Крим повинен стати не українським, а кримськотатарським
– Друковані видання відмирають, а світом керують ті, хто читає паперовий New York Times. Ці люди мають гроші. Після них найбільше на глобальні процеси впливають користувачі Twitter, а найменше – ті, хто послуговується Facebook, – розмірковує мовознавець і музичний критик Юрко Зелений. Розмовляємо в кав'ярні в центрі Києва.
Але через Facebook ми координувалися під час Революції гідності.
– Це не ми робили. Нас через Facebook організовували ті, хто читає New York Times, – сміється Зелений. Кладе наплічник на стілець і замовляє американо з молоком.
– Читання з паперу зосереджує і вмикає уяву. Всі знадоби електронні – це читання в режимі човгання пальцем, для розваги. Недарма зараз найрозвиненіша соцмережа – Instagram. Бо вона візуальна, там взагалі читати не треба. Це рабське споживання продукту, який придумали інші. Ти човгаєш пальцем, а Марк Цукерберг додатковий мільярд заробляє. Ось хто керує світом.
Я перейшов на читання з електронних носіїв у 35. Раніше за два дні люди читали томик на 600 сторінок, а зараз роблять це уривками, у транспорті.
Коли у США президентом обирали Трампа, через Facebook вплинули на виборців. Цим зловживатимуть і далі?
– То було втручання фабрики ботів з Ольгино (район у Санкт-Петербурзі. За інформацією ЗМІ, там був офіс, що наймав інтернет-ботів – користувачів, які за гроші залишають у соцмережах, на форумах та сайтах коментарі певного змісту і так формують громадську думку. – Країна). Світ західний – наївний, здитинілий. Він сподівається на законослухняність людей, їхню порядність, ввічливість і чесність. А Раша це використовує. Правда, Захід це врахував, блокують фальшиві сторінки. Впливати на виборців у такий спосіб більше не вдасться.
Які ще способи убезпечитися від фальсифікацій?
– Найкраще – автоматизація: щоб можна було голосувати, не виходячи з хати. Є небезпека хакерства. Але банківська система працює, бо її нормально захистили. Так треба зробити і з виборчою.
У другий тур президентських виборів вийшли Петро Порошенко і Володимир Зеленський. Кому ви довірили б державу?
– Ніколи не забуду, що Порошенко – засновник Партії регіонів і міністр уряду Януковича.
Із Зеленським – ще гірше. Люди хочуть нове обличчя, якому "треба дати можливість покерувати". А він свої заробітки тягне з Раші – серіали і медіапродукт "95 кварталу" заточені під той ринок. Якщо "Вар'яти-шоу" Сергія Притули почнуть робити російськомовний продукт і принижуватимуть Україну, їхня аудиторія зросте на 150 мільйонів. Притула зможе стати мільйонером. Але він не йде цією стежкою. А Зеленський пішов і не буде відступатися. Ніколи не обламає російський ринок збуту, бо тоді збідніє в десятки разів.
Попри те, що Зеленський належить до молодого покоління, він – радянська людина. І його "95 квартал" виховує совків.
Яким президентом може бути Зеленський?
– Зеленський не є антирашистом і людиною євроатлантичного мислення. Він себе відносить до совєто-человєків, навіть якщо казатиме, що це не так. На чолі держави може внести якісь зміни в податковому законодавстві, які підуть на користь дрібному й середньому бізнесу.
Але він має зобов'язання перед Коломойським і наближеними до нього олігархами, тому вибиватиме їм преференції. Та народу від цього ні холодно ні гаряче. Зараз переваги має табір Ахметова і Фірташа. Тоді отримає табір Коломойського. Однак у культурі почнеться повернення до СРСР. А ми ж тільки гойднулися у західний бік.
Кандидати у президенти по-різному обіцяли повернути Крим і Донбас. Коли ці території стануть українськими?
– Крим повинен стати не українським, а кримськотатарським. Я ще встиг попоїздити півостровом до окупації. Сервісу нуль, а ціни деруть. На початку 2010-го там постійно влаштовували мотопробіги з російськими триколорами. Перед Революцією гідності їх піднімали над приватними садибами.
1944 року татар із Криму під корінь депортували і заселили російських генералів та військових пенсіонерів – дно Радянського Союзу. Коли місцеві повернулися на батьківщину, їм дозволили оселитися у степовій зоні, а не біля моря.
