УСЕ ТРИМАЄТЬСЯ НА КОМАНДИРАХ ВЗВОДІВ І РОТ – КАЖЕ БОЄЦЬ ОЛЕКСІЙ ГЛАДИШКО
У НАС САМ СОБОЮ СКЛАВСЯ ДЕВІЗ: "ЯКЩО НЕ МИ, ТО ХТО?" Кого посилати в АТО, 18-річних пацанів? На війні є моменти, коли 40-річні чоловіки не витримують.
НАЙПОШИРЕНІШІ ВИПРАВДАННЯ, ЯКІ ЧУВ: "НЕ ХОЧУ ВОЮВАТИ ЗА ДЕПУТАТІВ" і "Якщо війна прийде в моє місто, тоді візьму зброю".
Я ТУТ НАРОДИВСЯ Й НІКОМУ НЕ ДОЗВОЛЮ прийти й диктувати свої умови.
Є РЕЧІ ВАЖЛИВІШІ ЗА ЖИТТЯ. Помирати все одно прийдеться. Я навчився цього не боятися.
У РОЗПАЛ МАЙДАНУ ЗАХВОРІВ НА ВІТРЯНКУ. Це мене гризло. Було відчуття провини.
ЇХАВ КИЄВОМ У ФОРМІ, а в мене з кишені витягли телефон.
МАРШРУТКИ НА ДОНБАСІ ТАКЕ ВИТРИМУВАЛИ, ЩО ВАЖКО УЯВИТИ. Одну пробили дулом танка, а вона й далі їздить. Ми її називали бойова машина "Богдан".
НА КОМАНДИРАХ ВЗВОДІВ І РОТ УСЕ ТРИМАЄТЬСЯ. З нашої роти загинув солдат. З військкомату родичам видали документ, що він помер на навчаннях. Командир роти змусив переписати довідку.
КОЛИ ВПЕРШЕ ПОЇХАВ У ВІДПУСТКУ, цілував асфальт. П'ять діб не спав – дорожив кожною хвилиною.
НАЙВАЖЧЕ НА ВІЙНІ – не знаєш чого очікувати. А найстрашніше – потрапити в полон. Знайомі розповіли історію. Їх товариша взяли в полон. Вирвали йому ніготь. Наступного дня відрізали палець. Потім вухо. Тоді розпороли живіт. Все знімали й надсилали дружині, яка була на п'ятому місяці вагітності. У жінки стався викидень, вона скоїла самогубство.
З МОБІЛЬНОГО ВИДАЛЯЮ ВСІ НОМЕРИ, ПОВІДОМЛЕННЯ, СПИСОК ВИКЛИКІВ. Стараюсь телефони вивчити напам'ять.
БІСЯТЬ ДВІ РЕЧІ: коли здорові чоловіки з Донбасу не захищають свою землю, а біженці й переселенці вважають, що їм усі щось винні.
БУВАЄ, ПОГОВОРИШ ІЗ МІСЦЕВИМ ХВИЛИН 40, а відчуття – ніби вагон розвантажив. Важко щось пояснити. Їм без різниці – Новоросія, Україна чи Росія. Аби не було бойових дій. Але діти бігають і кричать: "Слава Україні!"
ЧОЛОВІКИ ІНКОЛИ ПЛАЧУТЬ, коли читають дитячі листи.
МЕНІ ДУЖЕ НЕ ВИСТАЧАЄ МАМИ. До хлопців телефонують матері. Як правило, питають одне й те саме. Дехто починає злитися, може нагрубити. Мати – це єдина людина, яка любитиме вас попри все.
БАТЬКО, КОЛИ ПРОВОДЖАВ МЕНЕ НА ВІЙНУ ПІСЛЯ ВІДПУСТКИ, обняв і поцілував. Він ніколи так не робив, відколи я став дорослий.
ЗНАЙОМІ ТЕЛЕФОНУЮТЬ: "ЯК ТАМ?" Набридає, коли це п'ятий такий дзвінок за день. Що люди хочуть почути? Я ж не розповідатиму, як рвонуло і когось розірвало на шматки. Більше хочеться не говорити, а слухати. А вони кажуть: "Та тут нічого нового". Як нічого? Просто розкажіть, як провели вчорашній день, щоб я собі це уявив і хоча б думками побув удома.
СТОЯВ У ФОРМІ НА ЗУПИНЦІ. Підійшла бабуся, дає 100 гривень. Кажу: дякую, не треба. Вона розплакалася, гроші запхала в кишеню. Сказала, що мені вони потрібніші. Сам ледь не заплакав.
ПРОТИ НАС ВОЮЮТЬ РЕГУЛЯРНІ ВІЙСЬКА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ. Вони своїх убитих солдатів закопують у шахти. Родичі мають заплатити чималу суму, щоб їм привезли тіло. На цьому роблять бізнес. Це ще один доказ того, яка Росія – гнила країна.
У ВЗВОДІ ЇМО З ОДНОГО КОТЛА. Навіть якщо цей хлопець мене терпіти не може, я знаю, що він поділиться. Нам треба виживати і разом це робити легше.
СКАЗАВ РОДИЧАМ: якщо мене ховатимуть, щоб у труну поклали шарф "Динамо".
СИН ЩЕ НЕ ДО КІНЦЯ РОЗУМІЄ, ЩО ОЗНАЧАЄ, КОЛИ ТАТО ВОЮЄ. Інколи запитує: "Тебе можуть вбити?" чи "Ти повернешся, коли всіх ворогів переб'єш?"
У ВІДПУСТЦІ ЧАСТО СНИЛАСЯ ВІЙНА. Міг говорити, кричати уві сні. Схоплювався спросоння. Там рідко бачу сни. Частіше – просто вирубаєшся. Сниться секс. І не одному мені.
БРАКУВАЛО КАРТОПЛІ ПО-СЕЛЯНСЬКИ. І хотілося у "Макдональдз". Хоч наш сержант до війни працював шеф-кухарем в "Арена-Сіті". Люблю його борщ і плов.
У КОЖНОГО СВОЇ ЗАБОБОНИ. Хтось не голиться на фарт. Хтось не повертається, коли щось забув. Не кажемо слова "останній".
ЇХАЛИ З ТОВАРИШАМИ У ТРОЛЕЙБУСІ. Там дискусія почалася – чи мають військові платити за проїзд. Пасажири поділилися на дві групи. Хотів заплатити, але кондукторка відмовилася брати гроші за квиток.
СУМУВАВ ЗА КИЄВОМ. Заплющував очі і згадував вулиці, мости через Дніпро, міську метушню, нічні вогні. Війна змінила ставлення до життя. Почав цінити речі, які раніше не помічав. Став сентиментальніший.
ТУТ ЛЮДИ, НІБИ В ЯКИХОСЬ МАСКАХ. Через це тягне назад на фронт. Там усе простіше.
3 
1
Коментарі