У селі Мозоліївка Глобинського району Дніпро руйнує прибережні кручі. Там розмивається старе кладовище. Надмогильних хрестів немає, лише горбки.
Руйнується цвинтар із 1960-х. Тоді створили Кременчуцьке водосховище, запустили гідроелектростанцію. Домовини падають на прибережну піщану смугу, розбиваються, а потім їх вимивають хвилі й вони потрапляють у Дніпро. Кручі сягають 10 м заввишки. У піску трапляються монети XVIII–XIX ст.
— Восени онук Саша там знайшов монету 1903 року випуску. Правда, напис незрозумілий. Нарахували в кручах 17 трун. Із них видно навіть кістки. Кладовище дуже старе, не знаємо, скільки йому років, — розповідає місцева жителька Тетяна Назаренко, 64 роки. — Раніше наймали копачів, і вони перезахоронювали останки на нове кладовище. У кого не було рідних, там і залишилися.
Жінка живе біля найнебезпечнішої ділянки розмивання. Має два городи. Колись один був 24 сотки, тепер — близько чотирьох.
— Смітники теж вода розмиває, все пливе у Дніпро. Туди викидають дохлих тварин, постіль і перини з-під хворих лежачих людей. Ми там знайшли мішок з котячими головами, — продовжує Тетяна Костянтинівна. — Найбільше розмиваються ті ділянки, де земля м"яка. Бувають вимиви завбільшки як хата. Вже й лісопосадка років 10 як під водою.
На прибережному піску можна знайти людські кістки, а черепи рибалки шліфують та роблять із них попільнички.
Бувають вимиви завбільшки з хату
— За 11 років із 25 соток городу зосталося п"ять. Тепер не дозволяють, щоб трактори під"їжджали близько до кручі, бо можуть обвалитися, — каже 71-річна Ганна Козіна. — Найбільше розмиває восени і навесні. Колись там рибалив чоловік. Так його кручею привалило. Коли кинулися його шукать, пішли на місце, де він рибалив, а там тільки вудка стирчала. Старожили розказували, що коли перезахороняли людей, дехто у труні був перевернутий спиною догори. Казали, що то люди почаділи, а тоді в землі оживали.
У селі Матвіївка Семенівського району води річки Сули добираються до цвинтаря. Хвилі точать землю вже 20 років.
— Щороку розмивається 2–3 метри землі. Ще й людей хоронять у бік води. Там є місце ховати в протилежну сторону від Сули, — говорить головний спеціаліст Кременчуцького відділу охорони навколишнього природного середовища Григорій Радочин, 49 років. — Мине якихось 10 років, а то й менше, і буде те, що в Мозоліївці. На берегоукріплення каменем грошей немає. Таких робіт потребує ділянка у 120 метрів.
— Кам"яною греблею треба закріпити до 3 кілометрів Кременчуцького водосховища. У Градизьку біля гори Пивиха залишилося близько одного кілометра. Інша територія — Пронозівка та Мозоліївка. У Пронозівці закріплювали навіть узимку, — пояснює ситуацію заступник голови Глобинської райдержадміністрації Олександр Артюшенко. — Будуть гроші — укріплюватимемо далі. Один метр нині коштує до 3 тисяч гривень.
— Стосовно Мозоліївки ми зверталися в облдержадміністрацію, державний водгосп України. Відповіді не отримали. У сусідній від Пронозівки Васьківці захисна зона до пайових земель була 300 метрів, залишилося 130, місцями 80, — розказує Пронозівський сільський голова Степан Скриль. — Торік у Пронозівці було закріплено 470 метрів. На цей рік з держбюджету коштів не передбачено. З обласної казни обіцяють мільйон гривень.
Кременчуцьке водосховище — найбільше рукотворне море Європи. Його почали будувати 1954-го й завершили 1961-го. Тисячі гектарів чорноземів, 212 населених пунктів, сотні недосліджених археологічних пам"яток залили водою. Із домівок виселили 1500 сімей.
3 
1
Коментарі