Півсотні хат, чотири млини, дві корчми й церква - таким було сільце Борислав на Прикарпатті на початку XIX ст. На городах місцевих селян-бойків з-під землі час від часу витікала темна рідина - сира нафта. Називали її кип"ячкою або ропою. Вибирали - "либали" - кінськими хвостами і зціджували в ями. Кидали туди розжарене каміння і так переварювали.
Якщо вмочити у вар стебельце, і нитка з нього тягнулася так, що можна було обмотати кілька разів довкола хати, - мазь готова. Нею змащували вози, шпарували човни, рятували від іржі залізяччя. Возили її на продаж до близького Дрогобича.
Селянин Іван Шемелюк у 1840-х викопав шестиметрову криницю з кип"ячкою. Продавав її бочками. Згодом розбагатів так, що почав наймати робітників. Якось троє з них отруїлися випарами - перший нещасний випадок на Бориславському нафтовому промислі.
Прусак Роберт Домс мав у Львові пивоварню, пекарню і два парові млини. 1861-го побачив у Дрогобичі, як відрами торгують кип"ячкою. Домс знав, що з нафти можна виробляти гас. Викупив 10 га землі й узявся до справи. Через п"ять років у Дрогобичі відкрили перший у Центральній Європі нафтопереробний завод. Працювали на ньому 200 робітників.
Звістка про Домсову фортуну швидко пішла краєм. Як грибів після дощу намножилося сотні конкурентів, переважно євреїв. Селяни віддавали свої землі в оренду зазвичай на 25 років. Орендарі платили 20% виторгу від добутої на їхніх городах нафти - так зване брутто. Швидко розбагатіли родини Криськів, Мазурів, Сасиків, Терлецьких. А якомусь Грицаку, писав "Тижневик дрогобицький", від швидкої наживи так замакітрилося в голові, що крутив цигарки з купюр у 100 крон. Женцеві за день роботи тоді платили 60-70 крон. За кілька років Грицак уже жебракував під бориславськими церквами.
Фалік Гасперн, Барух Льов і Ізак Веґнер випросили хрестик під контрактом на передачу маєтку в неписьменних Федя і Матрони Щурів. Господарів викинули на вулицю, а їхню землю перепродали за 400 тис. крон.
Ліпа Шутцман видурив землю у бориславця Миколи Щура. 1910-го Шутцман вибився у війта Борислава. За його влади місто стало осередком галицького криміналу. Про тамтешній "беспредєл" час од часу писав "Тижневик дрогобицький".
От зграя бандюків обстріляла крамницю іншого єврея. Аби залякати решту, кричали:
- Він заважає Ліпі!
Поліція не те що не перешкоджала - сама розперезалася. Якось поліціянт ні з того ні з сього побив на вулиці двох робітників, що поверталися додому. А хлопцеві, який кинувся їм допомогти, зламав ребро. Іншого разу чоловік зустрів на вулиці служницю, яка не знала, як повернутися до господарів. Відвів до поліції. На ранок знайшли її неживою.
Перед Першою світовою Ліпа Шутцман утік до Палестини. Потім перебрався до Каїра.
"У Бориславі кінська робота і свинське спання", - нарікали селяни, які наймалися працювати при видобутку нафти. Її черпали з відкритих колодязів і носили відрами. Працювали по 14 год. на добу. Мізерної платні не вистачало навіть на житло. Зазвичай її одразу ввечері пропивали в якійсь із численних корчем. Там же й ночували покотом.
"Тисячi i тисячi робiтникiв гибли за марний зиск, а жиди збивали тисячi i мiльйони, - пише в повісті "Боа констріктор" Іван Франко, родом із тих країв. - Вони й один другому не пропускали. Де один добув нафту, другий копав ту ж побiч нього, брав глибше, пiдкопувався пiд тамтого. Село Борислав поволi щезало в тiм непрослiдимiм хаосi, мов пiна на водi". Жінки з довколишніх сіл проклинали ті заробітки у співанках:
Ось бодай сі завалила
Бориславська яма -
Так ми любка ізсушила,
Що-м го не пізнала.
Ропу в бочках везли возами до Перемишля, а вже звідти колією - у західні регіони Австро-Угорської імперії. На один можна було навантажити 15 віденських центнерів рідини - 840 кг. Дорогою нафту крали, натомість накидали у вози каміння. 1872-го до Борислава пустили потяг. Дорога до Львова забирала 1 год. 10 хв. В околиці на той час було вже понад 10 тис. нафтових колодязів.
У Бориславі також виявили поклади озокериту - земляного воску. Якийсь час його видобуток був навіть прибутковішим за нафту. З нього без переробки можна було виготовляти свічки. Та й не тільки. Телеграфний кабель, прокладений 1866-го по дну Атлантичного океану від Європи до США, ізолювали саме озокеритом. Бориславським.
