Художник-карикатурист 48-річний Михайло Шлафер вісім років тому разом із полтавськими колегами Євгеном Литвином та Євгеном Самойловим започаткували міжнародну виставку карикатур "Карлюка". Він відомий карикатурою "Никогда не сдавайся" — жаба душить журавля, який її до половини з"їв.
1992 року Шлафер створив рекламну компанію "Астрея-Реклама". Із минулої п"ятниці Михайло Львович — головний художник Полтави. Шлафер одружений. Дружина Людмила працює у відділі архітектури Полтавського райвиконкому. Має 21-річного сина Олексія.
Зустрічаємося біля кінотеатру "Колос". Запитую про улюблене місце в Полтаві.
— Зараз ми туди поїдемо. Це сходи у дворику Краєзнавчого музею, — каже Шлафер. Сідаємо в "жигулі" шостої моделі й вирушаємо до музею.
Заходимо у двір, прямуємо до сходів біля службового входу.
— Вони гарні, — зауважує Михайло Шлафер. — Цей будинок проектував архітектор Кричевський у стилі українського бароко. Вдало поєднується цегла з керамікою, кахлі красиві. Поряд баба скіфська. Самі сходи ковані з металу, таких ніде немає. Колони незвичайні. Люблю тут бувати, особливо коли все цвіте. Виходять фото кіношного плану.
Коли почали малювати карикатури?
— Малювати почав у дитинстві, на книжках. Років у 12 пішов у художню школу. Малював смішні картинки, не знав, що то карикатура. Робив це для себе. А тоді Павло Стороженко, що працював у "Комсомольці Полтавщини", запропонував надрукувати карикатури в газеті. Так і пішло. Люди розуміють карикатуру як сюжетну смішну річ. А по великому рахунку, це образ мислення. Думки, намальовані на папері. Люблю людей, які вміють мислити по-особливому. Столяр, наприклад, працює з деревом, розуміє його. Він мислить деревом. Із ним так само цікаво спілкуватися, як з ученим чи філософом.
Чим відволікаєтеся від роботи?
— Люблю шукати гриби. Задаєшся ціллю — шукати, наприклад, білі гриби. Тоді не просто гуляєш лісом, а з метою. Коли виходиш на поляну, де їх росте безліч, це не збирання, а сінокіс. Для душі займаюся дачею, вирощую квіти. Мені цікаво саджати і дивитися потім, що вийде. Кладеш у землю насіння чи цибулини. Вилазять зелені листочки, а потім розквітає чудова квітка. Ти її посадив, ти дав їй життя. Це цікаво. Саджаю здебільшого троянди і гладіолуси.
Завжди виростає те, що очікуєте?
— Ні. Так у цьому ж інтерес. Якщо ти щось передбачаєш, результат нецікавий. Ти знаєш, що буде, тому втрачається смисл. А тут посадив — і чекаєш. На пакетах із насінням пишуть одне, а, буває, виростає інше. Наприклад, обіцяють, що буде червоний махровий гладіолус. І от він виростає. Тільки ступінь червоності й махровості не такий, як на картинці. У мене торік виріс гладіолус голубого кольору. Як купував, казали, що буде красивий. А він вийшов красивий і голубий.
Саджаю здебільшого троянди і гладіолуси
Квіти зрізаєте?
— Ні — шкода. Коли купуєш на ринку, то ніби й нічого. А коли ти сам посадив, виростив, коли кожна квітка тобі як дитина, то рука не піднімається зрізати.
Маєте секрети вирощування?
— Коли саджаєш рослину, готуєш їжу або щось робиш своїми руками, головний секрет — потримати його в руках і робити це з любов"ю. Якщо свою енергію передаси, значить, усе вийде. А як настрій поганий або робиш не те, що подобається, тоді й виросте не так. Або не виросте взагалі. Треба любити те, що робиш.
Анекдоти любите?
— Люблю. Останній чув про Бога. Прийшов чоловік помолитися. Каже: "Боже, що для тебе вічність — секунда?" Бог відповідає: "Так". Чоловік знову: "Що для тебе мільйон — копійка?". Бог каже: "Так". Чоловік просить: "Боже, пошли мені хоч копійку". Бог йому: "Секундочку".
2 
1
Коментарі
1