— 20 вересня відсвяткували золоте весілля. А вже за 10 днів я знала, не житиму з чоловіком, — каже киянка 70-річна Вікторія Петрівна.
У жовтні вона розлучилася з чоловіком Іваном, 70 років.
— Із Толею, коханням моєї молодості, зустрілися випадково, — розповідає Вікторія Петрівна. — Він повернувся вмирати в Україну. Того дня ми з Іваном мали святкувати 50 років у шлюбі. Діти замовили ресторан, запросили гостей. Я поверталася з перукарні, побачила Толю. В мене щось тьохнуло у грудях. Хвилину ми просто дивилися одне на одного. Не вірили своїм очам. Не знали, як реагувати. Потім обійнялися, цілувалися. Зайшли в кафе поряд. Толя замовив чай. Але я навіть не пригадаю, чи пили його. Не могли наговоритися. Нас розділяло ціле життя.
Із Анатолієм Короленком Вікторія познайомилася в будівельному інституті.
— Ми разом навчалися на інженерів із будівництва, — згадує жінка. — Толя так гарно ухажував за мною. Квіти щодня носив. Аби мати гроші на кіно, працював вантажником, креслив курсові іншим студентам. Зустрічалися рік. Коли зробив пропозицію, я погодилася. Привела знайомити з батьками, а ті заборонили виходити заміж. Толя був напівсиротою, родом із села. Не мав ні гроша за душею. Мій батько, колишній партієць, сказав, не положено за такого виходити. Я пробувала втекти з дому. Батьки зачиняли мене у квартирі.
Толік сам прийняв рішення перевестися в інший вуз у Бєлгород в Росії. Потім переїхав жити в Америку. Будував висотки та будинки багатія. Жінка покинула його з малою дитиною на руках. Сам виховав сина Ентоні. А на старості захотів повернутися до Києва.
Мене батьки примусово видали заміж за хірурга Івана. Разом прожили 50 років. Ваня знав, що без любові одружуюся з ним. Але ми поважали одне одного. Жодного разу не сказав грубого слова. Жили добре. За два роки переїхали у власну квартиру. Виховали двоє доньок і сина. Я майже не працювала. Ваня казав, усім забезпечить. Раз на рік їздили родиною відпочивати у Крим чи в Херсонську область на море. Але коли лягала спати, думала про Толіка. Він мені навіть снився.
Про своє рішення розлучитися повідомила чоловіку й дітям за сімейною вечерею. Діти сказали, що я здуріла. А Ваня заплакав. Просив не змінювати прізвище. Обручку, яку подарував на золоте весілля, я повернула йому.
— Із Анатолієм поселилися в заміському будинку під Києвом.
— У мене почалася друга молодість. Зараз багато гуляємо, ходимо в ліс по гриби. Нещодавно вибігли в посадку й обкидалися листям, як діти. Колишнього чоловіка провідую двічі на тиждень. Готую їсти й перу. Діти не розмовляють зі мною. Але думаю, скоро пробачать.
Коли розлучалися, в загсі довго вмовляли нас залишитися в шлюбі. Але я від свого рішення не відмовилася. Зараз роблю закордонний паспорт. З Анатолієм збираємося в Польщу й Італію. Одружуватися не будемо. Мріємо подорожувати разом. Іван готовий чекати мене, якщо захочу повернутися.
Майно після розлучення не ділили. У 70 років про це не задумуєшся. В заяві вказала, майнових претензій до чоловіка не маю. Він написав те ж саме. За нашим заповітом квартира дістанеться молодшій доньці.
2 
1
Коментарі