Ексклюзиви
четвер, 24 жовтня 2019 14:45

Знаменитості за роботу воліють не платити. Можуть зіпсувати одяг і не викупити

Чоловіча мода змінюється кожні 50 років

Після військового училища батько мав вибір, де служити: Німеччина, Угорщина, Польща. Обрав Чехословаччину (існувала з 1918-го по 1992 рік. – Країна). Я прожив там із батьками до 7 років. Матері у Празі подобалося. Вона добре шила, а там мала змогу гортати глянцеві журнали, роздивлятися вітрини магазинів. Батьки були модниками – таких називали стилягами. Брюки-кльош, яскраві сорочки з принтами, широкі комірці, короткі джинсові й шкіряні куртки з вузькими лацканами, масивні черевики з підборами на платформі.

У дитинстві улюбленим одягом була замшева коричнево-кавова куртка. Носили її по черзі з батьком. Коли у 10 років вдягав її, був наймоднішим у дворі. Якось мама запропонувала мені взути сабо – з відкритою п'яткою і закритим носком, на високій платформі. У дворі протримався близько години, доки мене остаточно не засміяли.

Коли мама шила, любив сидіти біля її ніг. Грався ґудзиками, гортав журнали, роздивлявся викрійки. Перемотував нитки, коли вона плела.

  Рост ДИКОЙ, 43 роки, стиліст, іміджконсультант, VIP-шопер. Народився 27 травня ­1976-го в Празі в російсько-українській родині. Батько був військовим, мати – продавчинею. ”Ми часто переїжджали. Жили у Грузії, Вірменії, Росії, Україні”. Закінчив Київський економічний інститут менеджменту за спеціальністю ”маркетолог зовнішньо-­економічної діяльності”. Під час навчання підробляв моделлю. Працював менеджером-маркетологом, був директором відділу маркетингу. Останнє місце роботи – компанія Укртелеком. ”Задоволення від роботи не отримував, не було творчості”. Кілька років був продавцем-консультантом. Із 2009-го працює персональним стилістом-­шопером. 2011-го створив агентство персональних шоперів Sweet Jumble. Засновник ”Школи шопера”  в 10 містах  України. Стиліст на 5 телеканалах. Входить до трійки топ-стилістів України за версією korrespondent.net. Улюблена страва – деруни, книжка – ”Кар’єра менеджера” американського підприємця Лі Якокка. Захоплюється яхтингом і підводним полюванням. Одружений, має сина
Рост ДИКОЙ, 43 роки, стиліст, іміджконсультант, VIP-шопер. Народився 27 травня ­1976-го в Празі в російсько-українській родині. Батько був військовим, мати – продавчинею. ”Ми часто переїжджали. Жили у Грузії, Вірменії, Росії, Україні”. Закінчив Київський економічний інститут менеджменту за спеціальністю ”маркетолог зовнішньо-­економічної діяльності”. Під час навчання підробляв моделлю. Працював менеджером-маркетологом, був директором відділу маркетингу. Останнє місце роботи – компанія Укртелеком. ”Задоволення від роботи не отримував, не було творчості”. Кілька років був продавцем-консультантом. Із 2009-го працює персональним стилістом-­шопером. 2011-го створив агентство персональних шоперів Sweet Jumble. Засновник ”Школи шопера” в 10 містах України. Стиліст на 5 телеканалах. Входить до трійки топ-стилістів України за версією korrespondent.net. Улюблена страва – деруни, книжка – ”Кар’єра менеджера” американського підприємця Лі Якокка. Захоплюється яхтингом і підводним полюванням. Одружений, має сина

Люблю відчувати одяг на дотик. У дитинстві вирізки із журналів обводив олівцем. Коли розгортав викрійку нового плаття чи пальто, сприймав її за ребус, який треба розгадати.

Батько хотів, щоб я був військовим. Планував вступити до Інституту зв'язку. На іспитах фізкультуру склав добре, але на трійки – українську мову й математику. Конкурсу не пройшов. За тиждень знайшов роботу менеджера з туризму. Отримував стільки ж, як і батько. Він казав: "Ну й чудово. Я думав, така зарплата буде в тебе років через 10".

Часто змінював роботу. Офісна рутина мене нищила. На одному місці затримувався максимум на два роки.

Мені подобається торгівля. Мати була продавчинею. У мене язик добре підвішений, умів будь-кого вмовити зробити покупку. Згодом продавав взуття, годинники й аксесуари. У магазині Grand Gallery на Хрещатику нас вчили, з чого складаються тканини, як створювати образи, як доглядати за одягом. Серед клієнтів були й тодішні депутати – Анатолій Кінах, Олег Ляшко. Купували там усе – від трусів до костюмів.

У бутіку "Навігатор" навпроти Нацбанку продавав краватки та сорочки. Полюбив італійський одяг за вишуканий крій, стиль, тканини, кольори.

