Сергій ПРИЛУЦЬКИЙ (Пістончик), 32 роки
Він кілька років тому переселився з Бреста до Києва. Є наче дві людини – Сергій Прилуцький і Пістончик. Пістончик пише маленькі прозові твори сатиричного характеру, у нього в Білорусі вийшла книжечка "Йопт" – її розкупили, як пиріжки. А Сергій Прилуцький пише хороші життєві й проникливі вірші. Я ще не бачила
людини, якій би Пістончик не подобався. Він заходить, і одразу всі до нього ставляться добре.
Вони з дружиною Оленою Степаненко – культова пара в нашій тусівці. Дуже дивно, якщо бачиш їх поодинці. У них є великий чорний кіт Мавр. Степаненко забрала його з притулку роки чотири тому. Через нього Діма Лазуткін колись був переконаний, що Олена – відьма.
На весілля Прилуцького й Степаненко всі поприходили в костюмах слоників, фей і суперменів. Принесли подарунок – 30-літровий баняк із горілкою. Почали робити Олені зачіску за 5 хвилин до того, як за викликом прийшла тьотічка із загсу. Олена була в білій сукні, а Сергієві наряд ми купили на секонді на "Лісовій": кеди кольору хакі, піджак голландського військового лікаря з шинель-ного матеріалу за 50 гривень, драні джинси. Він виглядав дуже мілітарно. Тьотічка була совкова: "Жених, я же уже тут. Вы можете идти переодеваться". Чекала,що вийде у смокінгу.
Після весілля молодята заснули в різних кінцях залу. Пістон – під колонками, але це йому не заважало.
Павло КОРОБЧУК, 28 років
В юності він був майстром зі знімання трусів із друзів. Найбільше, 10, зірвав під час весілля Пістончика. Умудрявся зняти навіть із тих, хто був у джинсах. Їх не знімають, а віддирають шматками. Людину, яка рве труси роками, ні з ким не сплутаєш. Цю традицію Паша виніс із універу Шевченка.
Зараз він уже не такий трешовий, на жаль. Роки беруть своє.
Вано КРЮГЕР (справжнє ім'я Іван Коломієць), 26 років
Вано весь час ходить у чорному. Влітку перевдягається в біле. Ще має футболку кольору хакі. І все. Якщо його запитати, чому він вибрав собі такий імідж, процитує 33 філософів, назве купу незрозумілих слів, на які треба ґуґлити 3 години. Крюгер – людина-ґуґл. Із ним можна поговорити про будь-яку галузь.
Цього літа ми їздили в Кривий Ріг на запис антології "Римовані міста". Затрималися допізна на поетичному вечорі й сіли на останній тролейбус о 23.30. Зловили його, як таксі. Вано згадав, що колись йому в Кривому Розі мали зробити презентацію у рейсовому тролейбусі, але влада не дозволила таких вольностей. Крюгер схожий на Дзержинського. Він витягнув свою збірку "Ніжна посмішка Берії" і почав читати вірші на весь тролейбус. Вано – некрокомуніст: пише про трансвеститів у червоних сукнях, китайців і комуністів-зомбі. На третьому вірші якийсь хлопець українською почав кричати: "Я не можу цього більше терпіти, відчиніть двері!" Водій увімкнув італодиско 1980-х, щоб нас заглушити.
Роман СКИБА, 42 роки
Років зо три тому часто після пар заходила в "Полонез" і перед курсами робила домашнє завдання. Це – культова кафешка, що працювала в Гостинному дворі. Одним
вухом слухала там Скибу, а другим учила німецьку.
Скиба розповідав мені, як він хлюпався у мами в животі, – казав, що пам'ятає. Сидів у цій кафешці з рання до
смеркання, у нього там був кредит. Інколи йому наливали на шару, інколи друзі купували випивку.
Після закриття "Полонезу" не знаю, де дівся Скиба і що з ним зараз.
Геник БЄЛЯКОВ, 24 роки
Живе поруч зі мною на Воскресенці. Пише соціальні вірші: про проституток-бомжів. Чомусь завжди на таких і
натикається. Десь із півтора року тому запив і ночував на майдані Незалежності на лаві. Зранку його розбудив елітний бомж, який виглядав, як франт: у піджаку, краватці
на голе тіло та окулярах Дольче Ґаббана. Представився Генералом. Геник йому дуже сподобався, і він вирішив провести з ним день. Вони пішли в мажорну кафешку
навпроти кінотеатру "Україна". Генерал підходить до якогось відвідувача: "Пацан, реально на хлеб не хватает.
