— До сих пор плачу, когда вспоминаю наше с Колей знакомство. Лежал такой маленький бедненький клубочек. Замкнутый, ни с кем не разговаривал. Ребенок думал, что жизнь закончилась. Но я поставила себе цель — вывести его из такого состояния. Показала ему фотографии параолимпийцев. Сказала: "Коля, у них тоже нету ручек и ножек, но они успешны, имеют жен и деток". Я пообещала ему, что он будет ходить. Тоже создаст семью, и мы будем няньчить его деток. И он мне поверил, — розповідає 54-річна Олена Кунєва, волонтер та хрещена мати 12-річного Миколи Нижниковського.
Микола родом із села Нікольське (до перейменування — Володарське. — ГПУ) Донецької області. Уранці 24 серпня 2015-го він разом із братом 3-річним Данилом та друзями 9-річним Сергієм і 11-річним Олександром Курбатовими біля будинку знайшли снаряд. Спробували розібрати — той вибухнув. Данило загинув. Брати Курбатови отримали численні травми, їх рятували в Києві. Миколі у військовому шпиталі біля Нікольського ампутували обидві ноги та праву руку. Звідти вертольотом доправили в опіковий центр Запоріжжя.
— На операційному столі ми його й похрестили, — продовжує Олена. — Лікарі боролися за його життя, а ми молилися. Коли хлопчика перевели з реанімації в звичайну палату — влаштовували йому різні розваги. Проводили турніри з шашок, запрошували в гості діток, які лікувалися. Возили Колю в розважальні центри — і він ожив.
У дитини була дірка в голові, яку треба було закрити пластиною. Наші лікарі говорили, що до 14 років таку операцію робити не можна. Що пластину треба буде змінювати з часом. Тоді мій товариш, юрист-міжнародник, підказав, що до Києва приїжджають канадці лікувати бійців АТО. Я звернулася до них. Переконувала, що хлопчик теж постраждав у зоні АТО, тому теж боєць. І вони погодилися.
Ставлення канадців вразило — це ніби ангели спустилися на землю. Миколі поставили пластину, яка буде на все життя. Також зробили пластику на обличчі — забрали рубці. Операція тривала сім годин. Потім попросила канадців зробити протези. Вони домовилися з американською клінікою, яка протезує. Ми майже місяць чекали в Києві, поки відкриють візи.
У Канаді Микола рік проходив реабілітацію. Усе оплатила українсько-канадська фундація.
— Хлопчику двічі відрізали ніжки. Перший раз, щоб сформувати культю під протез. Другий — бо кістка продовжувала рости і він не міг стати на протези. Двічі оперували око. Пересаджували шкіру з ніг на задню частину тіла, виймали осколки звідусюди, робили пластику обличчя. Відновлювали барабанні перетинки у вухах, — додає Олена. — Зараз Коля уже потроху ходить на протезах, вчиться грати у футбол, робить фізичні вправи. Обожнює складати 3Д-малюнки та малювати.
Поряд із Миколою весь час була мати Алла, 39 років. Батько покинув родину шість років тому. Поки хлопець лікувався, волонтери звели для нього будинок у Запоріжжі.
— Щоб він не повертався в місце, де з ним трапилася трагедія. Для початку ми з чоловіком продали машину, — каже Олена. — Потім долучилися інші волонтери та благодійні фонди. Хто грішми допомагав, хто будматеріалами, хто працею. Зараз залишилися оздоблювальні роботи всередині та облаштування. Допомогти обіцяв губернатор області. Коля дуже чекає, коли вже переїде до нового будинку. Попереду в нього ще багато операцій. Йому знову треба лікувати око, аби поліпшити зір. Найближчим часом зроблять протезування зубів, бо свої втратив під час вибуху. Найстрашніше, що Колі будуть підрізати ноги, поки ростиме. Інакше не зможе ходити на протезах.
— Моя найбільша мрія — знову ходити і повернутися в школу, — говорить Микола Нижниковський. — Уже склав екзамени на спеціальній комісії. Там розв'язував задачки, робив інші завдання. Учителі думали, що я все забув, а я пам'ятаю. Вирішують, у який клас мене зарахувати. Як виросту, хочу стати архітектором і проектувати великі будівлі. Зараз із пазлів складаю Ейфелеву вежу. Ще хочу бути відомим та успішним, як американець Нік Вуйчич, який народився без рук і без ніг. Подобається, що він так гарно плаває. Мене теж записали в басейн. Уже був на кількох заняттях.
6 місяців Микола Нижниковський учився вдягатися, писати та малювати лівою рукою. До вибуху робив це правою. Брав участь у конкурсах юних художників. Його запрошували на навчання в Японію. У Канаді Миколі для правої руки виготовили біонічний протез. Такий має сенсорні датчики, які реагують на рух м'язів. Хлопець учився тримати ним склянку, грати в шахи. Зараз протез на Миколу замалий.
2 
1
Коментарі