"Росія може піти на компроміс" – що для України означають переговори Путіна і Макрона

На тлі усіх переговорних процесів, що отримали старт у січні 2022 року (РФ-США, РФ-НАТО, консультації у рамках ОБСЄ), на даному етапі Нормандський формат вже варто розглядати як один з елементів стратегічної переговорної гри, яку РФ веде із США та НАТО, з окремим країнами-членами Альянсу. Із використанням "китайської карти", певною мірою, та натяками на потенційно союзницьке зближення РФ з КНР як дієвого подразника, що нервує США. Головне для Кремля отримати поступки з боку Заходу щодо російських занепокоєнь та пропозицій оновлення європейської архітектури безпеки. Оскільки цей процес вже розпочато, то будь-яку динаміку у Нормандському форматі Росія прив'язуватиме до переговорів із США та НАТО щодо загальних нарисів європейської конструкції безпеки. Це підтвердили відповіді, які ми почули від Макрона та Путіна на їх пресконференції, а згодом і у виступі президента Франції на спільній пресконференції з президентом України В.Зеленським. Вочевидь, зараз будь-яка динаміка у форматі Нормандії та Мінській трьохсторонній контактній групі буде прив'язана до зсувів у переговорах між Росією та США і НАТО щодо гарантій безпеки для РФ.

Це питання піднімається. Я впевнена, що президент РФ на зустрічі із Макроном саме так і говорив, що Росія "налаштована на конструктивну динаміку у Мінському процесі", що Росія "готова до конструктивної зустрічі у рамках Нормандського формату" і таке інше. Це - лише загальні дипломатичні формальні фрази. Вони покликані створити у нас ілюзію, що російська сторона готова вести переговори. Тому найближчими тижнями очікуватимемо певну активізацію комунікацій у Нормадському форматі. А насправді РФ очікує на наступний крок, як діятимуть Сполучені Штати і країни ЄС у переговорах щодо гарантій російської безпеки. Тому місію Макрона можна визначити як, свого роду, посередництво на цій фазі переговорів російським пропозиціям щодо європейської безпеки між Росією та своїми партнерами по НАТО, а також у рамках Нормандського формату. За словами самого Макрона на пресконференції з Зеленським, ці два процеси зараз виглядають дуже пов'язаними.

Вони могли домовитися. Але зміст цих домовленостей, який також має включати конкретні кроки з боку української сторони (це відома умова Росії для своєї участі у нормандських зустрічах), нам наразі не відомий. Якщо завтра відбудеться зустріч радників із зовнішньополітичних питань у рамках Нормандського формату, значить можна сказати, що є якийсь рух з українського боку. Який ми поки не бачимо. Можна припускатися, що українська сторона на переговорах бере на себе якісь "незручні" зобов"язання, оскільки Макрон на пресконференції із Путіним подякував Зеленському за те, що українська сторона "виконала свої зобов'язання і відкликала законопроєкт про перехідне правосуддя", про що, вочевидь, було домовлено як про передумову проведення січневої "нормандської" зустрічі на рівні радників. Зрозуміло, що це були зобов'язання, які взяла на себе українська сторона. І виконала їх. Зараз може відбуватися та сама гра, просто ці домовленості ми поки що не бачимо. Але на якомусь етапі вони все одно стануть публічними.

На практиці це означає, що російська сторона пручається щодо проведення зустрічей в рамках Нормандської четвірки, і говорить про те, що зустрічатися має сенс, коли сторони виконують взяті на себе зобов'язання. Відповідно, скоріше за все, було таке зобов'язання, яке російська сторона виставила як передумову – що Україна має відкликати законопроєкт, як такий, що порушує Мінські домовленості. Тоді це буде вважатися свідченням того, що українська сторона серйозно налаштована на діалог і готова домовлятися. Це виглядає саме так. Оскільки Макрон сказав саме про зобов'язання, які Україна виконала.

Тепер можемо розуміти, що можуть існувати якісь інші передумови, які зумовлюють готовність російської сторони зустрічатися. Зараз потрібно бути пильними, слухати коментарі та заяви, дивитися на дії, чи були додаткові кроки, які вимагали від України, і яка їх змушена була здійснити, з тим, щоб продемонструвати українському суспільству, що Нормандський формат продовжує працювати.

