Приходять і підсадні міліціонери, й агенти СБУ

6

У культовій для столичної богеми кнайпі "Купідон" щовечора тусуються митці, журналісти й політичні радикали. Тут задумують виставки, малюють, планують акції протесту

Анна ГУЦУЛ, 27 років, лідер організації "FEMEN"

- Із часу появи FEMEN збиралися у різних кав'ярнях. Але вони були не дуже презентабельні, тому про інтерв'ю домовлялися в "Купідоні". А після нашого торішнього прориву на виборчу дільницю, де голосував Янукович, до нас підійшов Федір, власник "Купідона". Каже: "Давайте ви тут будете постійно тусуватися".

За місяць зробили "профспілковий стенд" із фотографіями акцій та вирізками з журналів. Установили поштову скриньку FEMEN. Як постійні клієнти маємо знижку. Тепер тут наш штаб.

Приходять і підсадні міліціонери, й агенти СБУ. Сяде за сусідній столик, підслуховує - вдає, що газету читає, і за півгодини сторінку не перегорне.

Артем СКОРОПАДСЬКИЙ, 30 років, журналіст

- Це місце схоже на кафе в Цюриху, зразка 1916 року, коли Ленін із товаришами по партії планував революцію у тамтешніх кав'ярнях. Нині буває, дружки-діячі за пивом планують акції протесту, а за кілька днів це вже показують по телевізору. Під час підприємницького Майдану ми з організаторами бігали сюди грітися. Звідси ж писав репортажі про Майдан, а на ніч ходив ночувати в намети.

Коли призначаю тут інтерв'ю депутатам, ніхто не відмовляється, хоча ця кнайпа занадто демократична для них. Потім самі починають сюди ходити. Якось бачили за столиком Марину Остапенко, речника СБУ.

Більшість офіціантів працюють тут по кілька років. Усі на "ти".  Недавно звільнялась офіціантка Юля, їхала жити в Канаду. Вирішив зробити їй приємне, приніс букет волошок. Але біля барної стійки вже лежала купа троянд.

Позаторік підсідаю за столик до колеги. Із ним ще двоє. Один у пошитому на замовлення костюмі, краватці. А другий - подертий, страшний, аж хочеться милостиню подати. Той, що в костюмі, виявився кореспондентом радіо "Свобода". Він щойно повернувся з Казахстану, почав розповідати про Середню Азію. Голодранець мовчав. А коли зайшла тема за літературу, каже: "Коли Кучма вручав мені Шевченківську премію..." Я шокований: "Яку премію?" - "Ну, літературну. Я - письменник Олесь Ульяненко".

Андрій ЄРМОЛЕНКО, 37 років, художник, член арт-групи "Воля або смерть"

- У 1990-х стіни були обшиті вагонкою, а посередині стояв більярдний стіл. Тоді це була бандитська кнайпа. Попередні власники щось із кимсь не поділили. До входу підігнали бетономішалку й залили сходики, якими спускаються в кафе.

Європейці вважають цю кав'ярню за свою. Поляки, що працюють у Києві, кажуть: "О! Це наше!" Заходять німці: "Точно як у Берліні". Французи: "Париж нагадує".

У мене жахлива англійська. Сиджу на барі, роблю ескіз. Папірець бере сусід, із вигляду англосакс, і домальовує щось. Потім знову я малюю, і знову - він. Достобіса оригінальна картина вийшла. Сюрреалісти в Парижі так само бавилися віршами у гру "Вишуканий труп".

Світлана ПОВАЛЯЄВА, 36 років, письменниця

- Роман із "Купідоном" у мене почався 1998-го. Тоді це був геть інший заклад. Розділений на два зали, з інакшим дизайном. Були маленькі чорні столики й сині ліхтарі.  Родзинкою того модернового дизайну були жахливі, ублюдські гіпсові купідончики на стінах - така собі "ювеліршина спальня". А в другому залі - більярдний стіл і старий розбитий рояль. Ще можна було пограти в шахи.

Лежала підшивка літературного журналу "Всесвіт". У вільному продажі знайти його було нереально, і ми приходили в "Купідон" як у бібліотеку. Я прочитала тут шикарний український переклад роману Бьорджесса "Механічний апельсин".

У 1990-х тут ніхто не пив "Оболонь". Наливали "Подільське" з раками. А ще тоді з'явилось екзотичне миколаївське пиво "Янтар". Це було єдине місце, де його розливали.

Першого вечора ми з другом напились "Янтаря", а потім із кнайпи босоніж пішли на вокзал. Узяли два квитки у СВ й поїхали на море.

Покальчук сидів у власному VIP-залі з диванами, бюстами Лесі Українки та розбитою друкарською машинкою

Я регулярно приходила сюди, щоб залишити записку своєму хлопцеві. Писали на картонних підставках для пива. Їх ніколи не міняли, тому листи мали шанс дійти до адресата.

А потім старий "Купідон" закрився і я надовго звідти пішла. Здається, проґавила той момент, коли кнайпа перетворилася на літературне кафе. Його арт-директором і окрасою став Пако - письменник Юрій Покальчук. Він сидів у власному VIP-залі з диванами, бюстами Лесі Українки та розбитою друкарською машинкою. Лише особи, наближені до "імператора", мали право йти до нього пити коньяк.

Майже щотижня тут презентували книжки. Жадан, Дереш, я - та й уся письменницька тусівка - пройшли через це кафе.

"Пильнуйте, кому ви даруєте свої дотики. Так заповіло радіо "Промінь. Так було сказано в радіопередачі з радіоточки у згаслому знагла клозеті". Цей мій вірш - про "Купідон", де у вбиральні справді стоїть чорний унітаз і грає радіо "Промінь".

Костянтин СКРЕТУЦЬКИЙ, 30 років, скульптор, автор проекту дитячого ландшафтного парку на Пейзажній алеї в столиці

- Старше покоління моєї Художньої академії все пройшло через цей заклад. Тоді, правда, він був іще дешевим студентським генделиком, де можна було побити келихи, морди, а потім разом випити за дружбу. Зараз тут спокійніше - якраз для мене.

Перше враження -  львівська атмосфера. Фактурні стіни, скляні двері, антикварні меблі. Для скульптора це багато значить.

У більшості закладів дратує непродуманість назв. "Везувій" - це як? Прийду, і мені за комірець лава поллється? А "Картина маслом" - до чого воно? Або "Добрий папа". А  тут все ясно: "Купідон" - значить, люди приходять закохуватися.

Богдан ТИЦЬКИЙ, 21 рік, активіст радикальної політичної організації "Чорний комітет"

- Збираємося регулярно, кілька разів на тиждень. Буває, прямо тут пишемо листівки, макетуємо афіші.

Перед Новим роком вигадали зробити картонного Януковича з "йолкою" в руках, з яким на Майдані міг сфотографуватися кожен охочий. Коли нас звідти прогнала міліція, разом із цим Януковичем попрямували в "Купідон". Стояв тут у кутку.

Тут придумали смаження яєчні на Вічному вогні.

×