Ці поштові марки, можна подумати спочатку, вилучили з обігу 1939 року - тоді Сталін розстріляв тих, кого тут зображено. Насправді все навпаки: спершу розстріляли, потім реабілітували, аж потім випустили марки. Із Павлом Постишевим - на початку часів брежнєвських, а зі Станіславом Косіором - наприкінці горбачовської перебудови. Обидва фігуранти під час Великого Голоду 1932-1933 років були партійними вождями України. То при них вимирали цілі села. Винищення нашої інтелігенції - це теж вони. Ці двоє занапастили людей більше, ніж потім наших загинуло у війну.
Товариш Постишев тоді любив бувати в театрах Харкова - іще столиці Української СРР. Дивився спектаклі про успіхи соціалістичного будівництва й записував вдалі репліки-афоризми. А потім цитував їх у своїх публічних виступах. Актори тим часом отримували в театральній їдальні раз на день або через день пісний суп.
Чого прагнули ті, хто кинув у масовий поштовий обіг ці марки? Особливо - з Косіором. Бо, коли вона вийшла, вже почали вголос говорити про злочин, названий десь приблизно тоді новим словом "Голодомор". Чи хотіли збудити іншу - ностальгійну - пам'ять про ту епоху? Ту, в якій певні люди до певного часу звалися вождями й героями, а в ефір виходила радіостанція ім. Косіора. А якщо тебе в ті роки приймали в комсомол, то могли всерйоз запитати, чи знаєш ти, що таке Три Пе. Ти мав відповісти, що Три Пе - це перші літери від імені Постишева Павла Петровича.
Їхніми руками Сталін умертвив Україну. А потім розстріляв. І того, чиїм іменем називалася радіостанція, і того, хто звався Три Пе. У цьому розстрілі закладався механізм виправдання в майбутньому. І справді: ці двоє злочинців потім знову стали героями: їх реабілітували водночас із багатьма їхніми жертвами. На столичній Лук'янівці навіть поставили пам'ятник Косіору. Але поголену кам'яну голову обгиджували голуби. Довелося одягти на пам'ятник кам'яного картуза. А позаторік пам'ятник забрали - серед ночі. Героєві-ворогові ніби нагадали, що так само забирали людей, коли він був іще вождем.
2 
1
Коментарі