пʼятниця, 15 січня 2010 17:53

"Моїх клієнтів не цікавить, бачу я чи ні. Їх сукні цікавлять"

Осінній Тиждень моди в Києві проігнорували три найдорожчі українські дизайнери - Роксолана Богуцька, Айна Гасе і Сергій Єрмаков. Богуцькій шкода роздавати свої творіння моделям і переживати за сценою, чи не поцупить хто якусь кофтину, вручну розшиту шовковими нитками й хутром. Гасе - улюблена дизайнерка сім"ї Тимошенко, її речі й без Тижнів моди розходяться. А Єрмаков, у сукнях якого, як він каже, гуляють дружини й коханки олігархів із московської Рубльовки, не розуміє принципу масових показів.

- Показуватися з усіма в одній залі? Не смішіть мої капці! - Єрмаков простягає ноги в черевиках з крокодилячої шкіри в кабінеті столичної квартири-майстерні. - Я показував свою колекцію в Парижі й знаю, як це відбувається в цивілізованих країнах. Там кожен дизайнер створює власну атмосферу для гостей. А тут усе наче на конвеєрі: перший пішов, другий пішов, четвертий, куди ти без черги лізеш? Страшно згадувати.

Майстерня дизайнера - в самому центрі столиці на вул. Гоголівський, у жовтій триповерхівці.

- Зрозумійте, я не вередую, - усміхається і починає метляти ногами. - Просто не хочу, аби мені казали: "Почекайте, ще три моделі вийдуть, а тоді ви". Відшивати дев"ять місяців колекцію, а потім бути між кимось? Дякую, я не люблю "ефект бутерброда".

Катя Осадча частенько в моїх платтях красувалася. Але жодного з них не купила, брала все напрокат. Більше такого не буде

У свої 37 Сергій Єрмаков може дозволити ігнорувати Тижні моди. Він шиє одяг за принципом французьких кутюр"є, відбираючи найдорожчі тканини й найкращі хутра. Речі від Єрмакова розходяться за ціною автомобілів. Позаторік горностаєве пальто продав за $70 тис. Серед його клієнток - політична, ділова еліта й верхівка шоу-бізнесу. Голову Держкомітету з питань підприємництва Олександру Кужель дизайнер називає мамою, а співачку Ірину Білик - музою. Обирає жінок, які можуть носити його одяг, а не навпаки.

- Катя Осадча частенько в моїх платтях красувалася. Але жодного з них не купила, брала все напрокат. Більше такого не буде. Сукні такі трудомісткі, у них настільки делікатне мереживо й оздоблення, що просто так давати їх шкода. Плаття можна робити півроку, а вбити за раз. Скажімо, сукні з найтоншого шифону й мусліну взагалі хімчистці не піддаються. Якщо його випадково облити вином, то можна одразу викидати.

Одна надзвичайно багата клієнтка з Рубльовки замовила сукню, розшиту океанічними перлинами, смарагдами й діамантами. Я відмовився, аби це каміння везли до Києва. Три дні з двома моїми дівчатами сиділи на Рубльовці й розшивали ліф корсета. Я попросив, аби її покоївка весь час сиділа поруч і видавала нам по камінчику. Навіщо мені ці проблеми.


- Вона до королеви Великобританії на прийом збиралася?

- На Рубльовці такі прийоми, що королева Великобританії відпочиває, - відмахується і рукою зачіпає рудий жіночий черевичок на столику. - Ой, і тут туфлі? Вони по всій майстерні розкидані. У мене такий принцип: кожна клієнтка на примірки має приходити в тому взутті й тій білизні, з якими носитиме мою сукню. Тому не дивуйтеся, якщо побачите щось подібне.


Через діабет у дитинстві Сергій майже втратив зір. Бачить на п"ять відсотків. На людях з"являється в темних окулярах. Але зараз його синьо-зелені очі широко розплющені й нерухомі, хоча з вікна прямо в обличчя яскраво світить сонце.

До кімнати навшпиньки заходить невисока жінка, елегантно одягнена в темне й у темних окулярах. На шиї яскравий шалик. Тримає порцелянову чашку із зображенням собаки у фраку. Це Віра Геннадіївна, Сергієва мати, приготувала синові його улюблений чорний чай без цукру.

Кабінет Єрмакова - це довга світла кімната. На підлозі в центрі лежить круглий коричневий килим, над ним - кришталева люстра. Стіни прикрашають великі дзеркала, в кутку - кушетка і чорний столик, оздоблений шкірою леопарда. Віра Геннадіївна мовчки бере правицю сина й кладе йому в долоню чашку.

- Обережно, він гарячий, - шепоче на вухо й виходить.