Дай денег". Пацан дістає 200 гривень. Вони поснідали в "Пузатій хаті" й узяли випивки. Генерал розповідав, що, коли має гроші, купує книжки про лікування травами і відсилає своєму батькові, який живе в Севастополі.
Після того дня Геник більше його ніколи не зустрічав.
Артем ПОЛЕЖАКА, 37 років
Дуже імпульсивний на сцені, а в побуті, коли вип'є пива, дуже милий і сором'язливий. Ми часто в нього на хаті зависали усім кодлом. Раз Полежака кинув на пательню сир, яйця і весь попіл з попільнички з окурками. Вони так бзділи, що всі присутні після того не могли курити кілька днів.
Два роки тому Олесь Доній влаштував акцію "Скинь поета з мосту". В Житомирі на страшенному підвісному мосту заввишки 40 метрів прив'язували до мотузки і скидали – роуп-джампінг. Доки поета прив'язують, він читає пару віршиків. Полежака питає "5 канал": "А якщо матюкатися перед
камерою, ви мене запікувати будете?" – "Будемо". – "Тоді запікуйте весь стіх". І починає: "Я таку нікагда не ї…в, не ї…в і ї…ти не буду…" – читав вірш із літровою пляшкою пива "Чернігівське" в руці. З нею і стрибнув. Коли Артема зняли з кріплень, він весь був у пиві і потім смердів усю дорогу.
Богдан-Олег ГОРОБЧУК, 26 років
2008 року, коли їхали в автобусі на фестиваль в Уніжі, усю ніч розмовляли про все. Горобчуку цікаво було навішати купу всього малолєтці. Після Уніжа в нас із ним склалися стосунки викладача й учениці. Приніс мені стос книжок із філософії, сказав: це – твоє домашнє завдання, читай.
На фестивалі "Пожежна драбина" у Львові років чотири тому він читав вірш про людей. А мені з ужгородським поетом Віком Ковреєм намалювали внутрішні частини тіла чорним маркером – серце, печінку, нервову систему, і ми на сцені обнімалися, розходилися, любили і ненавиділи одне одного. Вже були п'яні, коли пішли в "Солодку плітку". Зав'язалася розмова про арт-нуво, якась акторка сказала, що дуже любить Густава Клімта. Горобчук відповів, що Густав Клімт – це повний отстой, і що Оскар Кокошка – це те, що треба знати всім. Узяв маркер і розмалював меню, потім і стіни. Ніхто не міг його відтягнути. Після цього нас вигнали з "Солодкої плітки".
Малюнки Горобчука там лишилися. Сподіваюся, через років 20 вони коштуватимуть дуже дорого.
Дмитро ЛАЗУТКІН, 34 роки
Познайомилася на форумі видавців у Львові 2008-го.
Подумала: "Який мутний самовпевнений тип". Але потім зрозуміла: його шарм – у цій самовпевненості. Ми з ним були вже півтора року знайомі, коли віч-на-віч нарешті поговорили про життя. Розповідав, як він ставиться до дівчат, до кохання – він дуже тонка натура в цьому плані.
Дід Євген ДЗЮБА, 73 роки
У мене дідусь – шістдесятник. Він був критиком, хоч і писав вірші. Навчався в літературному інституті в
Москві. Час від часу вони з Григором Тютюнником тусили, і Тютюнник заїхав йому вві сні в око. Дід каже: "Прокидаюся. Око розплющити не можу, запухлий весь, і стоїть Тютюнник наді мною на колінах і каже: "Женя, прости мене". Такі були п'яні, що обійнялися і заплакали.
Казав, Вінграновський любив читати вірші й плакати, коли нап'ється. "Як стипендію отримували, киряли на неї добу, а потім знову зуби на полицю кладемо на місяць". Після чергової стипендії вони з Василем Симоненком ловили таксівку. Біля Останкінської вежі, що
будувалася, було технічне озеро. Симоненко скинув із себе всі речі й пішов у це озеро. "Ви, певно, з літературного," – говорить таксист. "А звідки ви знаєте?" – "Тільки поети такий треш влаштовують".
Коли кажу дідові: "От того чи того чувака я у школі вчила", він: "А я з ним бухав".
Дідусь живе у Запоріжжі.
2 
1
Коментарі
2