Від випивки відмовитися нескладно, важко змінювати спосіб життя
Ніхто не знає, чому я таким народився. У роду подібних захворювань не було. Мати казала, що до 3 років я розвивався нормально, а потім ріст уповільнився.
Коли проходив комісію, щоб отримати інвалідність, лікарі розводили руками – не знали, яке захворювання написати. Дивилися у книжки, намагалися втиснути в якусь категорію. Віднесли до групи, з якою більш-менш збігалися симптоми. Написали, що в мене ахондроплазія (спадкове захворювання, що призводить до карликовості. – Країна).
Усі органи в мене такі ж, як у людей із нормальним зростом. Навіть серце – хоч мало би бути менше.
З дитинства міг постояти за себе – однокласники мене боялися. Щоб дати здачі, використовував допоміжні засоби – стілець, швабру. До того ж мав старших друзів, яких завжди міг покликати на допомогу. Безстрашність додавала мені сили.
Були моменти, коли хтось показував пальцем або принижував. Почав пити, щоб забути, що я не такий, як усі.
уперше спробував пиво у 7 років, тоді закурив. Дивився на старших друзів, здавалося, що це круто. Гроші просив у батьків – казав, треба на підручники. Потім почав заробляти на гральних автоматах. Хлопці навчили хитрощам, тому завжди був із виграшем. У 9 уперше спробував горілку. З друзями напився так, що йти не міг.
Уперше потрапив у міліцію в п'ятому класі за здирництво – забирав у дітей гроші. Хоч до того часу вчився на відмінно і мій портрет висів на дошці пошани.
Батька не стало, коли мені було 13. І мене понесло. Почав зі слабоалкогольних напоїв, потім були горілка, трава, таблетки. Іноді все разом. Від наркотиків був уявний ефект щастя. Рідні кодували мене, ставили крапельниці, годували таблетками, лякали міліцією – нічого не допомагало. Вертався додому і знову брався за старе. Вітчим не вірив у мене, казав: "Женьку вже нічого не змінить".
Три роки бухав день у день. Батьки вже не пускали додому, бо виносив речі. Доводилося спати у підвалах і на горищах.
Такий спосіб життя обов'язково призводить до крадіжок. Постійно були потрібні гроші на алкоголь, а на роботу навіть вантажником не брали. Міг на вулиці обібрати перехожого.
понад 10 разів намагалися вигнати зі школи. Я не був дурний. Займався математикою, англійською. Ходив на дзюдо, футбол, баскетбол, плавання, у музичну школу – грав на барабанах. Але в якийсь момент мені перестало подобатися вчитися. "Зависнути" з друзями стало цікавіше – не треба напружуватися. В мене були два щоденники – в один записували оцінки за предмети, в другий – за поведінку. Після кожного уроку вчителі писали, як я поводився на уроці. Коли закінчив школу, вони полегшено зітхнули.
Життя проходило в угарі. З того, що зі мною відбувалося, багато чого не пам'ятаю. Якось на Різдво пили самогонку, курили траву. О п'ятій ранку прийшов до тями в реанімації. Синці на руках – так намагалися мене відкачати. Досі не знаю, хто викликав швидку допомогу.
Після лікарні пішов далі колобродити. Жити не хотілося. Прийшов якось додому, вирішив порізати вени. Але чомусь не виходило, лише порізав руки. Коли був весь у крові, викликав "швидку". В лікарні почали зашивати порізи. Було боляче, сказав: "Не треба". "То йди" – відповіли. Пішов, але повернувся: "Зашивайте". Шрами залишилися дотепер.
вступив в університет "Україна". Але якось прийшов на заняття у непритомному стані. Облаяв усіх у деканаті, послав проректора з виховної роботи і дружину ректора, яку зустрів на вулиці з якимсь високопосадовцем. Мене вигнали з університету без права поновлення і дали умовний термін, бо забрав у якоїсь дівчини телефон.
Алкоголізм – духовна проблема. Пити починаєш, бо всередині порожнеча, на серці – самотньо.
Багато хто з моїх колишніх товаришів по чарці померли, когось посадили, дехто й далі випиває. Серед них є й такі, які зав'язали. Мій друг працює в християнському реабілітаційному центрі. Коли мене вигнали з університету, я теж поїхав у такий центр у Житомирській області. Було єдине бажання – зав'язати з алкоголем.
Ми в церкві слухали проповіді, читали Біблію. Зустрів тих, які в минулому були схожі на мене. Вони стали для мене прикладом. Зрозумів: можу змінитися.