- Мама, - розтікається в усмішці обличчя Сергія. - Єдина жінка в моєму житті. Будь-яка інша зі мною буде бідною. Тобто візуально вона буде зовсім не бідна, але в душі - дуже самотня. Я всього себе віддаю роботі. Навіть із тварин тримаю лише папугу. Він - мій старий товариш, уже 12 років разом. Він наркоман. Я курю, і бідолаха весь час у димовій завісі. До речі, ходімо покуримо.

Сергій повільно підіймається з кушетки. Він невисокий, худорлявий, зі скуйовдженим русявим волоссям. Помалу виходить із кімнати, тримаючись лівою рукою за стіну.

- У нас новий офіс, і я ще погано в ньому орієнтуюся, - пояснює. - Звідси мені до дому п"ять хвилин пішки - я на Тургенівській живу. Дякувати кризі - ціни на оренду впали. Плачу 1300 доларів на місяць. Раніше тут працював Андре Тан (дизайнер. - "Країна"). Зараз він на Позняках, там у нього якийсь величезний пентхаус. Але я там не був. Позняки для мене - то інший світ.


До нової майстерні Єрмаков переїхав майже рік тому, бо в дорозі до старої, на Печерську, по дві години стояв у заторах, та й клієнтки скаржилися. Поруч із новою майстернею купив житло матері. Сам живе в однокімнатній квартирі.

- Між нами буквально 30 метрів. Моя подруга, модель Світлана Вольнова, попереджала, щоб купив мамі квартиру подалі. Але я не послухав. Тепер маю таке відчуття, що вона з підзорною трубою шпигує за мною. То телефонує о п"ятій ранку, щоб запитати, чому в мене світло в квартирі горить, то сусідки щось напліткують.

Про батька Єрмаков розповідати не любить. Каже, у них погані стосунки.

- Він залишився жити в нашій старій квартирі. Я з ним майже не бачуся. А ось і балкон, - відчиняє пластикові двері, навпроти яких вішак із верхнім одягом. Сергій намацує довгу чорну шубу з білими смужками. Накидає її на плечі і ступає вперед. З кишені дістає пачку сигарет "Кент".

Подруга попереджала, щоб купив мамі житло подалі. Але я не послухав. Тепер маю таке відчуття, що вона з підзорною трубою шпигує за мною

- Шубку сам шив, - каже, видихаючи кільце диму. - Вона зі скунса. Всі носом вернуть, а мені подобається. 45 шкурок пішло. Я рідко коли собі шию. Переважно це верхній одяг. Дешевше купити. Минулого тижня купив вісім сорочок по 200 доларів на розпродажі Лаґерфельда (німецький модельєр. - "Країна"). Якби шив, вони обійшлися б у шість разів дорожче. А хочете, я вам майстерню покажу?

Під неї Єрмаков виділив найбільшу кімнату в квартирі. Понад половину її площі займає великий стіл, де дві кравчині роблять викрійки.

- Ось! - розводить руки, показуючи помешкання. Раптом у квартирі зникає світло. Єрмаков цього не помічає.

- Сєрьоженька, - чути голос матері з кухні. - У нас знову пробки вибило. Але ти не хвилюйся. Я вже електрика викликала.

- Ось така в мене мама. Оберігає від усього. Навіть на дзвінки мої відповідає. А щодо світла, то в нас таке часто трапляється - тут квартира стара. Достатньо ввімкнути одночасно праску і швейну машинку, - світло зникає.


Під стіною стоїть пластикова дошка. На ній зеленим і червоним маркерами намальовані жіночі силуети.

- Це в мене замість ескізів. Відколи почав утрачати зір, стало важко їх малювати. То я силует маркером наведу, а деталі кравчиням словами пояснюю. Моїх клієнтів не цікавить, бачу я чи ні. Їх сукні цікавлять. До того ж, років через п"ять я поверну собі зір. Наука просувається в цьому напрямку семимильними кроками. Навіть комп"ютер в очі вставляють. І що тоді? Я побачу свої сукні й мені стане соромно?


Шити Єрмаков почав у 17 років, коли вступив до столичного ПТУ N46. Своє перше ательє відкрив у ковбасному цеху на Оболоні, де працювала мати. На початку 1990-х за ковбасу розраховувалися бартером. Якось заплатили п"ятьма швейними машинками. Вони стали першим обладнанням для Сергієвої майстерні.

Під час навчання в ПТУ познайомився з киянкою Людмилою. Одружилися.

- Вона шила для балету й увесь час з ним гастролювала. Потім вирішила залишитися в Італії. Просила, щоб я до неї переїхав. Я не хотів там жити, тому ми знайшли компроміс - Париж. Крім того, я хотів навчатися в тамтешній школі моди "Берсо". Але раптом почав утрачати зір. Дружина злякалася й пішла від мене. Про школу теж можна було забути.

