— Хочу розвивати сімейний бізнес. 10 років тому організували з чоловіком фермерське господарство. Сини підросли — до землі тягнуться. Вирішили зробити на них кооператив. Узяли 65 гектарів землі, оформили документи. Уже проекти зробили, гроші заплатили. Тут як грім серед ясного неба — з районної адміністрації кажуть, передумали землю давати, — розповідає 49-річна Валентина Піддубна, голова фермерського господарства в селі Малий Кобелячок Новосанжарського району.
Це одне з найбільших фермерських господарств району, лідирує на Полтавщині. Тримають близько сотні свиноматок, 600 голів свиней. Мають млин, сад, 213 га землі.
— Заступник голови адміністрації Тараненко просто тупо вимагає — віддай 5 гектарів землі, тоді підпишемо проект. Питаю, кому віддавати? Та хоч мені, каже, — Валентина Іванівна схвильовано мне комір плаття. — Присилають відписки всякі, область відмахується. Затягують час, доки не піду в поле сіяти. А без їхнього підпису — то рахуй самозахват. Я ж землю виорала, добрива внесла. Площа край треба — корма самі вирощуємо для ферми. Як зараз 5 гектарів віддам, де гарантія, що завтра не попросять 15 чи 50? Таке робиться по всьому району. Ще одному фермеру не дають 2 гектари під садок.
— На Машівщині фермери теж не можуть отримати землі. Така ситуація в Оржицькому, Миргородському та практично в кожному районі. Давить власть трударів, як бліх, — долучається до розмови Василь Бурлака, 54 роки, голова громадського об'єднання підтримки фермерів Полтавщини.
Валентина Іванівна показує територію ферми. Біля приміщень висадили кущі троянд. У ряд стоять три сараї для свиней. Заходимо до молодняку. Оператор із відгодівлі Світлана Мих перемішує комбікорм у бочці. Свині обступили жінку, обнюхують.
— Поросята бігають за дівчатами, як за мамками. Як слабе вродиться, з соски підгодовують, — каже Валентина Піддубна. — Раніше була свиноферма. Її роздали людям як майнові паї. Ми викупили. Узяли 21 свиноматку. Зараз майже сотня. Кожна свинка дає по 9-10 поросят. На молодняк пішов спрос. Менше трьох свиней на відгодівлю не купують. За сім місяців поросята виростають до 120 кілограмів. Більше не тримаємо. М'ясом здаємо на Кременчуцький і Глобинський м'ясокомбінати. Там ніколи не дурять. Корми самі вирощуємо. Сіємо ячмінь, сою, кукурудзу, садимо овочі. Робимо комбікорм. Цього року не вистачило свого, мусила докупляти пару машин. Без власної кормової бази у тваринництві нічого робити. На одну голову свині треба 33 сотих землі.
Фермери платять близько 30 видів податків. Із кожного гектара віддають по 50 грн на розвиток територіальної громади.
— Землі фермера — то самі хужі, луб'яки та похили. Такі дають в оренду. Великих урожаїв добитися складно. Треба вкласти силу роботи, — продовжує Валентина Іванівна. — Орендну плату постійно піднімають. Є розпорядження платити 3 відсотки, понесли документи на підпис у районній адміністрації, виправили на 5. Фермерками кличуть, мов ми не люди і мозолі на руках не такі, як в інших. Працювати не відмовляємося. Фермерство — робота адська, але прибуткова. То не стільки бізнес, як стиль життя. Тільки кожен має вибрати своє — рослинництвом займатися, тваринництвом, садки розводити чи пасіку — до чого лежить душа.
2 
1
Коментарі
1