СТАРШИЙ СЕРЖАНТ ДОБРОВОЛЬЧОГО БАТАЛЬЙОНУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ 37-РІЧНИЙ АНДРІЙ КОБЗАР ГОТУВАВСЯ ДО ВІЙНИ ПОЛОВИНУ ЖИТТЯ
ДО ЦИХ ПОДІЙ ГОТУВАВСЯ 18 РОКІВ – відтоді, як вступив до УНА-УНСО. Працював, одружився, виховував доньку, але знав, що буде війна. Моя шухляда була забита військовою амуніцією. Чекала свого часу.
ЗРАНКУ ЗАЙШОВ НА ВЕРБУВАЛЬНИЙ ПУНКТ. Сказали: якщо за день пройду медкомісію, то ввечері поїду в частину. Я схопив документи, пройшов комісію, заїхав на роботу й додому – загрузити рюкзак. Дружині сказав: "Наша країна на порозі грандіозного шухера. Я йду на війну". Другий батальйон Нацгвардії сформували люди, яким набридло до четвертої ранку відсиджувати дупу біля монітора. Краще це робити на броні БТРа.
БЛИЗЬКО ТРЬОХ ТИЖНІВ – ДОСИТЬ ІНТЕНСИВНЕ НАВЧАННЯ В НАЦГВАРДІЇ. Настрєл на особу – 100–120 набоїв. Ще – тактика, смуга перешкод і медицина.
ВІД ДЕРЖАВИ НА ВІЙНІ ПОТРІБНІ ДВІ РЕЧІ – зброя і право вбивати. Мені дали і те, й інше. Третину свого підрозділу забезпечив із власних запасів. Мав два бронежилети: один видали, другий купила сестра з батьками. Інші речі, що коштують великі гроші, мав.
ЯКЩО ДОБРЕ НАЛАГОДЖЕНА ВЗАЄМОДІЯ, працює зв'язок, розвідка, вивчені сектори обстрілу, то на 90 відсотків себе можна убезпечити. За весь час у моєму підрозділі було двоє поранених – я і командир взводу.
МОЯ ТРАВМА – це збіг обставин. Зачищали Слов'янськ. Кубло терористів було у приміщенні сільськогосподарського ліцею, де велика й розгалужена система підвалів. Там вони облаштували ремонтну базу – лагодили й обшивали бронею ВАЗи. Це був другий бойовий вихід за день. Спочатку ми накрили великий склад у церкві. Знайшли ПЗРК, з яких збивали наші гелікоптери. Спускалися в підвал. З технологічного люку терористи зробили примітивну пастку – зняли кришку й накрили доріжкою. Я подивився, що розтяжок нема. Підняв очі на провід попід стелею – то міг бути фугас. Ступив крок і пішов униз. Одразу виліз. Та коли приїхали на базу, нога розпухла. Не міг стати. Порвав зв'язки. На відміну від кістки, це – надовго.
ВІДПРАВИЛИ ДО ХАРКІВСЬКОГО ГОСПІТАЛЮ. Там зрозумів: те, що сталося зі мною, – нежить у порівнянні з відірваними руками, ногами, розірваними кістками, вибитими очима та страшними опіками. 23-річний харків'янин утратив обидві кисті.
НАША ФОРМА, ТАК ЗВАНИЙ ДУБОК, горить і прилипає до тіла. Людина отримує 75 відсотків опіків. Гвардійська синьо-зелена вночі світиться, як новорічна ялинка. До тіла – як лінолеум, рветься, як туалетний папір, і натирає шкіру, як наждачка. А коштує – як костюм від Версаче. У мене була американська – не горить, її не видно у приладах нічного бачення. Чому не можна закупити вживану британську форму? Тканина не горить, не брудниться, не парить і не рветься. Навіть б/у на три порядки вище, ніж те, що нам видали.
У ПІДРОЗДІЛІ БУЛО КІЛЬКА ЗАБЕЗПЕЧЕНИХ ЛЮДЕЙ. Я мав картку, на яку висилали гроші. Ми проривалися в найближчі міста й закуповували те, чого не вистачало. Наприклад, макарони й тушонку.
ДУЖЕ МОТИВУЄ, коли знаєш, що тебе споряджає й тобою опікується вся Україна. Ти не можеш підвести.
ЗВОРУШУЮТЬ ДИТЯЧІ ЛИСТИ. У кожному другому написано "скоріше виженіть москалів" і "вбийте падлюку Путіна". Запам'ятався такий: "Ви – наші воїни, бетмени і супермени". А внизу: "Якщо що, кидай гранату". Один із наших хлопців прочитав і сказав: "Ми вже виграли".
ВЕЛИЧЕЗНА КІЛЬКІСТЬ ЗБРОЇ РОЗІЙШЛАСЯ РЕГІОНОМ. Наслідки відчуватимемо кілька років.
