"Приїхали, живих відкопали й назад"

Стандартне екіпірування рятувальника важить майже 50 кілограмів

У 9 років потрапив до школи юних рятувальників. Найбільше вразили прийоми порятунку з допомогою альпіністського спорядження. На той час я побував із батьками у Криму, засвоїв деякі верхолазні навички. Згодом нас почали допускати до чергувань зі старшими в міській оперативно-рятувальній службі. У березні 2022 року з її командиром зустрівся на розбиранні завалів.

Страшно було на початку війни, коли йшли масовані атаки на Харків. На Салтівці горіло багато будинків, переїжджали з однієї адреси на іншу. Раптом над нами почали заходити літаки. Пізніше, коли поряд розривалися снаряди, сприймалося не так гостро. Вражає, коли руйнуються знайомі будинки. Ти повз них проїжджав десятки разів, а потім бачиш руїни. Коли вибухали склади в Балаклії, взяв звідти малий уламок снаряда на згадку. Думав, ніколи більше такого не побачу. Помилився.

 

Затяжні пожежі – це понад 3 години роботи. А на тобі захисний одяг та спорядження, балон зі стисненим повітрям. Якось вирішив з'ясувати, скільки важить стандартне екіпірування рятувальника. Вийшло близько 48 кілограмів. Тепер іще додалися бронежилети. Улітку так спекотно, що просиш товариша, щоб полив водою з пожежного ствола. Узимку не легше. У спецодязі тепло, але через водонепроникний шар пітнієш і стаєш мокрим. Після чого починаєш замерзати.

Окрім традиційних пожежно-рятувальних підрозділів, є спеціальні – сапери з гуманітарного розмінування, група з підводного розмінування та порятунку на воді. Також альпіністи-рятувальники. Фактично працюю на двох роботах. Виїжджаю на пожежі як начальник варти: керую пожежно-рятувальним підрозділом, що складається з трьох розрахунків – двох автоцистерн й автодрабини. А на висотних роботах виконую позаштатні обов'язки рятувальника-альпініста. Довоєнна схема роботи – доба через три. Нині дві доби працюємо, чотири відпочиваємо. Режим роботи рятувальника-верхолаза ненормований – 24 на 7.

Якось у триповерховому гуртожитку, в який влучила ракета, треба було обвалити цегляну стіну. Але спочатку потрібно закріпити сталевий трос. Це небезпечно: стіна стояла посеред майданчика сама собою, деформована та під кутом. Деякі цеглини вже вийшли з пазів. Із напарником просунули трос у віконний отвір, обвели через одну зі сторін і зачепили його самого на себе. Притому ще один наш колега стежив за стіною. Це стандартна схема для верхолазної групи: один безпосередньо виконує роботу, другий страхує, третя людина контролює обстановку.

Працюємо з перегородками, перекриттями, стіновими та балконними плитами. Через влучання снаряда елементи будівлі руйнуються. Деякі конструкції виходять за її межі та нависають над тротуарами, проїжджою частиною. Наше завдання – замість довільного падіння зробити контрольоване, з мінімальними наслідками. Плити зіштовхуємо чи стягуємо. Перш ніж їх чіпати, треба передбачити подальший рух, як це позначиться на суміжних конструкціях. А також куди ховатися в непередбаченому випадку. Роботи виконуємо найчастіше з незручних позицій: або із зовнішніх стін, або з автодрабин. Найвищу точку використовуємо для кріплення мотузок. Найважчі плити, які доводилося рухати, – глухі стінові панелі багатоповерхових будинків. Їхня вага досягає 10 тонн. Буває, що треба обрушити не одну, а кілька. Якось за пів дня вдалося скинути 12 плит.