Мілкі родовища-колодязі в 1880-х почали вичерпувалися. "Галицька Каліфорнія", як називали Борислав - в Америці саме вирувала "золота лихоманка", - здавалося, знову стане глушиною. Та 1886 року канадець Вільям МакҐарвей впроваджує тут механічні бури - "канадійка" в народі. Його свердловина "Карпатський Раточин" дала фонтан нафти з глибини 700 м. Поглиблюють свої свердловини й інші підприємці.
Під кінець 1880-х у Німеччині з"явилися перші автомобілі, що їздили на бензині. Доти його вважали лише вторинним продуктом переробки нафти. Торгували ним переважно в аптеках як засобом для виведення плям. У нафтовидобутку розпочалася нова ера. Надто, коли американець Генрі Форд узявся масово штампувати доступні за ціною авто. У Бориславі перший автомобіль з"явився 1904-го. А за три роки містом уже їздило три таксі.
Америка на той час мала досить і своєї нафти, і своїх переробних заводів. А Європа потребувала власних, під боком. "Навіщо шукати щастя в Америці, Азії, Африці, коли воно є так близько від нас? - заохочувала шукачів багатств німецька газета "Гамбурґер Берзенгалле". - Це - Галичина, австрійська провінція у центрі Європи, де нафтові райони нічим не відрізняються від пенсильванських".
4% світової нафти
дали свердловини Борислава 1909-го - майже 2 млн т. Більше тільки США й Росія - там уже на повну йшов видобуток в околицях Баку. Трохи менше - Румунія. Про родовища на Близькому Сході тоді ще не знали
Пожежу бачили за 50 кілометрів
"Місто тоне в нафті, - писала "Нью-Йорк Таймс" у липні 1904-го про Борислав. - Нафта затопила вулиці". Місцеві робітники тоді покинули працю й оголосили загальний страйк. Вимагали 8-годинного робочого дня. До Борислава вислали 5 тис. війська й жандармів. Бунтарів утихомирили й місто від нафтового потопу врятували.
Через чотири роки Борислав знову захлинався нафтою. 13 червня 1908-го американська свердловина "Ойл сіті" на полі селянина Михайла Баб"яка дісталася кілометрової глибини. Рекорд. Та чорний фонтан ударив звідти з такою силою, що лише за добу вилилося 3 т нафти. Двома насосами - більше під руками не було - встигли перекачати заледве половину. Решта розлилася по людських городах, винищивши все, що там росло. Дісталася до річки Тисмениці, а далі поплила до Дністра. Сотні робітників копали ями й насипали вали. Лише за чотири дні потік вдалося скерувати до земляних збірників.
За місяць в "Ойл сіті" влучила блискавка. Пожежа була такою, що стовп диму бачили аж у Самборі - за 50 км. Вогонь спробували накрити велетенським дзвоном, аби перекрити доступ кисню. Та фонтан нафти відкинув дзвін, як забавку. Приборкувати стихію кинули військо. Пожежу загасили за три тижні. Але листівками зі знімками велетенського стовпу диму й вогню торгували ще довго.
"У місті є два готелі, три ресторани, кав"ярня й кінотеатр"
По Першій світовій Галичина відійшла Польщі. 1930-го Борислав об"єднали з навколишніми селами у так званий Великий Борислав площею 60 кв. км. Більшими за розмірами в міжвоєнній Речі Посполитій були лише столиця Варшава та промисловий Лодзь. Тодішній туристичний путівник по Прикарпаттю радить оглянути в Бориславі найглибшу свердловину в Європі "Зіґардт" - 1821 м. І найвищу вежу - 52-метрову "Стейтленд". Туристів інформують: "У місті є два готелі, три ресторани, кав"ярня й кінотеатр".
Бориславська нафта тоді йшла на експорт до понад 20 країн. Найбільше - до Чехословаччини, Вільного міста Ґданська, Австрії, Німеччини та Швейцарії. Понад половина свердловин належали французам. Решта - полякам, швейцарцям, австрійцям, англійцям і голландцям. Проте видобуток ішов на спад - родовища вичерпувалися.
За радянських часів старі вежі знесли. Натомість поставили невеликі качалки. Їх і зараз багато по околицях міста. Та "чорного золота" нині тут викачують трохи більше як 90 тис. т на рік - заледве 4% українського видобутку. Сто років тому було твердих 4% - світової нафти.
"Якова Ткачука, майстра копальні фірми "Смолька", під час буріння труба вцілила у груди, внаслідок чого зламані восьме і одинадцяте ліві ребра.
У копальні фірми "Клярфельд і Спілка" порвався ланцюг і вдарив помічника при вежі Франца Сенявського, внаслідок чого той дістав поранення лівого передрамення.
Гірник Себастьян Ястржебський в підземеллі воскової вежі Галицького кредитного банку ремонтував комин, як на нього зі стіни випала кам"яна брила, внаслідок чого той зламав ліву ногу".
"Тижневик Самбірсько-Дрогобицький" від 4 березня 1906 року. Подібні повідомлення друкували майже щономера
2 
1
Коментарі