Востаннє Єрмаков бачив Людмилу два роки тому з екрана телевізора. Російський телеканал знімав про нього фільм і розшукав її. Жінка сказала, що досі кохає Сергія й хоче повернутися до нього. Але тепер цього не хоче він.

Єрмаков знімає із цвяха чорний "під"юпник". Розпушує його, приміряє до манекена.

Ми знайшли компроміс - Париж. Але раптом я почав утрачати зір. Дружина злякалася й пішла від мене

- Сукню для Мадонни пошив. Це не зовсім сукня. Це - мальована олією картина, яка замість корсета прикриватиме груди. А замість спідниці - червона королівська мантія. Британці хочуть зняти про мене фільм. То я цим скористаюся й передам Мадонні цей наряд. Чим не сценарій для сльозливої історії? От є Сергій, - загинає пальці. - От він не бачить. От він таке робить. От він запрошений у паризький синдикат високої моди. От він любить Мадонну. От він створив для неї сукню. Й от щасливий фінал: я дарую її Мадонні. Все дуже правильно й мене влаштовує. Мадонна - це ж вище не буває!

Самому поїхати до співачки Єрмаков не наважується. Каже, не любить Сполучені Штати. Європа - краща.

- Люблю Венецію, але не влітку. Влітку там можна вмерти від цього запаху. Мене якось туди занесло у серпні. Там була 52-градусна спека. Всі канали цвіли й тхнули так, що можна було здохнути. А ми ще напилися білого вина, хоча я не п"ю. В мене почалася страшенна мігрень. Я закотив скандал і ми повернулися додому. Страшенний егоїст! - хитає головою. - Я всіма керую: водієм, покоївкою, кравчинями. І водночас можу від фільму розплакатися. Маю вдома величезну плазму. Люблю вечорами вигнати всіх із квартири, винести папугу на кухню, вимкнути світло, взяти склянку соняшникового насіння й до п"ятої ранку дивитися кіно. Нещодавно дивився фільм про Олександра Македонського. Дивився - то гучно сказано. На слух сприймав. Македонського попереду війська я розгледів, а от сережки Олімпії - ні. Це мене дуже засмучує.


Сергій Єрмаков, 37 років

Дизайнер.

Народився в Києві. Перше плаття створив, коли вчився у сьомому класі. Сукню з білого атласу і зеленого оксамиту на новорічний вечір одягла його матір. Вона за освітою інженер-конструктор, працювала в проектному інституті. Батько - електрик.

Після школи навчався у ПТУ N46 на кравця верхнього жіночого одягу.

Перший показ його колекції в Києві відбувся 2004 року. 2006-го створив модний дім Haute Valeur.

Живе в однокімнатній квартирі. Коли в ній встановили душову кабіну, зрозумів, що любить ванну. Але місця для неї не було.

Неодружений. Любить жінок низького зросту. Сам 168 см заввишки.

Має таксу і двох папуг.


"Бачу, що висить люстра, але що на ній, сказати не можу"


Чому я осліп, точно не знаю. В родині ніхто не хворів на діабет, тому це - не спадкове, - каже Сергій Єрмаков. - Можливо, діабет від стресу розвинувся, а може від дитячої пристрасті до тістечок. На це уваги ніхто не звертав. Тоді діабет був хворобою пенсіонерів. Хто міг подумати, що я хворий?

Я схуднув у кілька разів, мене постійно мучила спрага, майже перестав ходити. Мама звернулася в диспансер. Лікарі сказали, що якби вона зволікала ще кілька днів, я упав би в цукрову кому й помер. Мене поклали в "Охмадит" і почали колоти інсулін. Я його й досі приймаю. Доза невелика - 24 одиниці щодобово, що для моєї ваги і стажу хвороби цілком нормально.

Якось прокинувся вранці, мені тоді було 29, випив філіжанку кави й раптом у мене лопнула судина в правому оці. Лише наступного дня усвідомив, що око нічого не бачить - глянув у дзеркало й зрозумів, що воно навіть не рухається. Мені зробили дві операції, повністю "зарізали" око. Але нічого не змінилося. А потім почалися проблеми з іншим оком. У Москві зробили вісім операцій і врятували п"ять відсотків зору. Тепер бачу кольори, але не відтінки, предмети, але не деталі. Бачу, що висить люстра, але що на ній, сказати не можу.

Зараз ви читаєте новину «"Моїх клієнтів не цікавить, бачу я чи ні. Їх сукні цікавлять"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути