Погуляти б у когось на весіллі. На весіллях жодного разу не був, а хоронив сім разів. Першою була бабуся - мамина мама Лілія Василівна. 2000-го померла від туберкульозу 54-річною. У третьому класі від раку крові померла однокласниця Катя Кочетова. 2003-го - від раку горла - дідусь. Ми його Владиком називали, хоча він був Володимир Васильович Сиканов. Потім батько. Сказали: церозно-гнійний перитоніт. Він на шлунок усе життя скаржився, а хворів тільки останні три дні. Сусід Діма Алексєєв у 24 повісився, а три роки тому на Паску - мій друг Саша Ясинський. Йому було 16. Ми разом по покинутих "дірках" працювали. Я того дня до нього збирався й не пішов - через дощ. Останні похорони, на яких я був, - дідової дружини - Ніни Андріївни. Вона померла 24 лютого.
Якби татові гроші давалися не так легко, може б і життя було інше. Моя бабуся Алла загинула, коли татові було 5 років. Вони їхали "Волгою" в Горлівку. Дід - за кермом. Бабуся була вагітна. І вона, і ненароджена дівчинка загинули. Є фотографія з похорону, де у дідуся перебинтована голова. "Волгу" після ремонту він перефарбував із блакитного в чорний колір. Потім одружувався три чи чотири рази. А за батьком усі навшпиньки ходили. Дід був директор заводу "Хіммаш". Тато вчився у Донецьку в інституті, але покинув. Варив кашу з конопель. Мама кілька років не могла зрозуміти, чому на її день народження він весь час сумний. Виявилося, вона народилася в той же день, коли загинула бабуся Алла.
Жінки - слабка стать. Сестра Уля познайомилася по телефону з хлопцем із Торезької колонії. На другий день: "Люблю, виходжу заміж!" Передачі возила в зону, до його батьків у Крим їздила. Тепер за неї переживаю. Говорить, що працює в теплиці, а на питання про чоловіка відмазується. Може, в рабство потрапила? У нас один хлопець із селища Шахта №8 рік так батрачив в Анапі. Крутий позабирав паспорти в людей і примушував на полях працювати. Знайомий подзвонив Улі, а у слухавку чоловік відповідає: "У неї друзів більше немає, у неї нове життя". Я передзвонив, а вона говорить не своїм голосом, ніби над душею хтось стоїть. 8 березня сама подзвонила, плакала: "Зрозуміла, що ви мені рідні". Я питаю: "Може, ти додому хочеш?", а вона: "Може й хочу".
Погуляти б у когось на весіллі. На весіллях жодного разу не був, а хоронив сім разів
У нас все силою міряється. Я в початкових класах був лох, бо тато вчив не битися. На 18-річчя мені друзі подарували біту.
Телефон у мене співає: "Однажды будет весна. Однажды будет любовь. Однажды счастье придет". А коли включається, на екрані з'являється напис: "Все будет хорошо". Краще вірити в хороше, ніж у погане.
Найдорожча моя річ - сенсорна Nokia за 1200 гривень. Позаминулої зими продав її за 600. Нічого було їсти, а ми тоді жили втрьох - із мамою та Улею. Взимку в Сніжному важко, а телефон - іграшка. Не знаю речей, заради яких варто було б голодувати.
Якби в мене був мільйон, допоміг би тим, кому гірше. У нас на Восьмій шахті був випадок: діти маленькі так хотіли їсти, що залізли в город і викопали сиру картоплю.
Соціальний реп подобається, тому що співають правду. Не люблю фантастики.
Усіх слухаю, але висновки роблю свої.
Навчився з першого разу користуватися виделкою й ножем, щоб не відрізнятися від естонців зі знімальної групи. Вони - інші. У нас усе краще напнуть на себе, бо ж по одягу зустрічають. А їм це не потрібно.
Я відходжу швидко, але на вітчима ображаюся - він руйнівник. Якось приїхав додому з Макіївки, а він сидить у кожусі, весь труситься. Кажу: "Дядь Вань, може б ви дров нарубали?". Відповідає: "А мені не холодно". У нього 28 років тюремного стажу.
На деякі питання краще не відповідати. Навіть собі. Я недавно три листи написав про своє життя, а потім спалив.
Наші люди, як на "Титаніку" - тут ніхто за тебе не переживатиме. На голову стануть, щоб врятуватися. Райончик наш вимирає, через 20 років не буде нічого.
Мама - головна тема в мене. Вона віддана, за мною маленьким гівно прибирала, не можу її кинути. Через відданість вона і з дядьком Ванею жила. Подивилася фільм - розплакалася. Образилася, що її виставили такою. Не розуміє, що на той момент воно так усе й було, як показали.
Тато помер на моїх очах. У нього такий біль був усередині, що захотів повіситися. Дійшов із ременем до шафи. Так і впав, із зашморгом із ременя в руці. У шафі помер. Викликали "швидку". А вона, почувши прізвище, не приїхала.
Найщасливіший день – коли Юлі відзначали рік. Пам'ятаю великий стіл і музика на все село.
Бог ні в чому не винен, він зробив світ добре. Але диявол постійно втручається.
Щастя - це красива дружина і дім.
3 
1
Коментарі
1