"Почався третій період війни. Україна намагається перебрати ініціативу" – Микола Бєлєсков

Якщо оцінюємо по цілях і завданнях, які ставив противник, по тому, як мінялася його тактика, мабуть, пройшли два етапи. Перший – коли ворог фактично намагався підкорити всю країну. Йому це не вдалося. Зменшив масштаби своїх цілей і обмежився Донецькою та Луганською областю. Як показала практика, не зміг повністю реалізувати всі поставлені завдання: вийти на адміністративні межі двох областей. Більше того, українські дії і заяви щодо півдня змусили ворога переорієнтовуватися туди. Що послабило його на сході. Це означає, що почався вже третій період. Потроху Україна намагається перебрати ініціативу.

Бачимо, що лінія фронту не рухається так, як хотів би ворог. Тобто не може проводити серйозні наступальні операції. Намагається нас виштовхати. Це виходить дуже повільно і дорого коштує. Тому лінія фронту саме така.

Це також наслідок нашого спротиву. Того, що у нас розгорнуте мільйонне угруповання. Що ми посили вогневу могутність за рахунок західних постачань. Але тримаємося і завдяки нашій піхоті, яка компенсує брак важкої техніки. Те, що лінія фронту статична, не повинно заспокоювати українців. Це вартує великих зусиль, особливо для української піхоти.

На півдні ворог очікує якихось наших дій, тому перекинув сили в Херсонську, Запорізьку області. Вони модифікують свої плани і підлаштовуються під нас. Це є певним позитивом в рамках цієї війни.

Щоб захопити території, ворогу спочатку треба подавити вузлові точки нашої оборони артилерійським вогнем. А потім намагатися проводити штурмові дії. Закріпитися за рахунок бронетехніки та своєї власної піхоти. Які б не були переваги Росії, одноразово всі наші вузли оборони знищити не можуть. Залишаються люди, які можуть чинити спротив. Тому наша піхота, поки є можливість, відбиває атаки бронетехніки, ворожої піхоти. Але коли максимально знищують наші позиції, як було у Попасній, доводиться відступати на нові. І починати все знову. Піхота несе на собі значну частину протидії Росії. Компенсує нестачу важкого озброєння, насамперед артилерійського. Це не дозволяє ворогу сконцентрувати сили для спроб штурмових дій.

Минулого тижня була колективна стаття провідних американських державних діячів у відставці у виданні The Hill. Йшлося, що для того, щоб Україна перемогла у цій війні, їй треба більше важкого озброєння. Звичайно, отримуємо від США серйозні системи, від Великої Британії, Німеччини. Збільшили кількість пускових установок М-142, М-270 з нуля до 25. В одному залпі – це 204 ракети. Дальність – 85 кілометрів. Це посилення.

Без допомогти партнерів ми б не вижили. Нам лише Штати пообіцяли озброєння на 10 мільярдів доларів. Але після того, як американські експерти висловили свою думку, українцям буде легше нагадувати, що якщо ми говоримо про серйозні наступальні дії, то потрібно більше озброєння. Більше танків, бойових броньованих машин, артилерії з дальністю роботи до 20 кілометрів, до 40 кілометрів. Більше пускових установок М-142, М-270 і боєприпасів для них.

Нам було б важче без цього. Не протрималися б так довго. Але якщо говоримо про наступальні операції за класикою Другої світової війни, то треба більше важкої артилерії

Ми почули, що інструмент лендлізу можуть використовувати, коли закінчаться ті 9 з 40 мільярдів, які йдуть на посилення обороноздатності України. Тобто зараз спекулювати на цьому не хочеться. У США є відповідний комплект засобів, щоб надати їх і ми виконували відповідні завдання. Але це залежить від політичного рішення. Технічні моменти також будуть. Щоб перекинути, потрібна логістика – транспортні кораблі, літаки тощо. Вони бережуть ці засоби на можливий конфлікт з Китаєм. Тут є багато нюансів.

Намагаємося знищувати їхню логістику, склади з озброєнням, боєприпасами. Це наш підхід. Він частково працює. Але повністю нівелювати російську перевагу або вийти не паритет не дозволяє.

Все залежне від нас робимо. Але дива не може бути, якщо немає технічних засобів. Як би ти класно не воював, якщо немає відповідних технічних засобів і постійного притоку боєприпасів, то вся твоя майстерність буде зведена нанівець. Питання: чи вистачає нам пускових систем та ракет? Напевно ні, якщо ворог випускає більше класичної артилерії, ніж ми.

Вдається і вдається. Головне, що маємо відповідний ефект, пов'язаний із розвитком подій на півдні. Крим – це дальній тил угруповання на материку. Якщо там є проблеми, то це ускладнює здатність сил виконувати завдання на передньому краю.

Навряд щось змінять. По-перше, треба компенсувати втрати ворогу. Їх кидають окремим групами. Що зменшує ефективність. По-друге, більшої якості, ніж ми побачили протягом шести місяців, не буде. Якщо хтось вважає, що ці батальйоні групи переломлять ситуацію на фронті, то помиляються.

Можуть і так робити. Це не буде чимось новим. Так використовують підрозділи, які набрали з жителів тимчасово окупованих регіонів Донеччини та Луганщини. Тим самим зменшать потік людей, які хочуть записуватися. Він і так невеликий. Це загони самовбивць із майже нульовими шансами повернутися назад.

Шанс отримати є. Всі прекрасно розуміють, щоб Україна продовжувала вести активні бойові дії усюди. Щоб ворог не заходив у наш повітряний простір, нам потрібні винищувачі. А ресурс радянських літаків є вичерпним.

Самі по собі ці винищувачі не можуть вирішувати всі питання. Але в комплексі з іншими засобами поліфункціональні винищувачі можуть вирішувати весь спектр завдань у всіх ключових фізичних доменах війни. Якщо мають відповідні комплектацію та боєкомплект. Це найгнучкіша платформа і її отримання значно посилило б здатність країни вести спротив не лише в повітрі, а й в плані наземних високоточних ударів та війни на морі. Ті ж самі F-16 можуть бути носієм протикорабельної ракети "Гарпун".

Це в мирний час. Якщо приймуть – ключове – політичне рішення, то займе менше часу. З ними працюватимуть досвідчені фахівці. Це не будуть люди, яких треба навчати азів.

Історія з освоєння систем HIMARS, HARM, протикорабельних ракет показує, що можна опанувати ці системи швидше. На авіацію треба більше часу, бо це підготовка пілота і бази. Це будуть місяці, може, рік-півтора.

Це якщо брати європейські країни. Люди жили в іншій реальності. Вважали, що війни високої інтенсивності не буде. Що будуть якісь гуманітарні, миротворчі місії, боротьба з терористами, де не треба важкої зброї. Вони демілітаризувалися. Наслідок бачимо.

Це логічно, бо мало хто міг уявити, що в Європі почнеться найбільша з 1945 року війна. Люди жили в іншій системі координат. Часто виникає ситуація, що люди не не хочуть. Не можуть допомогти, бо мало що є.

Говорили про модернізацію військ у Росії і відмовлялися інвестувати в оборону. У них є Штати, які підписалися їх обороняти у рамках 5 статті Вашингтонського договору. Тому могли собі дозволити таку розкіш, як недостатнє фінансування оборони. Плюс, якщо бачимо, що Росія загрузла в Україні, то вона має не настільки велику потугу. Навіщо більше інвестувати в оборону, якщо російська армія не змогла навіть підкорити Україну?

Інвестувати в оборону не модно. Будь-який політик, який прийшов би і сказав: давайте інвестувати в оборону, а не споживання, програв би. Бачимо по Німеччині, що навіть повномасштабна агресія Росії не призводить до великих змін.

Наймасовіше ми отримували високоточне озброєння тактичної ланки – ПТРК, ПЗРК. Це важливо. Але саме по собі не дозволяє проводити наступальні дії. Звичайно, якби рік тому хтось сказав, що в арсеналі України будуть пускові установки М-270, М-124 і боєкоплект до них. Або протикорабельні ракети "Гарпун". В це було б важко повірити. Але ці системи ми отримали і застосовуємо.

Питання не про позитив, а скільки нам треба для виконання завдань в обороні та наступі.

По людях в армії ситуація насправді на нашу користь. Але є нюанс. У нас є мільйон у силах оборони. Але багато з них ще потребують навичок. Формально Росія не має переваги у живій силі. Але наша перевага з нюансом. І готувати до оборони – це одне, а до наступу – інше. Російський приклад показує, що наступати важко. І цей досвід отримують у бойових діях. Жодна підготовка у мирний час цього не замінить.

Перевагу один до трьох головне створити на ключових точках в силах і засобах. Не повинна загалом бути ця перевага. А там, де ти прориватимеш оборону. У плані технологій ми могли б створити таку перевагу, але це питання вже до наших партнерів. Наскільки готові давати нам системи ураження та боєприпаси до них.