"Це буде остання війна для України за свою свободу" – як народився День Незалежності

5

Сьогодні, 24 серпня, Україна відзначає 31-у річницю Незалежності України. Цього дня 1991-го Верховна Рада Української РСР абсолютною більшістю голосів прийняла Акт проголошення незалежності України. Gazeta.ua згадує, як це було і що зараз згадують очевидці подій.

Передумови Незалежності

У серпні 1991-го в СРСР відбулася спроба державного перевороту. Самопроголошений Державний комітет з надзвичайного стану намагався усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова. 18 серпня на дачі в Криму його заблокували і запропонували добровільно скласти з себе повноваження. Президент стрімко втрачав владу. Союзні органи влади були паралізовані. Виникли сприятливі обставини для здобуття незалежності союзними республіками з-під радянської окупації.

19 серпня Кабінет Міністрів УРСР прийняв ухвалу, яку підписав перший віце-прем'єр Костянтин Масик: "Про створення тимчасової комісії для запобігання надзвичайним ситуаціям". Її очолив державний міністр УРСР з питань оборони, національної безпеки та надзвичайних ситуації Євген Марчук.

Суверенітет України опинився під реальною загрозою. З огляду на це, 24 серпня 1991-го в Києві розпочала роботу позачергова сесія ВР УРСР. З доповіддю про політичну ситуацію в країні виступив Голова ВР України Леонід Кравчук.

 

Як проголосили про відновлення незалежності

Від імені Народної ради депутат Iгор Юхновський запропонував проголосити акт, у якому мали бути зафіксовані незалежний статус України, абсолютне верховенство її Конституції, законів та урядових постанов. Надвечір позачергова сесія ВР УРСР прийняла Акт незалежності України. З 396 депутатів проти голосувало четверо.

На тому ж засіданні Верховна Рада оголосила про вихід з СРСР і створення власних збройних сил. На 1 грудня 1991-го призначили загальнонаціональний референдум щодо проголошення незалежності України.

Перед референдумом Верховна Рада України через ЗМІ опублікувала звернення до народу:

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Війна переходить у нову стадію" – як за півроку змінився фронт та Україна

"Акт проголошення незалежності України, це не витвір політиків, депутатів чи партій. Це об'єктивна потреба. Незалежність України – єдина можливість зупинити зубожіння нашого народу і створити гідні наших людей такі ж умови життя, праці і відпочинку, якими відзначаються передові країни світу. Незалежність України – це право і обов'язок збудувати правову демократичну цивілізовану державу, де основними цінностями будуть реальність прав і суверенітет особистості, гарантованість розвитку і гідності кожного громадянина, представника будь-якої національності, всебічна повага до кожної етнічної меншини, що живе на українській землі".

На питання "Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?" 1 грудня позитивно відповіли 28 млн 804 тис. українців або 90,32% з тих, хто взяв участь у голосуванні.

4 вересня 1991-го національний синьо-жовтий прапор підняли над Верховною Радою України. 28 січня 1992-го Державний Прапор України затвердила Верховна Рада України.

"Росія ніколи не розуміла, що таке Україна"

 

Ярослав Кендзьор, дисидент, народний депутат I -VI скликань:

"Коли ми у 1990-му прийшли переступити поріг Верховної Ради Радянської України, то ми вже думали, хто з 450 депутатів ставить собі завдання вирвати Україну з радянського концтабору. Ми об'єдналися у депутатську групу "Народна рада" – близько 110 людей. А решта – парламентська більшість була червоною. Тоді ще існував Союз – могуть, яка диктувала умови найпотужнішим державам світу. А ми – жменя українських патріотів – ставлять перед собою таке фантастичне питання. В реалізації наших планів дуже допомогли процеси бортьби за незалежність, які були у кожній республіці. Найбільш ортодоксальна частина Компартії не любила Горбачова і розуміла, що його перебудова тільки сприятиме розвалу СРСР, вони у серпні 1990-го оголосили про створення ГКЧП. Хотіли зберегти Союз армією та репресіями. Радянська імперія рятувалася, але з цього нічого не вийшло. А ми того року ухвалили історичний документ – декларацію про державний суверенітет. Хоч він і був компромісний, бо треба було знайти 226 голосів. А згодом прийняли Акт проголошення незалежності України. Про 24-е число згадується настрій, який панував у депутатів. Вперше купол сесійної зали прослухав наші гімни "Ще не вмерла Україна" та "Ой, у лузі червона калина". Це була повна імпровізація – багато з нас не мало слуху, хтось не знав слів.

