На тлі скандалів з Малі та Нігером загострюється ситуація у ще одній африканській країні. На відміну від двох попередніх, ця країна виходила на фінішний трек досягнення миру. Але днями все зірвалося, що свідчить про крихкість будь-якого переговорного процесу по врегулюванню конфліктів. Що саме сталося і чому українській стороні варто зважити на досвід Судану, розбиралася Gazeta.ua.
Переговори, та не ті
9 та 10 серпня 2024 року у Джидді (Саудівська Аравія) на запит уряду Судану відбулися консультації з офіційними представниками США по врегулюванню найгострішого з гуманітарної точки зору внутрішнього конфлікту в Африці - у Судані.
Але дводенні дискусії завершилися нічим. У неділю, 11 серпня, уряд Судану заявив, що виходить з перемовин і не братиме участі в офіційних мирних переговорах у Швейцарії, котрі планувалися наприкінці поточного тижня. Того ж дня генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш закликав сторони конфлікту припинити бойові дії та повернутися до політичного діалогу.
За неофіційними даними, суданська делегація, після заяви про вихід з переговорів, відмовилася спілкуватися з американцями за їхнім запитом.
Привід для зриву
Офіційно ж представник суданського уряду та очільник делегації у Джидді, міністр природних ресурсів Мохаммед Абу Німо, послався на "багато деталей", котрі призвели до зриву переговорів.
Зокрема, це відмова американської сторони зобов'язати мілітаризовані угруповання, котрі уряд вважає бунтівними, захищати мирне населення. Однак можемо припустити, більш вагомими стали інші приводи:
• ініціатива американської сторони надіслати до Судану нових спостерігачів,
• мирний форум у Швейцарії (14 серпня) на додачу до переговорного майданчика у Саудівській Аравії, та ще й за участі Об'єднаних арабських еміратів (ОАЕ), Єгипту, Африканського союзу та ООН, а також Міжурядової групи з розвитку, яка складається з представників вісьми країн.
"Делегація США при оцінці ситуації в Судані спиралася на недостовірну інформацію", - резюмував Абу Німо.
Казус Перрієлло
Але саме розширення кола переговорників, схоже, стало основним вектором роботи спецпредставника Держдепартаменту США по Судану Тома Перрієлло, призначеного на цю посаду 26 лютого 2024 року. Західні видання тоді наводили позицію Перрієлло на слуханнях у Сенаті 1 травня 2024 року, котрий акцентував на тяжких гуманітарних наслідках конфлікту у Судані, причому особливо наголосив на особливих стражданнях жінок та дівчат країни. За його словами, суданки постійно потерпають від насилля і тортур. Перрієлло поставив собі за мету розширити права та можливості громадянських лідерів Судану. І, схоже, припустився тактичної помилки, оскільки основними рушійними силами конфлікту у країні є військові.
15 травня 2023 року у Судані зірвалася спроба військового перевороту: чинну Перехідну суверенну раду (ПСР) атакували Сили швидкого реагування (СШР), ті самі мілітаризовані угруповання. Приводом для сутичок стала спроба ПСР включити СШР до регулярної армії - Збройних сил Судану. Сутички швидко охопили регіони країни та столицю Хартум, загинули щонайменше 20 тисяч осіб. Понад 2 мільйони суданців вимушені були тікати з країни, решта населення не лише живе під постійною загрозою смерті, але й голодують та не мають предметів першої необхідності. Суданські біженці є проблемою для сусідніх Чаду, Єгипту, тієї ж Саудівської Аравії.
Регіон штормів
Судан "штормить" майже постійно. Так, у грудні 2018 року через голод та наслідки економічного спаду країну охопили масові протести, котрі тривали до січня 2019 року. А у квітні 2019 року напруга вилилася у військовий переворот, на відміну від заколоту 2023 року, успішний для його ініціаторів: чинного президента Омара Башира було арештовано, до влади прийшла Перехідна військова рада, згодом її замінила цивільна Перехідна суверенна рада. Однак військові залишаються такими впливовими, що голова суданської делегації у Джидді Абу Німо щодо участі у чинному саміті у Швейцарії посилається на думку головнокомандувача армією Абделя Фаттаха Аль Бурхана, який очолює уряд.
