"У 30 років хотіла спробувати співати сольно. Здалося, вже пізно. У 45 вирішила, що саме час"

Щоб досягти успіху, треба позбутися страхів

– Можна я малюватиму під час зустрічі? – усміхається зі свого дому у Львові Мар'яна Савка. Спілкуємось у відеочаті.

Досі вас знали як поетку і видавчиню. Торік відкрилися як авторка пісень і вокалістка. Як виникло музичне тріо "Мар'яничі"?

– Я не зовсім співачка. Радше актриса, яка співає. Мені близький формат кабаре, де поєднуються спів, акторська гра і танець.

Завжди критично до себе ставилася. У 30 років хотілося спробувати співати сольно, але здавалося, вже пізно. У 45 подумала, що саме час. На день наро­дження вирішила щось яскраве зробити. Придумала літературно-музичний перформенс "Жінка, чоловік та інший джаз".

Українською переклала пісню Леонарда Коена Halleluiah, і ми зі Славком Нудиком із "Піккардійської терції" її заспівали. За пів року мене запросили у Вінницю на фест "Острів Європа". Думаю: просто читати вірші нудно, задзвоню Юрієві Романову, з клавішами цікавіше. А він запропонував ще й гітару підключити. Зібралися, і нам добре пішло на репетиції. Хлопці імпровізували під мої тексти. Я сказала: "Чекайте, спробую поспівати лемківських пісень". Перформенс удався. Вінницький звукорежисер після нашого виступу навіть скупу чоловічу сльозу втер.

Після того були в ейфорії. Зрозуміли: ми – команда. Почали перебирати назви. Я пожартувала, що оскільки я Мар'яна, то в нас тріо "Мар'яничі". Композитор Віктор Морозов сказав, що назва класна. Ми її й залишили. Згодом з мене почали фонтанувати пісні. Написала шість, одну за одною. Вони стали основою мініальбому.

 

Недавно відіграли концертну програму "Фаду" в Києві. Мандраж був?

– Тільки перед виходом на сцену. Коли починаєш співати, з'являється кайф від співпраці з музикантами, контакту з глядачем. Цей адреналін тримає мене упродовж усього виступу.

Після концерту почали шукати залу для наступного. Дізналася про прекрасний майданчик – Будинок звукозапису. Пішла туди. Поговорила з Дмитром Хоркіним (генеральний продюсер Українського радіо. – Країна). А він каже: "Чому б вам не залучити наш оркестр популярної музики?" Оркестровки написав наш гітарист Сергій Гурін. Визріла ідея концерту-вистави. Чоловік і жінка зустрічаються в залі очікування аеропорту. Їхні рейси переносять, мусять чекати. Між ними зав'язується розмова, яка чергується з 10 піснями. Вийшла лірична драма з оркестром. Моїм партнером на сцені став актор і режисер Ахтем Сеїтаблаєв.

Через карантин концерт тричі переносили. Але таки виступили. Думаю, з цього міг би вийти фільм-мюзикл.

Хочете спробувати себе в театрі чи кіно?

– Все можливо. Театр мене гріє більше. Знімати 52 дублі однієї сцени – не зовсім романтична історія. Інша річ – проживання образу наживо. Я вчилася в Міжнародній пересувній академії перформінгу. Це був голландський проєкт. Не знала, навіщо це мені. А зараз розумію: все, про що мріяла, потихеньку здійснюється.

Епідемія змінила ваше життя?

– Торгівля через сайт порятувала від падіння. Наші консультанти провели понад 120 онлайн-зустрічей з обговорення книжок видавництва. Це дало результат.

Останнім часом зростає запит на аудіо­книжки. Ви збираєтеся розвивати його?

– Більшість наших робіт з'являються і на ресурсі аудіокнигарні "Aбук". Ми отримуємо роялті за тексти. Щоб займатися цим самостійно, треба мати команду звукорежисерів, тих, хто добирає акторів, студію. Це окремий бізнес.

Електронна книжка переможе паперову?

– Навряд. Це, як з обіймами. Паперову книжку можна відчути. Це не тільки традиція й артефакт тисячолітнього людського досвіду, а й потреба доторкнутися. Хіба щось замінить шелест перегортання сторінки? Це те, що створює атмосферу довіри читача. Сюди ж належать і оформлення, й авторський стиль. Книжка – це стоп-кадрове кіно, яке оживає в уяві читача. У кожного з різними акторами, мізансценами і музикою.

Яка доля українських книжкових фестів?

– Вони переживуть коронавірус. Ніщо не замінить живої розмови. Онлайн-фести – це діти в інтернатах, а живі – в родині. Різна енергія. Різна віддача.