У реабілітаційному центрі був сім місяців. Це недовго, бо інші проводили там і півтора року. Всі мали якісь обов'язки – готували їжу, прибирали, працювали на городі.
Складно було змінювати спосіб життя. Доводилося змушувати себе не курити, не пити, не лаятися, слухатися. Від випивки відмовитися нескладно, важко змінювати характер, працювати над собою. Перші місяці бунтував. Хотів поїхати додому. Сказали: "Почекай".
У реабілітаційному центрі ніхто не тримає. Хочеш – іди. Але є певні правила. Після приїзду підписуєш договір, що пробудеш тут 10 днів. Це такий лайт-режим – їси, спиш, скільки захочеш, від тебе нічого не вимагають. Цей час – переломний. Зі мною в центрі були ще троє хлопців, із якими випивали. Один вирішив іти з центру. Я захотів із ним. Мені сказали: "Гаразд, але завтра, разом не відпускаємо". Я передумав за півгодини і залишився.
Коли зрозумів, що можна жити по-іншому, почав отримувати задоволення.
Людині маленького зросту важко дістати до дзвінка, дотягнутися в ліфті до кнопки. Знімав взуття, щоб натиснути черевиком, чи носив із собою палицю. В магазині не завжди дістанеш до верхніх полиць. Та зараз можна подзвонити – і всі продукти принесуть до квартири.
Всі обмеження – в голові.
Познайомився з актором Сергієм Лехкобитом. Він трохи вищий за мене – 138 сантиметрів. Коли подружилися, попросив його навчити мене акторству. Спочатку він виручав із роботою, тепер сам знаходжу і йому допомагаю.
Починав працювати аніматором за 150 гривень на годину. Зустрічав у костюмі на корпоративах гостей, фотографувався з ними.
Акторство цікаве різноманітністю – ролі постійно змінюються, і ти разом з ними. Подобалося грати у фільмі "Шляхетні волоцюги" режисера Олександра Березаня. На тілі малювали татуювання, шрами. Зйомки тривали 10 днів.
Є проекти, в яких не беру участі принципово. Відмовляюся від зйомок у порнофільмах, рекламі алкоголю й азартних ігор. Це шкодить людям і ламає їхні життя. Якось подзвонили, спитали, чи немає в мене знайомого гея маленького зросту. Відповів: "Хлопці, ви помилилися адресою".
10 місяців після центру навчався в Київській духовній академії. За рік паралельно вирішив поновитися в університеті. Викладачі не розуміли, що відбувається, – прийшла інша людина. Закінчив магістратуру.
Дівчат мав небагато. Три роки спілкувався з жінкою маленького зросту – 1 метр 38 сантиметрів.
Коли пиячив, про сімейне життя взагалі не думав. Не вірив, що зможу колись одружитися. З майбутньою дружиною познайомили друзі. Галя сподобалась одразу. Мала довгу косу, не курила і не лаялася. Потім дізнався, що вона має хлопця.
З Галею спілкувалися п'ять років, переважно у соцмережах. Вітав із днем народження, питав, як живе. Якось вона написала, що виходить заміж. Помолився Богу і попросив: "Нехай у мене буде дружина, послана тобою. А знаком стане те, що вона перша зізнається у своїх почуттях". Через півроку Галя написала повідомлення: "Як думаєш, ми з тобою стали би гарною сімейною парою?" Написав їй: "Ми стали би справжнім прикладом християнської сім'ї". За мить відправив ще одне повідомлення: "Не знаю, чого я так відповів майже заміжній дівчині". Галя написала, що заміж вже не збирається і хлопця в неї немає. Почали зустрічатися. За 9 місяців одружилися.
Мріяв купити хоч "Ланос", щоб здати в оренду службі таксі й мати заробіток. Уві сні почув голос: "Машину ти купив". Через три місяці поїхав працювати в Туреччину аніматором. Зароблених грошей вистачило на авто.
Не думав, що стану депутатом міської ради. В окрузі серед 14 кандидатів посів перше місце, за мене проголосували 25 відсотків виборців. Хоча мав найзаплямованішу репутацію. Та люди побачили, що я змінився.
2017-го потрапив до Національного реєстру рекордів України як найменший актор. Експерти два роки розглядали мою кандидатуру, вивчали роботу, фільмографію. Рекорд зареєстрували на знімальному майданчику. Цього року ми з дружиною зареєстрували новий рекорд – як подружжя з найбільшою різницею у зрості. Галя вища за мене на 42,7 сантиметра. Плануємо побити і світовий.
3 
1
Коментарі