Точка зриву і точка миру
Судан вважається конфліктним за замовчуванням, оскільки кордони держави у 1956 році були проведені майже "під лінійку", без урахування особливостей регіонів, як от розселень племен та володіння земельними ділянками. Ця штучність здетонувала у 2011 році, коли Судан розпався на, власне, Судан і Південний Судан. Відтоді дві держави періодично конфліктують через території (травень 2011 року - Південний Кордофан, 2012 рік - Хегліг).
Тому у Тома Перрієллі був амбітний план - розробити єдину універсальну стратегію для припинення конфліктів і притягненню до відповідальності за колишні злочини. При цьому він спирався на досвід роботи спецпредставником США по Демократичній республіці Конго (ДРК) і по Великих африканських озерах. Для Ентоні Блінкена принциповим є привернути більшу увагу до ситуації в Судані, адже країна "переживає, можливо, найстрашнішу гуманітарну кризу у світі".
Нині урядова делегація Судану наполягає на попередньому звільненні СШР захоплених територій та споруд, у яких розміщені органи державної влади. Американська сторона до таких вимог була явно не готова. З огляду на те, що у Судані загострюється гуманітарна криза через сильні зливи, питання миру чи перемир'я – це питання виживання десятків мільйонів людей.
Синхронні зустрічі
Невдача у Джидді цікава тим, що сторони конфлікту насправді тяжіють до переговорів. Абделя Фаттах Аль Бурхан днями відвідав Кігалі (Руанда), де у січні 2024 року побував його суперник, командувач СШР Мохаммед Хамдан Дагало. Руандійський президент Поль Кагаме зустрічався з обома, тільки у різний час. Хоча офіційних заяв про його участь у мирному процесі немає, Руанда, з огляду на зростаюча вагу Кагаме в африканській політиці, може стати альтернативою Джидді.
Як мінімум, Кігалі - це прекрасна можливість конкуруючим генералам Судану обмінятися думками, хоча й заочно, вважає професор політології Університету Кенії й Танзанії Тімоті Олоо. "Не кожного дня можна бачити голів 20 держав Африки в одному місці. Кігалі справді є гарною можливістю для Аль Бурхана донести свою позицію", - наголосив він.
Том Перрієлло тим часом поїхав до Швейцарії готувати зустріч, на якій, попередньо, буде Хамдан Дагало, а участь Аль Бурхана під питанням. Залишається як майданчик Джидда, тим часом, сторони готують, про всяк випадок, Кігалі в Руанді.
Паралелі з Україною
В Україні зовнішній конфлікт, а не громадянська війна, і мирний процес інший. Але є спільні тренди.
1. Багато майданчиків. Якщо брати за точку відліку переговорного процесу по Україні Мінськ (Білорусь), а далі - Стамбул (Туреччина) у 2022 році, альтернативна точка перемовин була сформована у Джидді. Володимир Зеленський також використовував міжнародні форуми як можливості для підготовки вирішальної зустрічі. Резервні майданчики є страховкою проти припинення будь-яких консультацій.
2. Гострота гуманітарних питань. Як і в Судані, в Україні кілька мільйонів біженців, котрих прихистили сусідні країни. Не менше і внутрішніх переселенців та тих, хто втратив житло і засоби для існування.
Відтак ідея представника США Тома Перрієлло про універсальний алгоритм залагодження конфліктів навдивовижу актуальна. І по Судану, і по Україні висвітлюється безпорадність ООН і традиційних процедур. Для прикладу, конфлікт на Близькому сході (Ізраїль-Палестина) показав ще й безпорадність звичних дипломатичних інструментів. Наразі лише домовленості США з Іраном утримують регіон від масштабної війни. З урахуванням цього, конкуренція "мирних планів" по Україні (Трампа, бразильсько-китайський, Українська формула миру) та активізація Китаю (12 серпня була офіційна реакція на операцію ЗСУ в Курську) свідчать про зростаючі шанси на врегулювання. На відміну від Судану, де обидва генерали шукають зовнішньої підтримки, вочевидь, для продовження боротьби.
1 
8759
Коментарі