вівторок, 13 червня 2017 15:54

"Приїду через місяць. Готуй документи на розлучення"

Про що говорять у жіночих консультаціях

О 8:30 у жіночій консультації міста Вишневе Київської області в черзі сидять 12 жінок. Чоловік у джинсовій сорочці моститься поруч із кучерявою блондинкою, гладить їй праву руку.

– Зранку сильний токсикоз був. Думала, до поліклініки не дійду, – жаліється та чоловікові.

– То сьогодні приходити чи мамка ще сердиться на мене?

– Зря ти її у понеділок послав. Бігала по квартирі і за серце хапалася. Валідолу не було, мусили "швидку" викликати.

– А чого вона на мене бочку котить? Я не привик, щоби мною командували.

– Маму можна зрозуміти. Ти ще із Софією не розлучився, а вже до мене ночувати ходиш. Сусіди все бачать. А тепер ще ця вагітність. Скоро живота стане видно. Мамка хоче, щоб я до батька жити переїхала. А мені з Тарасівки на роботу добиратися незручно.

– Соня – то прошле. Через тиждень нас офіційно розлучать. Але знову женитися я не готовий. Дитину запишеш на мене. Будем жити в гражданському шлюбі.

– Вов, так не піде. Або до пологів розписуємося, або я оформляюся як мать-­одіночка. Ти ніде не працюєш. Із тебе навіть аліментів не візьмеш. Нащо мені твій гражданській брак?

Жінка у жовтій панамі дістає із сумки банан і йогурт.

– Со вчерашнего дня ничего не ем. Весь вечер проплакала. У соседки с пятого этажа ребенок из окна вылетел. Мальчику 2 года. Оперся на москитную сетку и полетел вниз.

– На смерть? – запитує довгонога білявка в коротких джинсових шортах.

– Живой. В реанимации. Череп лопнул от ушка до ушка. Доктора никаких прогнозов не дают. Ребенок температурит. Операцию отложили. Я бы те москитные сетки запретила выпускать. Десятки таких случаев за лето. Мало кто выживает.

– А вы где до декрета работали?

– В Донецке была директором магазина. А сюда приехала – даже кассиршей не хотели брать, потому что приписка донецкая. Устроилась в супермаркете уборщицей. После этого только там продукты покупаю. При мне у девушек фаршированная щука упала на пол, а они ее сразу в помойку. Полы в зале моют по четыре раза в день, а холодильники – дважды. Там просроченных продуктов не найдешь. Особенно жалко, когда красную рыбу выбрасывают. До того как камеры повесили, мы с контейнеров для просроченного товара продукты домой таскали. Мои полгода красную рыбу ели. Бросали в уху, на бутерброды и пицу. И хоть бы что. Никто не отравился.

 

– А я в супермаркете на Окружной на кассе сидела. Пока нас немец держал, зарплаты были нормальные и порядок везде. А когда украинец выкупил, сократил половину штата. Экономит на всем. Сначала мыши на складе появились, а потом по залу начали шастать. Гигиены никакой. Вы с Донецка давно приехали?

– Я с дочкой в 2015 году. А муж там остался. У него зарплата хорошая была. На государственной шахте работал за 12 тысяч гривен. Потом на копанку позвали. 20 тысяч гривен платили. А в прошлом году начали давать по 8 тысяч рублей. В гривнях получается 3,5 тысячи. Здесь устроился на стройку. Его зарплаты как раз хватает, чтобы снять квартиру. Свою трехкомнатную в Донецке сдаем за 2 тысячи гривен.

На лавці біля жіночої консультації медичного центру №2 у Дарницькому районі Києва сидить вагітна з фіолетовою парасолею у руках. В авосьці – м'яч і два апельсини. Навколо неї на самокаті їздить дівчинка, на вигляд років 5.

– З кредитом у "Михайлівському" розібралися? Мама казала, що ви переплатили, та ще й не тим, кому треба, – запитує в молодшої, що пластиковою ложкою визбирує пінку з капучино.

– Банк накрився. Думали, кредит виплачувати не прийдеться. Але перед ліквідацією вони продали свій кредитний портфель колекторській фірмі. Ті почали дзвонити серед ночі, погрожували, що машину заберуть. У нас лишалося виплатити 20 тисяч. Чоловік гроші позичив і поніс. Думали, з долгами розщиталися. А через місяць дзвонять із фонду гарантування вкладів і питають, коли будемо борг повертати. Кажуть, нас обдурили.

– І що, будете платить?

– Не дам ні копійки. Подали на них до суду. Не хочу більше з кредитами мати діла. Угараздило мене тоді Lanos купити.

– Скільки на роди відклали?

– Та ще нічого не відкладали. Чоловік каже, поїдемо на "швидкій". Коли вперше родила, домовилися з лікаркою. Схватки почалися не в її зміну. Я до неї звоню, а вона трубку не бере. Ти думаєш, вони зараз хабарі брати не бояться?