Недавно їздила до Києва лікувати батька. Ніби не найприємніший привід. Але мала зустрічі з друзями, за якими скучила. Кожна – на вагу золота. Це концентрована насолода. Епідемія навчила більше любити миті спілкування.

У світі, над яким панує дух комерції, "вірші не потрібні нікому", писав Іван Драч. Кого з поетів надрукує цьогоріч "Видавництво Старого Лева"?

– Вийде книжка Ярини Сенчишин "Розплєси". Самобутня поетка. Ще один поетичний дебют у нашому видавництві – Власта Власенко. Під цим псевдонімом пише моя однокурс­ниця Богдана Лундяк. Карпатська енергія в ній клекоче навіть на передслівному рівні.

У прозі продовжимо наші перекладні серії. Також будуть романи Доржа Бату, Наталки Сняданко, Ілларіона Павлюка, Мирослава Лаюка. Готуємо есеїстику Павла Вольвача, коротку прозу Людмили Таран. Запланували 160 видань.

Ви почали малювати. Оформили книжку Юрка Іздрика "Меланхолії". Незабаром вийде щоденник-планувальник "Мій квітучий рік" із вашими ілюстраціями.

– Малювання дає змогу сказати більше, ніж здатні слова. Відрефлексувати пережите. Зняти стрес. Малювати почала, коли чоловік купив синові фарби й пензлики. Це зацікавило мене більше, ніж Северина. І я взялася щось мазюкати. Не малювала раніше. Але вперто вправляюся – і вдається. Збираюся брати уроки в живописця Івана Драгана.

2002‑го ви мали спільну з Маріанною Кіяновською збірку "Кохання і війна", проілюстровану еротичними фото. Нещодавно Іздрик видав поетичний фотоальбом Naked one, де наважився на оголену фотосесію. Вам це цікаво?

– На території перформенсу й мистецтва можу дозволяти собі багато свободи. Одначе у візуальному мистецтві, фотографії легко перейти межу до не­смаку, фарсу, кітчу. Зараз не маю потреби в оголеності такої міри. Не тільки в сенсі тіла. Але і як особистості.

Я відверта. Але маю низку соціальних ролей. Не хочу, аби щось заважало, ставало інструментом впливу в руках недоброзичливців. Багато людей сприймають мене як публічну особу. Коли є прикладом для когось, боїшся дати хибний орієнтир. Те, що можу собі дозволити в дружній бесіді, фільтрую у виступі. Навіть у фейсбуку намагаюся не викликати негативу.

Яку музику слухаєте?

– Люблю джаз, скандинавський зокрема. Малюю під імпровізації Романа Коляди. Юрко Романів теж чудово імпровізує. А також Майк Кауфман-Портніков. Обожнюю фортепіанну музику.

А самі імпровізуєте?

– Все, що я виконую, – імпровізація. Я штурбацьки граю на піаніно, бо з тривалою перервою втратилася техніка. Але коли трішки відновила форму, написала кілька маленьких п'єс.

Ми живемо в епоху, коли треба вистояти та не втратити себе, писали ви. Як Україні вистояти?

– Багато можливостей змарновано. Ми не засвоюємо уроків і стаємо на ті самі граблі. Щоб не стати країною третього світу, треба мати критичну масу людей, які усвідомлюють себе українцями, готові творити наш новий світ і боронити його. І фізично, і культурно. Ця спільнота повинна вміти домовлятися про спільні цінності – висоту, яку не можна здавати нікому й нізащо.

Що для вас означає успіх?

– Це буття собою. Високий рівень усвідомленої свободи. Щоб його досягти, треба позбутися страхів. Падати й підніматися, набувати досвіду. Не зраджувати себе і не розчаровуватися. Успіх – це вміння масштабувати свої здобутки. Якщо ти зробив вдалий проєкт – очевидно, можеш більше. Все залежить від бажання, зухвалості й віри.

Що вас надихає?

– Люди. Музика. Малювання. Натхнення – всередині людини. Важливо знати, що може бути чарівною паличкою, яка видобуває його з тебе.

Як відновлюєте сили?

– Коли втома валить із ніг, трохи більше сплю на вихідних. Люблю увімкнути якусь французьку мелодраму чи комедію і щоб ніхто мене не чіпав до кінця фільму.

Чоловік у житті мисткині більше підтримує чи відволікає?

– Все життя намагаюся оберігати свій простір свободи. Важливо вибрати партнера, який це розуміє, є зрілою особистістю. Будувати стосунки з тим, з ким ти співмірний. Тоді є додатковий ресурс для зростання. З другого боку, шлюб – це завжди балансування. Десь поступаєшся, десь наполягаєш на своєму.

×