Усі теперішні геополітичні біди у світі стаються, бо Друга світова війна насправді ще не закінчилася. Нюрнберг відбувся над одним із винуватців війни – Німеччиною, але не над другим – Росією. Ця країна – непокараний злочинець. Тепер управу шукати пізно – вона має ядерну зброю. Звісно, не всім страшилкам Путіна треба вірити, але може й натиснути червону кнопку.
Думаєте, агресія Росії тримається на особистості Путіна? Якщо влада зміниться, країна стане іншою?
– Нова людина мало що змінить, доки країна буде збережена в нинішніх кордонах. Поки у світі намагаються зрозуміти Росію і домовитися з нею, ситуація гіршатиме.
2014 року, коли росіяни збили малайзійський авіалайнер, світ мав би повністю припинити бізнес із ними – відмовитися від їхніх нафти й газу, відімкнути від міжнародної системи платежів SWIFT. Ці санкції могли бути дієві, та цього не зробили. Тому удав затягуватиме хватку. Рано чи пізно Раша залізе трохи далі на Захід – у країни Балтії, де великі анклави російського населення.
Як один із дієвих способів відійти від "русского мира" ви пропонуєте перевести українську мову на латинку. Як це зробити на практиці?
– Діти засвоять її зі шкільною програмою. У перехідному періоді, який триватиме не більше 10 років, паралельно функціонуватимуть дві абетки. А потім кирилка природно відімре. Це показує приклад Сербії. Зараз там молодше покоління й бізнес тримаються латинки, а кирилку підтримують тільки офіційні видання.
Багато хто боїться, що тоді не зможемо читати першоджерел наших класиків.
– Франко, Шевченко й Котляревський користувалися різними абетками. Зараз їхні твори ми читаємо в сучасному трансліті. А копніть глибше – відкрийте Пересопницьке Євангеліє чи "Слово о Полку Ігоревім". Хто зможе їх прочитати? Кажуть, кирилка – наше давнє письмо. Воно було принесене з Візантії і насаджене через попівство. Питомо наші письмена були, їх налічують близько 10. Та в нас писали на корі. А дерево, як не згоріло, то зогнило. Розшифрувати нашу давню систему писемності неможливо, а триматися за кирилку немає підстав. Доки перебуваємо в інформаційному кириличному полі, все російське й далі буде для нас своїм і зрозумілим. Словацька мова на слух близька до західних говірок української мови. Але ми чомусь цікавимося життям Раші, а не Словаччини. Тому що їхнє письмо сприймається як іноземне, бо воно – латинкою.
Як довго ви послуговуєтеся латинкою?
– Усе життя. Мені пощастило, що тато був окупантом Чехословаччини. Із малих років я кілька разів на рік перетинав кордон і в'їжджав з одного світу в другий. Інші написи, культура, кращі дороги. Усе спокійніше, менше й затишніше. До України повернувся 13-літнім.
Які відчули зміни?
– Знову совок. У школі вимагали, щоб коротко стригся. Якось мама сказала, що не робитиме з мене солдата, то її вздрючили на батьківських зборах. Коли прийшов до школи у блакитних джинсах і жовтій майці, маму викликали в КДБ. Досі не відчуваю, що в Україні я вдома. Здається, вернувся в уламок Радянського Союзу. Таке відчуття є, коли приїжджаю в Польщу чи Берлін.
"Оборонний скандал" здивував вас?
– У нас корупційна складова – державотвірна, на жаль. Є речі, які простіше вирішувати хабарем. Даєш 50–100 гривень – і перед тобою розкриваються двері, починають коїтися чудеса. Щоб не було корупції, треба прибрати людський чинник. Роботизація, автоматизація – необхідні. У Грузії першим ділом автоматизували процес документообігу з державою.
Уже давно в купі західних країн на дорогах стоять фотокамери, які все фіксують. Якщо порушив правила дорожнього руху, отримуєш рахунок, а з полісменом навіть не стикаєшся.
Вас радує якість української музики? Відбори до Євробачення вражають розмаїттям.
– Ми з гуртом Joryj Kloc подавалися на Євробачення. На жаль, досі цим простором заправляють не україноцентричні люди. Склад журі й учасники мали би бути іншими. Данилко не може відбирати українські гурти. Його внесок, як і "95 кварталу", – це продовження виховання раша-совка. Женя Філатов українською не розмовляє. У музичному плані він прозахідно орієнтований. Але це хлопець із Донецька, ця донецькість сидить у ньому досі.
