Оптимізм – погана риса. Такі люди вірять, що все завжди буде добре. А я – життєлюб. Вірю, що коли впаду, то знайду сили піднятися і йти далі.
Три місяці жила без імені. У сім'ї стався переполох – народилася дівчинка! Перша в родині – донька п'ятого сина. Маю 28 кузенів. Мене назвали на честь прапрабабусі-ірландки Уни. У сімейній версії вийшла – Юна, записали Юноною.
Перше кохання – Андрій із сусіднього будинку. Пристрасть у нас 7-річних була палка і взаємна. В якийсь день вирішили: щоб нам дозволили одружитися, треба поцілуватися за гаражами. Що ми і зробили.
З дитинства в різний час мала відчуття, що мені то 112, то 90, то 75 років. Досить довго почувалася на 52. А зараз поняття віку для мене зникло. Я просто – є.
Трагедія нещасливих людей у тому, що відповідальність за своє життя вони поклали на полицю і сподіваються, що хтось його візьме і десь прилаштує в тепле місце.
Проблема мови – це проблема ідентифікації. Етнічно українців більше, ніж ідентично. Українська ніколи не стане рідною тим, кому матірна російська – материнська.
Друзі познайомили з гарним чорнявим чоловіком. Гострий на розум і язичок. Помітила, що запала йому в душу. Одразу ж запитав, чи я заміжня та чи маю коханого. Така прямота і щирість спантеличили і привабили. Відчула себе захищеною і бажаною. І це відчуття мене не покидає досі.
Принципи коштують дорого. Але вони того варті.
У Німеччину чистота й порядок прийшли через жахливі адміністративні покарання. У Британії повага до приватності запанувала після майже 300-річних фінансових санкцій. Культуру, як і ідеологію, часто треба насаджувати.
Найшвидше і найкраще вчать програші. Будь-де – у футболі, у переговорах, у суперечках – переможений часто дізнається про себе якусь подробицю, яка згодом при аналізуванні виростає до переваги і допомагає виграти.
До сліз доводить безсилля. І своє, і чуже.
Щеплення від жорстокості отримала в дитинстві. Вчилася добре, тому попросили підтягнути з англійської мови знайому Тамару. Тепер розумію, що та дівчинка трохи відставала в розвитку. А тоді вона дратувала своїм нерозумінням. Постійно усміхалася – доречно і ні. Щоразу я довго пояснювала матеріал, а Тамара усміхалася й нічого не розуміла. Якось вкотре після кількагодинного мого монологу вона не могла відповісти на жодне запитання. Я почала кричати, а вона – розплакалась. У той момент усвідомила: я – жорстока. Сором просто накрив. Через багато років, уже дорослими, випадково зустрілася з Тамарою на вулиці – й вона відвела погляд. Вдала, що не знає мене. Значить, не пробачила ту образу.
Коли хтось думає, що він – неабияка цяця, то втрачає багато можливостей. Тоді величезні зусилля йдуть на підтвердження цього статусу в очах оточуючих і своїх. А якщо не ставитися до себе серйозно, то сили йдуть на вартісні справи.
Материнський інстинкт – єдиний, що перебиває інстинкт самозбереження.
Нема потреби "виховувати" дітей. Вони все одно будуть схожі на нас – і в найгіршому, і в найкращому.
Щоб були хороші відносини в сім'ї – треба добряче гарувати кожного божого дня. І фізично, і емоційно.
У нашій родині намішано багато національностей – є ірландці, австрійці, росіяни, українці. Майже в 30 років почала задумуватися: хто я? І зрозуміла, ментально – українка. Мову відкрили чоловік і його родина. Вони родом із Тернопільщини. Українську вчила вперто. Перейшла на неї з друзями, на роботі. Слухала, що і з якою інтонацією говорять у транспорті, поліклініках, на ринках. Читала Ольгу Кобилянську, Ірину Вільде. Здивувалася, що Іван Франко написав більше томів, ніж Ленін.
Дитина потребує поваги, як особистість – із 5 років. Їй потрібен свій простір, куди б ніхто не втручався.
Своєю любов'ю мати витоптує дитині стежку в житті. Чим більше любові – тим ширша стежка.
"Не додавай там, де забагато, і не відбирай там, де замало", – казала Софія Окуневська (перша жінка-лікар в Австро-Угорщині, українська громадська діячка. – Країна). Погоджуюся з нею. Тому маючи привабливі пропозиції від німецького і російського видавництв, хочу надрукувати свою монографію в Україні. Бо я – український науковець. Потім хай перекладають хоч російською, хоч англійською.
У 50 років кожен для себе вирішує: зупинитися чи розвиватися далі.
Краса людини – в її усмішці та добрих справах.
Прабабуся чоловіка усім розказувала, що мала хороше життя. А я ж знаю, яке воно в неї було насправді. Жила в гірському селі в Карпатах, першого чоловіка вбили одні, другого – інші. Щодня прокидалася вдосвіта й топила піч, готувала в ній їжу, воду носила з криниці за півкілометра – на день треба було відер п'ять-шість. Мала велике господарство. Постійно доглядала купу малечі – спочатку дітей, потім онуків та правнуків. І все це вона сприймала як данність. І вважала себе щасливою. Зараз люди мають низький рівень дозволеного дискомфорту, що часто і є причиною неуспіху.
Людина ширша за будь-яке визначення.
Казати правду треба не завжди, а розуміти – завше. І не плутати з грубістю.
Українці готові рухатися до мети маленькими кроками, але невпинно, а росіяни – тільки великими.
Мислення – це привілей розвиненого суспільства. А якщо людина змушена виживати, то їй не до мислення.
Деградація – також розвиток, тільки у зворотному напрямку.
"Столицей Киев был тогда, была Москва деревней скромной" – так описала 1147 рік російська поетеса Наталія Кончаловська в книжці "Наша древняя столица, наша древняя Москва". Це я вивчала школяркою. Тобто Київ – мама цього дитяти-недолюдка. Тож Росія ніякий не брат, це – дурнувата дитина, яка виросла і намагається бити матір.
Світ не потребує покращення. Він – досконалий. Покращення потребує людина.
Успіх – це не гроші і не щастя, а самореалізація. У будь-якій сфері.
Покращення будь у чому починається з відмови від певного комфорту і звичок.
Вміння бути вдячним – чудовий рецепт для гарного настрою щодня. Кожному, за дрібнички і за велике, за погоду і можливості, за помилки і зусилля – навіть собі.
Щастя, це коли більше дякуєш Богові, аніж просиш його про щось.
Якщо людина в чомусь переконана, то абсолютно спокійна і може обговорювати протилежну точку зору без обурення.
Сучасна молодь схиблена на індивідуалізмі. А спочатку ж треба навчитися жити в соціумі, і лише в ньому потім віднайти свою автентичність.
Різниці між тим, що робимо і що в змозі зробити, вистачить, аби вирішити більшість наших проблем.
Стати з бізнесмена державним діячем – надскладна мета. Це потребує нової ідеї власного життя.
Розчарування – це шлях до чесності.
1 
1
Коментарі