Коли Євгенія Шпак востаннє
Була вражена
Три місяці тому познайомилася з морськими піхотинцями із зони АТО. Зазвичай їжджу до людей, яких добре знаю – батальйони "Айдар", "Донбас". А тут через соцмережі звернувся колишній військовий: "Хлопці стоять під Маріуполем у чистому полі. Їх регулярно обстрілюють. Потрібна допомога". Про одного з бійців – колишнього джазового музиканта на позивний "Харитон" – дізналася дивовижну історію.
В Іловайську вони з хлопцями взяли в полон п'ятьох сєпарів. А вже було оточення, народ на взводі – полонених сильно побили. "Харитон" обурився і зажадав, щоб ДНРівцям надали меддопомогу. Поділився з ними сухпайком, сигаретами, став охороняти, ховав від артобстрілів. Коли виходили через "зелений коридор", самі потрапили в полон. У підвалі донецького СБУ їх знайшли колишні полонені. Впізнали серед них кривдників і теж жорстоко побили. Побачили "Харитона". Один із сепарів розплакався, поліз обніматися: "Братішка! Спасібо тєбє". "Харитона" перевели в кращі умови і одним із перших обміняли.
Плакала
Два тижні тому, коли загинули троє підопічних морпіхів.
Їздиш не просто в розташування частини, на якийсь склад, а на конкретну ВОП (військову вогневу позицію. – Країна). Знайомимося, телефонуємо одне одному, дружимо. За два місяці деякі вже, як рідні. У січні дзвінок: "Чула, що троє людей пропали? Це наші. Два Серьоги і дядя Коля". 8 січня пішли в розвідку і не повернулися. Пізніше дізналася, що хлопці – "двохсоті".
Відчувала страх
У листопаді позаторік, коли знімали фільм для Литви.
У волонтера звідти Яніса Охмана виникла ідея зробити телемарафон зі збору коштів для українських біженців і військових: 2-годинний концерт литовських зірок і документальний фільм про Україну. Люди могли дзвонити за спеціальним номером – кожен дзвінок 2 євро (всього зібрали 140 тис. євро. – Країна).
Яніс попросив допомогти в організації зйомок. Разом поїхали в Мар'їнку. Це унікальне місце в АТО: позиції противника розташовані за якихось 200 метрів від наших. Після третьої пересуватися не можна – обстріляють. Уночі – рух тільки з вимкненими фарами. Переночували в жінки. Вранці вийшли за хвіртку, беру інтерв'ю. А жінка живе в найнебезпечнішому місці – на вулиці Леніна, яку постійно обстрілюють. Показала нам руйнування, пройшлися районом: "Ось там сидять сєпари". Коли поверталися, на наше місце заїхала машина РЕМ – лагодити проводку. Її обстріляли. Я була шокована. Виявляється, ми постійно знаходилися під прицілом. Та жінка поховала двох зятів, що жили з нею по сусідству. Убив снайпер, ні за що.
Зверталася за допомогою
Два тижні тому. Морпіхам знадобилися гроші на бензин, щоб відвезти військових на похорон. 10 тисяч гривень дав директор фірми, де я працюю. Звертаюся до нього за крайньої потреби. Він навіть не питає, навіщо. Одразу перераховує кошти. Перед цим побачив мій пост в Facebook з приводу збору грошей на далекомір і монокль. Подзвонив: "Знайшла?" – "Ще ні". На картку кинув 12 тисяч.
Почувалася вільною
Весь останній рік. Відчуття свободи з'явилося, тільки-но розлучилася з чоловіком. Пішла, і ніхто не тисне. Прожили разом 18 років. Були різними людьми: він – домосід, кудись поїхати – ціла проблема, відпочивав в одному й тому ж перевіреному місці. А я авантюрист за вдачею, люблю подорожі, знайомства, нові враження. З часом чоловік став ще консервативніший, а мені все більше хотілося повітря й свободи.
Пускалася в авантюру
Три роки тому, коли старша донька вирішила поступати в балетне училище. І не в яке-небудь, а Штутгартське – одне з кращих у Європі. Підтримала її. В житті треба ставити найвищі цілі, а там як вийде. Послали спочатку відео. Нас запросили на іспит. Разом з іншими батьками 3 години чекала в фойє. Люди з усього світу – США, Корея, Японія. Виходить директор і зі сходів оголошує тільки три прізвища. І серед них моя Аня.
Думали, візьмемо участь, отримаємо досвід, не більше. А ми перемогли.
Відпочивала
У вересні з молодшою донькою їздили в Яремчу. Греко-католицька церква організувала відпочинок для волонтерів: 10 людей з усієї країни жили в монастирі. Коли місцеві про нас дізналися, запросили на спеціально організований концерт. Потім палили багаття, разом співали пісні під гітару. Подарували нам мотанки, гостинці. Так сподобалося, що було бажання залишитися там назавжди.
Малювала
Наприкінці 2015 року. Подруга запропонувала розписувати військові ящики. Вона зробила кілька й поїхала водієм "швидкої" в АТО. А я захопилася, й армійську тару перетворила на старовинні скрині із замками й кришками. Все це – в українському стилі часів Гетьманщини. Знімала болгаркою з дерева фарбу, зістарювала за допомогою морилки. З пластику робила ремені й бляхи – під метал. Зверху вкривала фарбою – під срібло або бронзу. Продавала через інтернет. Маленькі скрині коштували до тисячі гривень, великі – по 2–3. Дві скрині стоять у Нововасилівці Херсонської області – в ресторані "Укроп". По одному ящику – в Литві й Німеччині. Виручені кошти пішли на АТО.
Закохувалася
Рік тому – у військового з Києва. Сильно сподобався. То він приїжджав до мене, то я – до нього. Листувалися. Але довго так спілкуватися важко. До того ж, деякі його риси в майбутньому, знаю, мене дратуватимуть. Сама запропонувала розійтися. У всіх стосунках – особистих, ділових – перша йду на розрив.
Відчувала втому
В першу зиму після Майдану думали: трохи потерпимо, зберемося з силами – і все буде добре. Але потім була ще зима, тепер – ще одна, і майже нічого не змінюється. Моральне спустошення. Найбільше ж стомлює, коли довго не їжджу в АТО. Почуваюся щасливою, як бачу світлі, раді кожній дрібниці обличчя хлопців. А тут регулярно зустрічаю байдужість. Більшість не розуміють, що в країні – війна.
Плавала
Торік у серпні в річці. Захотілося відсвяткувати день народження незвично. Зробила це в компанії незнайомих людей у дводенному поході. Записалася по інтернету. Намети, рюкзаки, каша на вогні. Грали на баклажках, як на барабанах. Півночі співали біля багаття. Не люблю, коли все сплановано заздалегідь. Коли знаєш, хто прийде і що скаже. Найцікавіше в житті – коли не знаєш, що попереду.
7 
1
Коментарі