58-річний Василь Литовченко був ін'єкційним наркоманом 23 роки. У місті Сміла на Черкащині 2003-го відкрив реабілітаційний центр для наркоманів і алкоголіків. Із дружиною 46-річною Юлією живе на сусідній вулиці у старій хаті.
— У коридорі не роззувайся, там туфлі нахолонуть, іще застудишся потім, — запрошує до помешкання. Сідаємо в кухні. На столі стоїть стара ваза з печивом.
— Родився п'ятим у сім'ї, в селі Семиполка Сіроказахстанської області в Казахстані, через 15 днів після смерті батька. Він помер від запалення легень. Як років 5 було, мати якось розсердилася і сказала, що краще я був би не родився. Згадувала, що довго біля колиски з подушкою стояла, хотіла мене задушити. У дитинстві переніс дві операції на вусі. Худий, найнижчий зростом і глухий на ліве вухо пішов у перший клас. Мене посадили за першу парту справа. Думаю, це ж я з цього боку недочуватиму товариша, здогадаються всі й мене прозвуть глухим. До драки дойшло, але пересів.
Чути, як біля двору гальмує авто. До хати заходить дружина Юлія. Має брудні руки.
— Натягалася з картоплею із городу. Васі по здоров'ю не можна важко робить, в нього ж розшарування аорти. Ми з хлопцями з центру овочі на зиму заготовляємо.
Іде до кімнати.
— Дуже сильне враження колись на мене справив фільм "Республіка Шкід", — згадує Василь. — Захотів потрапити в колонію. Робив усе, аби це сталося якнайшвидше. У 15 років побив парторга цепком, бо при всіх на танцях ухватив мене за вухо. Дали два роки.
Пропонує з'їсти по тарілці супу. Дотримується дієти, бо не має селезінки.
— 1968 року в першу ж ніч у колонії в Актюбінську мені зробили "гітару". Між пальцями на руках, як спав, повтикали клейонку й підпалили. Дуже попікся, до крові віддирав розплавлену пластмасу. В шість ранку пішов за кип'ятком. 30-літрову бадю вилив на сусідських хлопців. Здогадувався, що то вони зробили.
— Повішали мєнти на мене чужий грішок — хтось медпункт обікрав. Потім у карцері витягнув із рукава лезвіє й полоснув себе по животі. Кишки аж вивалились, обвисли трохи, сантиметрів на 10.
Підіймає светра. На татуйованому животі показує шрам завдовжки 20 см. Навколо нього на грудях рясніють наколки.
— Від скуки дурницями маялися, різне по тілу малювали. Мене за ті картини прозвали "Вася Галерея". Тепер показуваться роздягненим стидно.
Відсидів 12 років. До першого терміну йому додавали нові за бійки і зберігання наркотиків.
— У колонії почав колотися. Після тюрми 1981-го одружився з Наталкою з міста Новокузнецьк Кемеровської області. Сім'ю хотілося мати, як усім людям, але любові між нами не було. Наталка дізналася, що я наркоман, як уже дочку народила Анастасію 1984-го. Мучилась зі мною дев'ять років. Я організував будівельний кооператив, але весь бізнес пропав. Останні роки тинявся по притонах. Коловся, щоб не боліло все. 1998-го важив 42 кілограми, страшний став, як смерть. Приїхав у Смілу до сестри рідної помирати.
Дзвонять на мобільний. Литовченко слухає, розповідає про умови прийому до центру. Наголошує, щоби принесли довідку з міліції та поліклініки.
— Як вернувся до Сміли, подумував, кого б кинуть на гроші чи вкрасти. Встрів у городі біля базару друга Альошку, той віруючий, п'ятидесятник. Каже: "Пішли, Вася, помолимося, щоб Бог тебе од твоїх бід звільнив". Думаю, може там на якусь копійку розживусь. Прийшли додому до Василя Дрожина. Він мені: "Ставай на коліна, будем за тебе молиться". А в мене ж на колінах зірочки татуйовані, що ніколи ні перед ким не стану. Тут як піде по тілу такий кайф, як ніколи не було. Аж чую голос Божий: "Вільний ти, мій сину, від всякого зла". Хтось тормошить мене за плече, а я кричу: не ламайте кайф.
Відтоді жодного разу не подумав про цигарки, наркотики й горілку. З Юлею одружився. Недавно в районній лікарні лежав із серцем. Лікарка каже: "А чого ви такий спокійний з такими серйозними аналізами?". Я кажу: "Все одно проживу стільки, скільки Бог намітив, ні хвилиною довше".
2 
1
Коментарі