Поки що у публічній площині знаємо, що не відкрили. До того ж, варто орієнтуватися на офіційну позицію Франції і Німеччини станом на грудень минулого року, яку зафіксували міністри закордонних справ обох країн у спільній офіційній відповіді міністру закордонних справ РФ. У ній йдеться про те, що учасники Нормандської четвірки не можуть погодитися на вимоги Росії забезпечити прямий діалог київської влади із так званими представниками ОРДЛО.

Зараз Макрон намагається отримати політичні дивіденди перед виборами і, можливо, стає більш гнучким до Путіна. Бо він привіз якийсь компромісний план, який, за словами Путіна, РФ вважає прийнятним, щоб покласти його в основу наступних раундів переговорів. Тут поки відкрите питання.

Це може визначатися графіком. У цей день в Києві перебувала міністр закордонних справ Німеччини, і політичне керівництво держави також брало участь у заходах за її програмою. Окрім того, для нас тако Для послідовність візитів Макрона не критична: як політик, що бере участь у "нормандському форматі" з 2017-го, він вже давно "у темі", добре знає ситуацію, має свої уявлення та позицію. Макрон мав можливість "протестувати" свої нові ініціативи, передусім, із стороною, яка виявляє найбільшу деструктивну позицію – РФ. Коли він зрозумів, що російська сторона не заперечує розглядати ці пропозиції, далі його завданням було переговорити з українскою владою, яка є більш зацікавленою у пошуку рішень і виходу із глухого кута переговорів. Тому для нас це добре.

Більш принципово, щоб у зворотній послідовності перебував із визитами у Україні та РФ федеральний канцлер Німеччини Шольц, який тільки ознайомлюватиметься із ситуацією. Він тільки формуватиме свою позицію стосовно російсько-українського конфлікту. Тому, тут принципово важливо, хто перший йому про все говоритиме. Те, що він зараз зустрічається із президентом США – це добре для нас. Потім зустріч із нами, і тільки потім – відвідини Москви. Якраз те, що буде говорити канцлер Німеччини на прес-конференціях за результатами зустрічей у Києві та Москві, має бути для нас принципово важливим, щоб зрозуміти, яка динаміка буде у Нормандському форматі. Бо Макрон займатиметься ближчим часом передвиборчою кампанією. Найстабільнішим посередником зараз залишатиметься саме Німеччина.

Ніхто з цим не сперечається. Українська сторона каже, що ми готові їх виконувати. Російська сторона каже, що вона їх ніколи не порушувала, і взагалі не є учасником. Проблема в тому, що у нас різні інтерпретації того, що там написано, що вважати виконаним та невиконаним, що вважати зобов'язаннями України, що – Росії. Макрон саме про це говорив. Залишається питання – хто які конкретні дії має виконувати і які санкції за їх невиконання (конкретно по кожному з пунктів) можуть бути покладені на кожну із сторін. Як пообіцяв Макрон, найближчими тижнями сторони мають досягти однозначності тлумачення всіх положень Мінських домовленостей, щоб мати можливість рухатися далі у напрямку їх виконання. Чи це означає, що Україна піде на відхід від своїх попередніх позицій, чи Росія буде біль поступливою, – поки важно відповісти.

Цього можна досягти, якщо Росія бачитиме прогрес у її переговорах із США і НАТО стосовно гарантій її безпеки. При чому, це не обов'язково відмова від розширення Альянсу чи надання Україні членства. Якщо РФ каже, що її головний інтерес – це як гарантувати її безпеку, то можна запропонувати інші інструменти. Якщо це буде розширення НАТО, але без якихось компонентів, які лякають Росію, це може бути рішенням. Росія більше зацікавлена саме у переговорах щодо європейської безпеки. Якщо там Захід готовий щось запропонувати, то РФ може стати більш поступливою у Нормандському форматі і більш гнучкою в інтерпретації Мінських угод. У такій прив'язці Росія може піти на компроміс, я думаю.

Всім ризикує. Це - руйнація державності. Ми говоримо про те, щоб домовитися так, щоб не здавати свої позиції. Можливість для цього є. Але вона прив'язана до іншої переговорної гри.

Із заяви нашого президента маємо розуміти, що ніхто не збирається здавати українські позиції. Але треба дивитися на дії. Будь-які перемовини, сам факт їх проведення, не можна вважати зрадою. Такими можна вважати лише записані домовленості. Треба дивитися, до чого домовляться і тоді кваліфікувати наслідки цих домовленостей - "перемога", "зрада", або щось третє.