У вільний від роботи час допомагав друзям. На складах універмагу "Україна" можна було знайти такі бренди, яких не побачиш у магазинах. Водив туди всіх однокласників.

Коли приходжу в магазин або відчиняю чиюсь шафу, в мене вмикається 3D-зір. Усе сканую, збираю комплекти з одягу. Одразу розумію, що пасуватиме, а що – ні. Друзі мене побоюються, бо можу розкласти образ на деталі й винести вердикт: "Навіщо ти це одягнув? Тобі не пасує".

Чоловіча мода розділена на кілька країн. Англійці консервативні, люблять строгий силует, прямі лінії. Італійцям подобається укорочене, приталене. Вони кажуть, що піджак має бути, як друга шкіра, – облягати фігуру.

Радянська школа шиття використовувала німецький крій. Теж строгий, як і англійський. Піджаки здаються квадратними, іноді на вигляд, наче дерев'яні, бо не мають м'яких ліній. Михайло Воронін теж шив за німецькими лекалами. Можливість варіювати розміри, довжину й повноту дала йому перевагу в продажах. Італійські костюми шиють лише для європейців середнього зросту.

Правильно скроєний рукав піджака має бути по початок зап'ястка, щоб було видно два сантиметри манжети сорочки. У радянські часи вони закінчувалися аж на кісточках. Щоб коли чоловік у транспорті тримається за поручень, не було видно годинник чи волохату руку.

Чоловіча мода змінюється кожні 50 років, жіноча – 10. Тому дівчатам треба відстежувати тренди, більше перейматися за кольори, фасони пальто, чобіт.

Радянське покоління виховане в тотальному дефіциті, тому навчене дбайливо ставитися до речей. Не викидають, доки не зносять до дірок. А щоб нова річ з'явилась у гардеробі, треба позбутися старої.

До зустрічі з клієнтами готуюся. Вивчаю людину в соціальних мережах, роздивляюся фотографії. Про все розпитую – які бренди до вподоби, які стоять завдання, яка мотивація, що треба змінити в стилі, улюблені кольори, чи носить аксесуари.

Раніше спеціалізувався на жінках, які після декрету хотіли вийти на роботу. Одяг за цей час старів, вони повнішали чи ставали худішими.

70 відсотків моїх клієнтів – жінки. Вдягати їх легше. Чоловік приходить із подругою чи дружиною. Треба переконати його купити річ, ще й умовити супутницю.

іЗ початком війни виник запит від переселенців, які приїхали до Києва: "Потрібен новий гардероб, бо там я все залишила". Просили вдягти так, щоб видавалося дорогим. Хтось хотів пройти співбесіду, хтось одружитися. З однією такою клієнткою поставили рекорд – купили гардероб на два роки, 50 речей.

Щодня майже 10 годин проводжу в магазинах. Маю вивчити асортимент, дізнатися про знижки та акції. Моє робоче місце – торговельні центри й аутлети.

Стиліста замовляють, щоб зекономити час, нерви й гроші. За годину можу підібрати гардероб. Послуги такого спеціаліста коштують від 500 гривень за годину, я беру три тисячі, бо маю клієнтів вищого класу.

Зі знаменитостями працювати не люблю. Вони вередують, за роботу воліють не платити. Можуть зіпсувати одяг і не викупити.

Товаришую з продавцями. Вони розповідають, коли почнеться розпродаж, виносять речі з-під прилавка. Питаєш, скажімо: "У вас є плащ з минулої колекції?" – ''Так, тільки для вас". І продають зі знижкою у 70 відсотків. Притримують для знайомих і для нас, шоперів. Бо ми їм робимо касу.

У середньому бюджет на шопінг становить 10–15 тисяч гривень, іноді така ж сума буває в доларах.

Маю величезний склад одягу. Періодично роздаю друзям. Мені часто дарують бренди, щоб я рекламував.

Зараз повертається мода 1980-х. Можна діставати брюки-­кльош, високі чоботи, джинсовки. В моді шкіряні речі різноманітних кольорів – сірого, жовтого, денім. Фасон: косуха, або оверсайз – просторий силует. Леопардовий принт не виходить із моди. Завужені вкорочені та рвані джинси вже треба викидати. Модні плащі-тренчі. І багато аксесуарів, наприклад, ланцюжки на джинсах. Цікаво виглядатимуть двобортні піджаки. Також уніформа – комбінезони, жилети з безліччю кишень та одяг із грубих тканин.

Повертається взуття із квадратними носком і каблуком. Актуальні ковбойські чоботи. Стає модним заправляти широкі брюки у взуття.

Зараз ви читаєте новину «Знаменитості за роботу воліють не платити. Можуть зіпсувати одяг і не викупити». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути