Нинішня виборча система в Україні стала логічним результатом і консервацією "кучмізму".
Саме за президенства Леоніда Кучми вона була задумана і запущена. Такий собі тихий номенклатурний державний переворот розпочався 1999 року, коли були збільшені повноваження президента - з чотирьох до п"яти років. Пізніше те саме зробили і для депутатів усіх рівнів. При цьому ніхто з можновладців не питав у народу, чи згоден він на таке.
Від радянського періоду нам у спадок залишилася мажоритарна система виборів. Згодом вона проявила свої особливості. Скажімо, лише на Заході і Сході в округах могли перемогти ідейні кандидати - відповідно, націоналісти і комуністи. Всю іншу територію країни поступово поділили багатії та крупні промисловці. Кандидатам, які мали гроші чи інші ресурси, перемогти було значно легше, ніж якомусь вчителю, лікарю або письменнику. Вони приїжджали в округ з командою, домовлялися з місцевою владою, наймали агітаторів. А заодно робили конкретні речі: ремонтували дороги, встановлювали опалення в дитсадках, проводили газ чи водогін тощо. Тобто, вкладали кошти у виборців, і за це отримували мандат.
У парламенті такі депутати діяли більш автономно, ніж партійні. Тож Верховну Раду час від часу "трясло". При Кучмі в ній декілька разів відбувалися "перевороти" у боротьбі за крісло спікера. Бо саме ця посада давала змогу президенту управляти парламентом.
Змішана виборча система - поєднання мажоритарної та пропорційної - була запроваджена Законом України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 року. Але за нею половина народних депутатів обиралося в округах, тобто парламент все одно залишався не до кінця "керованим".
Здавалося, що пропорційна система цю проблему вирішить. Адже депутати мають підкорятися партійній дисципліні. А щоб убезпечитися від "смути", достатньо ввести імперативний мандат.
Відтак усьому народу почали розповідати нову казочку: про те, яке це благо - партійна система виборів. Мовляв, парламент швидко структурується, а партія-переможниця буде брати на себе не тільки владу, а й відповідальність за країну. 25 березня 2004 року прийнято новий Закон "Про вибори народних депутатів України", за яким вибори здійснюються за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від політичних партій, виборчих блоків політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. Такі ж зміни відбулись і на рівні виборів до органів місцевого самоврядування
Усі карти Кучмі і його оточенню по продовженню монополії на владу сплутала "помаранчева революція". Народ вийшов на Майдан, обурившись безсоромними фальсифікаціями з боку влади. Але при цьому тільки допоміг одній олігархічній групі перемогти іншу. Ніхто у той час не спромігся спрямувати енергію мас на головне - зміну виборчої системи.
Тепер уже можемо говорити про її вади. Скажімо, за останні п"ять років більшість у Верховній Раді мінялася кілька разів, а уряди були і помаранчеві, і біло-блакитні, та ніхто ніякої відповідальності не поніс. В усякому разі жоден "бандит" до в"язниці не сів. А країну як лихоманило, так і продовжує "трясти".
Виграли хіба що партійні лідери. Бо тепер вони практично одноосібно формують виборчі списки, а значить, збирають "плату" за прохідні місця. До того ж нині навіть олігархи, що купили мандати, залежні від очільників партій. І це їм не дуже подобається.
Ну а народ взагалі фактично відсторонений від влади, адже голосує тільки за партійний бренд. Обирати ж йому доводиться "кота в мішку". Бо закриті партійні списки не дають змоги виборцям голосувати за конкретного кандидата. Таким чином нині формують ради усіх рівнів, тобто законодавчу владу, практично три людини - Ющенко, Тимошенко і Янукович.
Рік тому спостерігачі міжнародної організації "За справедливі вибори" застерігали, що проведення виборів за пропорційною системою є передчасним для України і рекомендували повернутися до змішаної системи парламентських виборів. Вважається, що вона мінімізує недоліки як мажоритарної, так і пропорційної систем.
Але до думки міжнародних спостерігачів не прислухалися. Відтак бачимо, що саме існуюча пропорційна виборча система із закритими партійними списками провокує політичні кризи. Бо законсервувала розвиток політичної системи і завела усіх нас у тупик. І скільки б разів не проводилися дострокові перегони, усе повторюватиметься спочатку, а країна топтатиметься на місці. Адже ідеологічних партій у парламенті нема. "Наша Україна", з одного боку, і КПУ та Партія регіонів, з іншого, мають ідейні розбіжності лише з трьох питань: НАТО, російської мови і УПА. У БЮТу ж взагалі одна ідея: взяти владу і втримати її якомога довше.
Коментарі