, бейджі й пакети для сміття. На 200 гривень узяли води, яка скоро скінчилася. ­Хлопці принесли із супермаркету ще на 99 гривень чотири упаковки по шість пляшок. 4,2 тисячі виділив на друк листівок із закликами ­приєднатися до мітингу і захищати рідну мову.

10.12. Хтось приносить пакет бутербродів. Їмо з чаєм. Я беру тільки один. Голодних багато.

10.19. Жіночка приносить 3-літровий термос кави. Його випиваємо за 4 хвилини. У ресторанах поблизу кава дорога, а до кавових автоматів далеко бігти.

10.40. Перераховуємо гроші, які люди пожертвували на потреби учасників мітингу. У касі – 20 тисяч 652 гривні, 300 доларів і 100 рублів. Складаємо про це акт і вивішуємо на огляд громадськості. Учора один чоловік приніс пачку, 10 тисяч гривень. Представлятися спочатку не схотів. Потім сказав, що – Ярослав зі Львова.

11.10. Відправляю хлопців у магазин "Метро". Купили два пластикові столи, миску, стакани і кухонні ножі. Потім згадали, що треба парасолі від сонця.

13.47. Дві жіночки з Броварів привозять домашній хліб, банку сала і малосольних огірків. Обідаємо – як удома. ­Після обіду заставляю хлопців винести гору пластикових пляшок за Український дім до смітників. Міліція щось починає передавати по рації. Певно, подумали, що ми збираємося додому.

14.52. Журналісти з "5 каналу" і "Тві" питають, чого найбільше потребують мітингувальники. Кажу, що не вистачає карематів і покривал. Удень пече, гаряче, а на ніч стає прохолодно.

15.14. Знову закінчується вода. Кортить з"їсти морозива. Беру собі і друзям. Під час мітингу завжди йде більше грошей. Мені тут ледь 100 гривень на день вистачає.

До єдиного біотуалету в черзі стоять 15 людей.

– Та, бляха-муха, скільки ­можна чекати, – схрещує ноги 20-річний ­хлопець із прапором "Свободи". Він – четвертий. Попереду троє ­дівчат. – ­Дівчата, пропустіть, бо не втримаю. Я ­скоренько. 15 секунд – і виходжу.

Заходить на 5 хвилин. Дівчата стукають у двері. Хлопець вибігає, вибачається, усім трьом цілує руки.

До Українського дому підтягується колона з 20 жінок. Усім – за 50 років, у подібних сарафанах, на головах – солом'яні капелюшки. Несуть прапори БЮТу й "Фронту змін". Стають у чергу, щоб підписатися на підтримку української мови.

– Где Ющенко, который так за все украинское выступает? Где его ­команда? – каже жінка у рожевому капелюшку. – Вот если бы сейчас Юлька на свободе была, здесь бы всем жарко было. Она Калашникова и Колесниченко на раз-два на место поставила бы.

– Что вы о Юле, как о покойнице. Она еще вернется. Но, по-моему, сейчас этого не хотят даже оппозиционеры. Пока она за решеткой, уже поделили между собой места в списках.

Олексій Захарченко роздає жінкам листівки.

– Учора прийшла одна ненормальна, плакат Януковича цілувала, – розказує. – Фотографи її обступили, а вона до того банера як прилипла і давай президента вихваляти. Один "свободівець" не витримав, облив її мінералкою. Вона на нього накинулася. Ледь ­розборонили.

16.00. Олексій телефонує матері.

– Мама мене частіше бачить по телеві­зору, ніж удома. Коли вчора на Європей­ській площі почали блокувати зв'язок, від неї було 17 пропущених дзвінків.

16.25. На площі перед Українським домом починають монтувати сцену. ­Кажуть, приїде Арсеній Яценюк. Люди підходять, їх уже – понад три тисячі. Більшість підписуються на захист української мови і проти режиму Януковича.

17.14. – Льош, там "Фронт змін" роздає по 120 гривень своїм. Ми підходили, сварилися. Усі їхні люди проплачені, – до Олексія підбігає дівчина з густим кучерявим волоссям.

– Їм і вчора платили по 100 чи по 120, – каже Захарченко. – Вони тут не ночували. Тільки вдень на кілька годин виходили. Вчора й мені пропонували за "Фронт змін" постояти або за об'єднану опозицію. Але я тут не за партію, а за мову.

17.50. Приїжджають Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок, Анатолій Гриценко. Яценюк закликає всіх мобілізуватися. Якщо потрібно – піти до Януковича в "Межигір'я" і домагатися дострокових парламентських і президентських виборів. Каже, що час збирати речі, а протести продовжуватимуть у регіонах. Депутати припиняють голодування, бо закон не підписали спікер Володимир Литвин і президент Віктор Янукович. Оголошують акцію "Україна проти Януковича". Біля ­Україн­ського дому збираються залишити мобілізаційний штаб із 50 людей.

– Що він меле? – обурюється хлопець з оселедцем на голові. – Не можна збиратися, бо наше місце вже завтра займуть "регіонали".

– Ми вигнали Януковича з Українського дому і виженемо його з кожної української хати! – кричить у мікрофон Яценюк. – Він боїться написати заяву про відставку, але ми змусимо його це зробити.

18.40. До Олексія підходить 21-річний Богдан Плахотнюк, племінник ­В'ячеслава Чорновола. Він – у синій футболці "Дякую Тобі, Боже, що я не москаль!" і бриджах кольору хакі. На шиї зав'язана червона бандана. Має вуса, волосся відростив до ­плечей. У лівій руці несе білий пакет із каструлею. У ній – вареники, яких наліпила його дівчина Марія. Миску ставлять на зелений пластиковий стіл з табличкою "Прес-центр". За 12 хвилин вона порожніє.

19.27. Дві 40-річні жінки спускають надувний матрац. Кілька хлопців на карематах лежать із прапорами України. Слухають, як на сцені виступає гурт "С.К.А.Й".

Олексій збирає товаришів.

– Я сьогодні тут заночувати не зможу, але прийду завтра. Уранці мама з сестрою приїдуть до Києва. Маю поприбирати у квартирі й приготувати їсти. Сестра буде документи в Медичний університет подавати.

20.38. Олексій Захарченко ­спускається в метро на майдані Незалежності. Вдома прибирає, варить суп. ­Дивиться вечірній випуск новин, ­перечитує новини в інтернеті. На кількох фотографіях бачить себе. Засинає о 22.30.

×