До цього наша держава йшла століттями – великими жертвами. Тільки у 20-му столітті через Москва знищила мільйони українців. Зараз Росія розпочала страшну кровопролитну війну. Але це буде остання війна для України за свою свободу і незалежність. Зараз є унікальна можливість впоратися із вселенським злом, щоб воно більше ніколи ні сусідам, ні світові не завдавало проблем. Українці здивували світ своєю хоробрістю та мотивацією. За допомогою західного світу можемо виконати цю унікальну місію. Але це коштує величезної крові та жертв. Але іншого виходу немає. Або ми будемо назавжди і відновимо всю руїну, яку залишає російський фашизм, або нас проковтнуть і тоді нас взагалі може не бути на світі. Але ми вміємо захищатися".

 

Тарас Стецьків, народний депутат I, IV та VI скликань:

"Люди по-різному сприймали проголошення Незалежності. Тому що станом на 1991-й рік активних прихильників цього було близько 25-30 відсотків. А більшість або нейтрально були налаштовані або байдужі. Але вже на момент проголошення Незалежності домінуюче значення дістало, що це дасть покращення матеріального добробуту. Ми цю тезу просували. Що імперський центр витягує наші ресурси, а якщо ми станемо незалежними, то зможемо підняти рівень життя населення. Склалася така комбінація: рушіями проголошення Незалежності були демократичні сили, але більшість суспільства схилилася до цієї ідеї, тому що домінуючим був матеріальний фактор.

До кінця 1990-х у тих, хто повірив у покращення матеріального становища, прийшло розчарування. Але вже під час Помаранчевої революції почало рости ціннісне значення Незалежності. Ще більше воно виросло під час Революції гідності. Між ковбасою та свободою більшість людей вибирали свободу.

Коли починали боротьбу за незалежність у кінці 1980-х, то уявляли що незалежність дасть багато омріяних якостей української держави. Але перші роки принесли величезне розчарування. Бо влада залишилася у компартійної номенклатури, в економіці основні фінанси захопили колишній комуністи, директора заводів викупили їх. Приватизація відбувалася на користь тих елітних груп, які добре себе почували і раніше. Це викликало певне розчарування. Тримала нас віра в ідеали та пам'ять про тих борців, які поклали життя за Незалежність у минулому столітті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Почався третій період війни. Україна намагається перебрати ініціативу" – Микола Бєлєсков

Україна, по-суті, воює з Росією не тільки з 2014-го, а з 14-го століття, коли виникла Російська імперія. Москва хоче від українців, щоб ми відмовилися від своєї ідентичності і стали малоросами у складі її імперії. Ця мета є незмінною з часу її виникнення. Це означає для нас загинути. І це не прийнятно для понад 90 відсотків українців. Саме це є видатним результатом існування 30 років Незалежної України".

 

Олексій Гарань, науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва , професор кафедри політології НаУКМА:

"Фонд "Демократичні ініціативи" провів опитування до Дня Незалежності. Зараз 90 відсотків українців пишаються своїм громадянством, така ж цифра вірить у перемогу України. Понад 70 відсотків зараз обирають свою головну ідентичність, саме як українець, а не пов'язують себе насамперед з регіоном. Ще за часів Кучми регіональна ідентичність майже наздоганяла загальноукраїнську. І це був тривожний сигнал. Але за часів Помаранчевої революції відбувся перший сплеск, коли ідентичність "громадянина Україхни" почала переважати. Другий – у 2014-му році. Після того часу ця цифра лише збільшувалася. Зараз вона досягає максимуму. Звісно, до цього призводить та справедлива війна, яку ми зараз ведемо. Путін досягає абсолютно протилежного. Так само, як 2014-го він зцементував українську політичну націю. Зараз він розраховував на колапс країни, але ми лише об'єдналися. Хоча ми українці є дуже різні – у сенсі мови, віри, до якої належимо. Але всі усвідомлюємо себе патріотами.

 

Росія ніколи не розуміла, що таке Україна. Росіяни завжди ставилися до українців як до меншого брата, провінції. Були окремі етапи трохи іншого ставлення. Більшовики були змушені проводити політику українізації – пішли на це вимушено. Але все одно комуністична партія контролювала Україну. На початку 1990-х був трохи ліберальніший підхід до України у Єльцина. Але це був не дуже тривалий період. Завжди переважав наратив, що Україна – це "заблудшее дитя", яке має повернутися у лоно союзу з Росією. Росіяни у своїй більшості не розуміють, що Україна має право на свій шлях, а дії Путіна злочинні щодо самої ж Росії. Тому пройде тривалий час перш ніж вони зрозуміють, що Україна для них повністю втрачена.

Ми зараз демонструємо свою силу та суб'єктність. І це головне. Бо з нами тепер змушені рахуватися всі, зокрема і Захід. ЄС визнав, що ми - частина європейської сім'ї. Авторитет України та українців значно виріс".

×