НА ДОНБАСІ ВІДБУВАЄТЬСЯ ГЕНЕТИЧНА ЧИСТКА. Зеки, наркомани, алкоголіки – це генетичні відходи. Ми вибиваємо їх. Раз там уже воюють осетини, дагестанці, кадировці – значить, місцевий зброд закінчився. Екіпажі бойових машин комплектують військовослужбовцями з Росії. З "Бука" малайзійський боїнг збили не ополченці. Їм нічого складнішого від балалайки в руки давати не можна.
ЩОБ ПЕРЕМОГТИ ВОРОГА, потрібно бути живим. Шанси на виживання зростають у геометричній прогресії в колі однодумців. Товариші прикриватимуть вогнем і постараються витягнути з будь-якої ситуації.
ЗА ДВА ТИЖНІ БОЇВ ЗАБУВАЄШ, ЩО НЕ ХОТІВ ВОЮВАТИ І ГОВОРИВ: "НАХ*Р ВОНО МЕНІ ТРЕБА". За три тижні – не знаєш, як жив без цих хлопців. За місяць – це твоя родина. Потім їдеш додому. Через три тижні зриває дах і хочеш назад.
У ТИХ, ПРОТИ КОГО ВОЮЄМО, є по дві руки й дві ноги, але це – не люди. Це вороги. Не кожному поколінню випадає шанс захищати Батьківщину зі зброєю в руках. Моральна перевага на нашому боці.
ВАЖКО ВСЕ. Та не треба зациклюватися. Нас висадили в чистому полі за годину до заходу сонця. Сказали: "Тут буде блокпост, тримайте оборону". Почали окопуватися. Працювали до ранку. Пішов дощ, який не припинявся чотири доби. Ми весь цей час копали чорнозем. Спали по 2–3 години. Тягали мокрі мішки з піском. З них потрібно було викласти два блокпости. Я плюнув, поїхав на ринок і купив тачку. Справа пішла швидше. Потім заскочив у водоканал і на півдня випросив екскаватор. З ним ми свої позиції зробили неприступними.
КОЛИ КИНУЛИ НА ВІЙНУ МІЖ СЛОВ'ЯНСЬКОМ ТА КРАСНИМ ЛИМАНОМ, мали вже збитий колектив. Більшість бійців – мої однолітки. Та був 52-річний чоловік. У нього двоє онуків. Служив в Афгані, розбирається у всіх видах техніки та зброї.
У НАШОМУ ЗАГОНІ БУЛИ ДОБРОВОЛЬЦІ З УСІЄЇ УКРАЇНИ. 25 відсотків – із Донецької й Луганської областей. Вже сьорбнули ДНР та ЛНР, їх не потрібно було вмовляти. Вони звільняли свої міста. Дуже бісило, коли місцеві чоловіки питали: "Коли ви нас нарешті звільните?" Казав: "Коли ти свою задницю відірвеш від дивана й візьмеш до рук автомат".
КОЛИ ЙДЕШ НА ВІЙНУ, РОЗУМІЄШ: повернешся або живим, або пораненим, або в цинку. Усвідомив це, переступив і більше не повертаєшся.
ЖИТЕЛІ ДОНБАСУ ХОТІЛИ В РОСІЮ АБО СТАВИЛИСЯ ДО ВСЬОГО БАЙДУЖЕ. Тепер сидять у підвалах. Виявилося, Донбас, який "ніхто не ставив на коліна", як говориться в популярному міфі, поставили раком. І люди це проковтнули. Та багато хто поступово починає розуміти. Чому я сиджу в підвалі, а мій двоюрідний брат у Запоріжжі смажить шашлики на березі Дніпра?
МІЖ ЛНР ТА ДНР НЕМАЄ ВІДМІННОСТЕЙ. Це – терористи. Але знаю, яка велика різниця між хлопцями з півночі Луганської області, де розташовані україномовні села з працьовитими людьми, і хлопцями зі Станично-Луганська, Свердловська й Краснодона. Це – дегенерати.
ВТРИМАТИ КРИМ НЕ МОГЛИ, бо не мали чим його захищати. Армія й міліція були деморалізовані. Але повернемо півострів за років чотири. На той час він перетвориться на Абхазію.
ВІЙНА З УКРАЇНОЮ ЗАКІНЧИТЬСЯ ДЛЯ РОСІЇ РОЗВАЛОМ І СТРАШНИМИ БІДАМИ. Підпалюючи дім сусіда, нерозумно думати, що вітер завжди дутиме в один бік. Публіка, яку виб'ють з України, прориватиметься в Росію зі зброєю й розумінням того, що Путін її кинув.
КОЛИ БУВ У ШПИТАЛІ, мої хлопці поїхали в Київ на ротацію. Здавали зброю і йшли ставити позначку у військовий квиток. Їм писали "перебував у зоні АТО". Вони відмовилися здавати зброю, доки у військовому квитку не буде написано "перебував у зоні АТО і брав участь у бойових діях". У мене такий запис є. Коли все закінчиться, отримаю посвідчення учасника бойових дій. Зможу на шару їздити в маршрутці, якщо там буде два вільних місця, не зайняті іншими учасниками бойових дій. Ще про якісь пільги не знаю.
1 
1
Коментарі
1