Був випадок, коли не виходило скинути плиту кілька годин. Виявилося, що немає потрібного інструмента. Довелося імпровізувати: на даху зрізали трубу-тримач для антен, вкоротили її до 1,5 метра. З допомогою акумуляторного комбінованого інструмента штовхнули через неї плиту – як у більярді. Оптимальний режим роботи: один будинок – один день. Працюємо в зоні бойових дій – там, куди прилітає. Тому хочеться зробити роботу швидко та більше не повертатися. Буває, приїхали, живих відкопали й назад. Далі залишатися небезпечно. Якось повернулися на об'єкт тільки за три місяці. Влучання сталося 28 лютого, а витягали тіла 30–31 травня.

Існують загальні правила: обов'язково працюємо на двох мотузках та використовуємо захисні кожухи, щоб страховка не порізалася об гострі краї конструкцій. Важливо оцінити всі ризики, прийти групою до єдиної думки й домовитися про план роботи. Далі розуміємо один одного із пів погляду. Увесь інструмент імпортний. Надаю перевагу автономному, що може живитися від незалежних джерел. Менше використовуємо інструмент із живленням від генераторів, маслостанцій і повітряних балонів. Основні помічники – комбінований інструмент: розжим-кусало й домкрат-циліндр.

До 24 лютого, крім гасіння пожеж, були й рятувальні виїзди. Якось біля Чугуєва впав літак. Працювати було морально важко: багато жертв і сильна пожежа. А приблизно за тиждень перекинувся й упав кран. 3 години вирізали працівника з металевих конструкцій. Уся маса лягла на кабіну оператора, а у крані 40 тонн. Бетонний вантаж, гусениці, двигун – усе було в рухомому стані. Одразу не можна їх відсунути чи відрізати, доводилося все робити поступово. Дивимося: начебто звільнили. Намагаємося витягнути робітника – він починає кричати, що руку заблоковано. Простір замкнутий, як у вузькому тунелі. Обмежений маневр. Наступного дня подивився на себе – все тіло в синцях. Кранівнику пощастило: опинився в найнижчій точці біля землі. Відбувся переломами.

Нещодавно закінчили роботу з канадською групою. Нині вже вдруге приїхали американці й австралійці. Іноземці вітають нашу самовіддачу. Самі ж вони педантичніші. А алгоритм роботи й у них, і в нас той самий. На Заході йдуть шляхом універсалізації, щоб фахівець мав одразу кілька професій. Найчастіше це пожежник-парамедик.

Не люблю заносити інструмент нагору. Його стандартна вага – приблизно 40 кілограмів. За останні чотири місяці тільки раз було, що ліфт працював. Як правило, проводимо роботи на даху, технічному чи останніх поверхах будинків. Якщо сходовий проліт розбитий, то виходимо на дах через сусідній під'їзд. Якщо дахом ходити небезпечно, викликаємо 54-й витяг, який може дістати до 16-го поверху. Використовуємо сходи як точку кріплення мотузок і далі працюємо у висячому положенні. Або працюємо на даху, а мотузки використовуємо як страховку. У такому положенні можна перебувати не більш як годину – інакше передавлюється кінцівка. Через сильні навантаження страждає спина. Якщо розбираємо завали, то більшість робіт проводимо вручну, стоячи на колінах. Вони потім теж болять. Рукам дістається після тривалої роботи з бензорізом.

Готовий працювати постійно. Навіть коли не чергую, однаково думками на роботі. Аналізую, що можна робити інакше. За порадою колеги відкрив для себе універсальний рятувальний зашморг, який незамінний під час порятунку людей із приміщення. Робиться зі стрічки завдовжки 7 метрів. Зав'язавши її певним способом, рятувальник сам може витягнути з приміщення людину практично будь-якої ваги. Я важу 75 кілограмів. Зміг витягнути під час тренувань 130-кілограмову людину. Притому вона може бути непритомна, а значить, допомагати не зможе. Як показала практика, за руки та ноги тягнути незручно: кінцівки вислизають і екіпірування не дає змоги добре обхопити. І найголовніше, можна травмувати шийний відділ.

Подобається, що комусь допоміг чи когось урятував. Бувають помилкові виклики. Але вони мене не дратують. Навпаки, заряджають: я був готовий та оперативно зреагував. З іншого боку, якщо моя допомога не потрібна – значить, усе добре.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×