– Беруть ще більше, ніж раніше. Я б на твоєму місці менше ніж на 500 доларів не розраховувала. По моїх аналізах тільки кесареве світить. А в Києві менш ніж за 10 тисяч ніхто братися не хоче. Кума рожала в п'ятому роддомі. За розтин і віп-палату дала 15 тисяч гривень, бо не мала київської приписки.

Прийом почали півгодини тому. Черга просувається повільно. Вагітна жінка з нарощеними віями крутить у руках обмінну картку. Навпроти неї стоїть висока подруга з сережкою у носі.

– Пам'ятаєш Інку, яка в мене на весіллі дружкою була? Така худа, рижа.

– Ота, що зі Стасіком під їдальнею зажималася?

– Да. Вона через півроку після мене заміж вийшла. Чоловік – військовий. З АТО не вилазить. Вже два хлопці народила, а фігурка, як у моделі. Хотіла чоловіку сюрприз зробити. Знялася в еротичній фотосесії і вислала знімки йому в конверті. Фотограф за зйомку взяв 2 тисячі гривень, а її фотки без дозволу виставив у Facebook. Чоловік вже того вечора побачив, як його голу дружину перепощує весь Facebook. Трубку брати перестав. Вона і пояснити нічого не встигла. Написав: "Приїду через місяць. Готуй документи на розлучення".

– Ну що там? Все добре? – запитує жінка з пофарбованим у баклажановий колір волоссям у знайомої.

Та виходить із кабінету УЗД у столичному пологовому будинку №5.

– Однокласники до ЗНО готуються, а в нас роди на носі, – киває на доньку, яка стоїть у джинсовому сарафані. – І якби хоч одне. Двійня буде.

– А тато де?

– А в тата сесія. Перший курс закінчує.

Дівчина сутулиться. Притуляється до стіни, обіймає руками живіт

– Валю, а що далі? Їй же університет якось треба закінчити.

– Навіть не плануємо цей рік поступати. У липні рожати. А хто з вересня з дітьми сидітиме? Я не можу. У мене робота. Я трьох викормила. Вісім років із декретів не виходила. Хто нагуляв, хай той і няньчить. Навіть на випуск­ний не ходила, бо у жодне плаття не влазить.

– У нас цього року випускного не було. У дівчини з Вітіного класу батько загинув в АТО. Гроші, які збирали на ресторан, вирішили передати їй.

– А як твій брат?

– У квітні було два роки, як із тюрми вийшов. Роботу нормальну знайти не може. Сам винен. Взяли на СТО. Нормальні бабки платили. А йому щось у голову стукнуло: акумулятора вкрав. Пішов на автомийку. Попрацював два місяці. Позичив у власника 3 тисячі до зарплати і повіз свою дівку на море. Ні відпустки, ні відгула не взяв. Той на нього заяву в поліцію накатав. А перед травневими дівчина кинула. То він запив. Каже, на свободі скучно. На зону знову хоче.

– Паспорт, який обіцяли зробити за сім днів, третій тиждень не віддають. А я вже квитки в Італію на 26 червня купила. Хочу попробувати безвіз на собі, – дивиться в екран смартфона і говорить по Viber вагітна, якій, на вигляд, за 40.

Волосся заплетене в косу. На джинсовому рюкзаку приколота квітка маку і синьо-­жовта стрічка.

– Лечу лоукостом за 11 євро туди і за 16 – назад, – про­довжує. – Це мій єдиний шанс побачити Венецію перед родами. Зараз як мінімум на рік треба буде відмовитися від усього і присвятити себе дитині. Мене ж ніхто вдома не розуміє. Старші досі в шоці, що я їм братика народжу. Доньці в серпні 20 виповниться, а син закінчив дев'ятий клас.

– Батькові вже краще? – запитує жіночий голос у слухавці.

– Коли сказали, що має рак шлунка, зовсім здався, руки опустив. Почав собі труну підбирати. Про лікарню і слухати не хотів. А 4 червня його Lexus на переході зачепив. Лежав і кричав, щоб викликали "скору", бо він жити хоче. Руку зламав, має струс мозку. Добре, хоч ноги цілі. Через тиждень в Інститут раку перевезуть. Дав дозвіл на операцію.

– Бачила Славіка по телевізору. Хай би зав'язував з тими акціями, – чути через динамік.

– Тьотя Таня, та ви ж бачите, яка зараз молодьож. Це покоління нічого не боїться. Це ми з вами пам'ятаємо, що таке 1990-ті, що таке рекет. Пам'ятаю, як їздили по товар у Польщу. Автобус спинили посеред лісу. В жінку, що сиділа за водієм, окурки тушили. А чоловікові із сусіднього ряду прострелили коліно. З кожного пасажира збили по 50 доларів. Хто не мав грошей, розраховувався товаром. Мій швагро віддав рекетирам два ящики кросівок, а його сусідка – упаковку презервативів і коробку касет.

Зараз ви читаєте новину «"Приїду через місяць. Готуй документи на розлучення"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути