Найбільше "ватників" – у Одесі
Письменник і ветеран АТО Валерій Ананьєв пропонує зустрітися в ресторані на столичному житломасиві Позняки неподалік його дому. Сідаємо біля вікна й просимо стишити музику. Валерій замовляє салат "Цезар" і келих сухого червоного вина.
– Вино розслабляє, – пояснює. – Вживаю замість ліків. Після звільнення з передової мав довгий час приймати ліки для заспокоєння нервової системи. Вони дуже дорогі і пригнічують. Почуваєшся, як овоч. Ні думати не можеш, ні жити, весь час болить голова. Замість них спробував вживати перед сном вино. Три роки важко було заснути. Вино помогло. До цього взагалі не вживав алкоголю. За п'ять років в армії – жодної краплі. При тому, що там бухають постійно. Сподіваюся, зараз із цим ліпше.
П'ють, щоб розслабитись?
– Просто ні в чому іншому не можуть там себе знайти. Єдине приємне проводження часу – зібратися й набухатися.
Чому ви не вживали?
– Востаннє випив в 11-му класі й після цього не хотів. Не можу пити міцніше за 16 градусів. Тому віскі розбавляю пепсі. Ром – виноградним соком, текілу – грейпфрутовим.
Коли мандрував пішки Францією, пригадую, був дуже важкий і спекотний день. Пройшов кілометрів 30–40. Добрався до якоїсь ферми заночувати. Мені за вечерею запропонували вино. Я мав разовий стаканчик, але мені дали келих і пояснили: "Це домашнє вино, йому 20 років". Відтоді не п'ю вино зі стаканчиків. У бокалі воно навіть смакує інакше.
У подорожі пив вино практично щодня. Ночував у соборах. Там його неміряно. І дуже хороше, домашнє. Заглушав ним біль. Страшенно все боліло, бо інколи проходив 60 кілометрів за день.
Чому після війни подалися подорожувати Європою?
– Щоб подумати. Кажуть: можна й удома це зробити. Але люди весь час поспішають, біжать, запізнюються. Живуть у декораціях і вірять, що це справжнє життя. Коли кажуть, що роблять щось заради інших, – транслюють брехню. Ніхто нічого в цьому світі заради когось не робить.
Ви заради себе пішли на війну?
– Заради себе. Щоб отримати свій моральний профіт. Не знаю жодної людини, яка пішла туди заради чогось чи когось. Більшість ідуть заради самореалізації. Хтось – по пригоди, хтось – щоб утекти від побуту, хтось – щоб відчути себе чоловіком.
Українське суспільство розвивається?
– Людина в комфорті деградує. Для розвитку потрібна криза. У нас криза є, тому суспільство розвивається. Навіть у Росії воно розвивається. Коли бачу в інтернеті, як їхні менти б'ють людей, душа радіє. Чого я маю перейматися? Вони вбили 10 тисяч українців. Населення – слабке, не здатне відповідати за вчинки влади: "Мы ни при чем. Это они начали войну".
Що може змінити росіян?
– Вони постійно доходять до якоїсь кондиції нетерпіння, і потім відбувається перезавантаження влади. З Російської імперії – в Радянський Союз, з СРСР – у РФ. Їм постійно не дають перейти межу, де вони від безвиході почнуть жерти одне одного. А я хочу побачити, коли це станеться. І, можливо, вони зміняться, але тільки коли їм поперек горла стане власна імперіалістичність. Тоді намагатимуться жити в мирі з іншими, перестануть шукати ворогів. Бо вони у них скрізь – євреї, чурки, хачі.
Як європейці, яким ви розповідали про війну в Україні, ставляться до неї?
– На війну їм начхати. Якщо економіці чи благоустрою європейців щось загрожуватиме, вони скажуть: та ну їх у баню, українців. І це буде нормально. Не треба сподіватися, що через нас хтось захоче терпіти незручності.
Наше суспільство стало громадянським?
– Із 2014 року є тенденція до збільшення кількості людей, яким не все одно. Які розуміють, що відповідають за те, що відбувається в країні.
Однак основна маса людей не зміниться і за сто років. Як 1917-го інфантилів легко було об'єднати навколо гасла "Хто був останнім – стане першим", так і зараз зробити це нескладно. Тому в Тимошенко високий рейтинг. Люди люблять популістів. Можуть навіть Януковича повернути на президента, якщо вміло ними зманіпулювати.
80 відсотків людей – це інфантили. Їхню думку бажано ігнорувати. Проблеми настають, коли решта 20 відсотків активного населення стають слабкими. Тоді "вата" бере владу в країні у свої руки.
Усі зміни, що відбулися в нашій державі, зробили оці небайдужі. Вони задали вектор руху. Багато що не вдалося. Але революція продовжується.
Що гальмує процеси?
– У нас ментально слабка влада. На будь-кого з українських можновладців можна знайти купу компромату. Тому Росія, маючи його, контролює більшість наших чиновників.
Плювати, хто буде президентом. Головне, щоб активна частина населення України постійно збільшувалася. Під її тиском вирівняється все, влада – також.
Ви казали, що ми програли війну за думки людей.
– Війна на Донбасі почалася саме через це. Стрєлков прийшов не з російською армією. Він приїхав і об'єднав навколо себе інфантилів зі Східної України – наших співгромадян. Ми програли війну до початку бойових дій.
Ви виростали в Луганську. Були інфантилом?
– Я не говорю про особисте, сім'ю, про свій дім. Давайте абстрагуємося від того, звідки я.
Комфортно почувалися там в юності?
– Ні.
Чому у 18 одразу пішли в армію?
– Бо інфантильний ідіот. Оточив себе ілюзіями.
Що допомогла зрозуміти війна?
– Люди сприймають її через історії, кіно, пафосні речі. Війна – це суцільний бруд. Аморальність. Але там неможливо брехати. Більшість людей – це тварини. Війни відбуваються тому, що вони хочуть воювати. Якби не хотіли, політики могли б що завгодно казати, але люди не підтримали б їх.
На війні нема жахів – є правда. Береш труп товариша, все, що від нього залишилось. Кладеш на машину. Люди створили культ навколо смерті. А смерть – це просто смерть. Важко оплакувати когось одного, коли по 10–15 людей гинуть щодня.
На війні неможливо грати роль. Там усе вилазить назовні. Можеш убити чи зґвалтувати – ти хазяїн своїх рішень. Твоя система цінностей є єдиним твоїм контролером.
Був страх за себе?
– Там страху нема. Коли підіймається адреналін, свідомість відключається.
Ця "пригода" була варта того, щоб її спробувати?
– 2014-й – найкращий рік у моєму житті. Тоді по-справжньому відчув свободу.
Сприймаєте фільми про війну?
– Дуже люблю кіно. В першу чергу дивлюся на нього як на картину.
Як оцінюєте "Кіборгів"?
– Для українського кіно – це високий рівень. Але українське дивитися не хочеться. Квитки на нього купую лише для того, щоб підтримати нашу кіноіндустрію.
Чому не подобаються вітчизняні фільми?
– Занадто дешеві, а герої – занадто карикатурні. Немає багатогранності й багаторівневості в сюжеті. Дивився трейлер "Короля Данила" (прем'єра історичного бойовика Тараса Химича відбудеться 22 листопада 2018-го. – Країна). Грим – дешевий, костюми – дешеві, постановка – дешева. Думаєш: ну хоч у пилюку забрудніть їхні рукави. Вони ж воюють.
Де навчалися?
– Тільки у школі. Після повернення з війни хотів іти вчитися. А потім задумався: що мені це дасть? Я ж не кардіохірургом хочу бути, де без вищої спеціальної освіти не обійтися. Потрібні знання можу отримати на курсах.
Складно було просувати свою дебютну книжку?
– Я у своєму житті ні з чим складним не стикався. Якщо чогось не знаєш, завжди можна спитати.
Давали хабарі?
– Жодного разу. Коли оформлював себе приватним підприємцем, юрист сказала: "Принеси хотя бы шоколадку". Питаю: "А навіщо?" – "Кушать". Я її в очі послав на х…й.
Війна стала можливою через те, що десь хтось дав хабара. Десь хтось на щось закрив очі.
Якою побачили Україну, об'їздивши її місяць із презентацією книжки?
– У кожного міста – свій менталітет. Івано-Франківськ справляє враження міста щасливих людей, яких нічого не хвилює. Запоріжжя виглядає, як скупчення нещасних жителів із великими проблемами. Те саме Херсон. Люди – хороші, але дуже бідні. І фінансово, і духовно. Найгірша ситуація – в Одесі. Вона не вважає себе Україною. Їхав у таксі. Розмовляв українською, сказав слово "неділя". Перепитали: "Неділя – это понедельник?" Української не знають абсолютно. Там немає громадян. У центрі стоїть пам'ятник Катерині ІІ. Стільки "вати" не бачив у жодному іншому місті.
Те, що Одесу ще контролює українська влада, – диво. Воно можливе завдяки таким, як Сергій Стерненко (до 2017-го очолював обласний осередок "Правого сектора". Був організатором закриття наркоточок, "сміттєвої люстрації", протистояння штурму облдержадміністрації проросійськими силами, зриву концерту Ані Лорак 2014 року. – Країна).
На заході України люди щасливіші. Їх менше хвилює війна на Донбасі. Живуть ближче до Європи, їздять туди на заробітки.
У "ватному" Запоріжжі на презентацію книжки прийшли більше сотні людей. У Вінниці – ледве 40, і то випадкових.
Справу Олега Сенцова розглядатиме Європейський суд із прав людини. Чи дасть це результат?
– Для Росії здати Сенцова – це слабкість. Не думаю, що можливий офіційний обмін. Але вже те, що Москва висунула умови, – це вже величезний крок уперед. Але Штати на них не підуть (РФ готова обміняти Сенцова на трьох своїх громадян, засуджених у США за торгівлю наркотиками і шпигунство. – Країна). Олег – дуже сильна людина. Я такого не витримав би.
У вас немає відчуття, що ви старший за свій вік?
– Усі друзі – старші за мене на 10 років, на 20. Усі мої дівчата були старші на кілька років. Помітив, що в оточенні ровесників почуваюся старпером.
1 
1
Коментарі