Що таке донецькість, по-вашому?
– Зверхнє ставлення до українського. Для них "всьо, шо по-украінскі" – це лайно.
Ви хотіли б бачити на Євробаченні Maruv?
– Цього року держава не оплачувала поїздку нашого представника на конкурс. Припускаю, чому в нацвідборі перемогла Maruv. Плечі, які стоять за нею, запропонували каналу: вона має виграти, а ми всі видатки беремо на себе. Це міг бути її продюсер чи чоловік, але, швидше за все, – ФСБ Росії. Вона давно шукає нагоди обісрати Україну на культурному фронті. Якби Maruv поїхала в Ізраїль, Росія звернула б увагу, що співачка дає в них концерти. Це мала бути іміджева атака на Україну. Війна ж гібридна, всюдисуща. А Maruv могла й не знати, що стає пішаком у цій ситуації.
Чому гурт Kazka відмовився їхати замість Maruv? Це була солідарність?
– Та яка солідарність? Kazka в Росії хоч і не виступає, але отримують звідти нормальне роялті, яке забирає продюсер гурту Юрій Нікітін. Він не хоче втрачати ринок. Який ще наш гурт за п'ять років так потужно виринув у медіапросторі Кацапстану?
Яка українська музика цікава Заходу?
– Більшість наших гуртів їм нецікаві, бо на Заході це все вже було. Ще частина гуртів – незрозуміла. Світу цікавий український фольк у сучасному прочитанні. Бо турецькі й кельтські мотиви вже заїздили.
Євробачення – це конкурс політичний?
– Євробачення завжди було заполітизоване. 1956-го його заснували п'ять країн. Це мала бути телерозважайлівка, яка культурно поєднуватиме різнобарвну Європу і зближуватиме країни.
Значення Євробачення в Україні переоцінене. У Польщі немає національного відбіркового конкурсу. Кого пошлють, той і їде. Його престижність роздула Руслана – це була частина її особистого бізнес-плану. А успіх Джамали – то політична гра.
Після того як Раша стала брати участь у Євробаченні, учасники поділилися на табори – ті, хто за неї, і ті, хто проти. Хоча вважати Росію Європою – себе не поважати. Колись Європа закінчувалася по Дніпру. Але Петро І соболиними і песцевими хутрами давав хабарі в географічні товариства, щоб вони позначали на картах, що вона простягається до Уралу. Це спрацювало. Насправді, межа Європи там, де закінчуються кам'яні замки.
Зараз радіостанції перевищують квоти на українську музику. Замість обумовлених 35 відсотків пускають в ефір половину нашого продукту.
– У медіапросторі це, мабуть, єдине позитивне зрушення. Тому що в телепросторі та видавничій справі – біда. А на новинних сайтах часто український текст тупо перекладений із російської через гугл-транслейт. Квоти дали людям змогу дізнатися, що в нас взагалі є такий масив української музики.
Із кінця 1980-х багато хороших гуртів і задумів умерли, бо люди не знаходили бізнесового розвитку своєї творчості. Завершували музичну кар'єру, бо є жінка, діти, кредити. Деякі виїжджали. Лідер Mad Heads Вадим Красноокий живе в Канаді другий рік.
Україна не так бідна, як розграбована. У нас, щоб просунутися на крок уперед, треба зробити титанічні зусилля. Якщо такі самі докласти в Польщі, зробиш не крок, а цілий мах.
Чи покращало українське кіно?
– Сучасне українське кіно дивитися не можу. Воно штучне й напружує. Я тим героям не вірю.
Слухаєш, наприклад, інтерв'ю з режисером фільму "Крути" Олексієм Шапаревим. Хоче процитувати репліку героя, але йому те українське слово в горлі застрягло. Яка може бути довіра до фільму й режисера? Це тупо мистецьке заробітчанство, доїння бюджетних коштів і кон'юнктурщина. Сьогодні вона така – він зніматиме про Крути. Якщо завтра зміниться, то в нього буде кіно про "наши деды воевали". Не платитиму за перегляд такого фільму в кінотеатрі. Подивлюся, коли з'явиться на піратських ресурсах. Одним із коштодавців цієї стрічки є Міністерство культури. Й одну з ролей грає міністр Євген Нищук. Це хіба не корупція?
3 
1
Коментарі