— Чоловік запропонував повінчатися. Ввечері отримала есемеску. Думала, що то якісь акції. Коли побачила, що від Валєри, розпереживалася. Написав: "Давай повінчаємось. Хочу завжди бути з тобою", — розповідає вінничанка 32-річна Галина Трохимчук.
Її чоловік 47-річний Валерій поїхав в АТО, служить у Вінницькому батальйоні.
— Ми раніше говорили на тему вінчання. Але Валєра казав, що ще не час, бо він не готовий, — згадує Галина. — На початку грудня я мала їхати в АТО до чоловіка. Хотіла завезти йому ікону Миколи Чудотворця. Цей святий нашій родині допомагає. Ми молилися до нього, коли в чоловіка хворіла мама, коли важко в родині.
Тоді батальйон чоловіка стояв біля Миронівки. Валєрі нічого не казала, бо хотіла зробити сюрприз. Але щоб потрапити до нього, провела багато розмов із керівництвом батальйону, отримувала купу дозволів. На схід вирушила 9 грудня. Валєрі сказали, що приїхала дружина. Боялася, що буде мене сварити. А він обняв: "Що ж ти наробила. Нащо приїхала в таке небезпечне місце?".
— В Луганську темніє швидше, ніж на Вінниччині. День зовсім малий. Нас завели в палатку на полі. Священик переодягнувся і провів обряд заручин. Тоді якраз був піст, тому не повінчалися, — згадує. — Дехто з бійців плакав. Не вірили, що може бути така любов, щоб жінка ризикувала своїм життям і приїхала в зону бойових дій. Того ж дня я повернулася додому.
Подружжя познайомилося в будинку сусідів. Два роки живуть у шлюбі, до 45 років Валерій парубкував.
— Із сусідською дівчинкою я займалася англійською мовою, — продовжує. — Валерій тоді прийшов до свого товариша в гості. Коли виходила із заняття, познайомились. Почали зустрічатися, а перед Новим роком запропонував жити разом. Потім я завагітніла. Чоловік сказав, треба розписатися, щоб у дитини були тато й мама.
Подружжя виховує доньку Аню — їй рік і вісім місяців.
— Повінчалися 20 січня у вінницькій церкві. Чоловік був у військовій формі, а я в сукні, яку купила давно. Якось не до шикарних святкувань було, — каже Галина. — В останній день купували ікони, рушники. Навіть стола не накривали. Вінчалися в будній день, друзі одразу розбіглися по роботах.
— Захотів повінчатися з дружиною, коли нас обстрілювали, — розказує Валерій. — Я був на посту, навколо стріляли, думав про майбутнє, про сім'ю, про свою Галю. На війні життя оцінюється абсолютно по-іншому. Захотілось бути ближчим до дружини.
За кілька днів Валерій повернеться на передову. Галина допомагає волонтерам сушити овочі й робити заправки для борщу.
— Чоловік до війни був на заробітках в Італії, — говорить Галина. — На фронт пішов добровольцем. Поки на роботу не виходитиму, бо нема з ким залишити доньку. Коли тато пішов воювати, вона почала боятися людей.
17 
1
Коментарі