— Таню, подавай шлангу, доки молоко не скисло, — кричить водій 45-річний Михайло Лашко. Уранці 25 лютого відкриває металевий вентиль молоковозу на приймальному пункті молочного кооперативу "Молочник Сушки" в селі Сушки Козельщинського району. — І вмикай воду, бочку митиму.
Під'єднує кінець прозорого пластикового шланга до бочкового крана. Інший — до холодильної камери у формі цистерни.
— Тепер у холоділці молоко остудим, а ввечері за ним вантажівка з Кременчуцького молокозаводу приїде, — продовжує.
Кооператив відкрили рік тому, до нього входять близько 200 жителів сіл Сушки, Пригарівка, Андрійки й Панасівка Козельщинського району. У власності членів понад дві сотні корів. У день збирають до 3 т молока. Це одна з найбільших спілок в області.
— Рішили створить кооператив, щоб продавати молоко за нормальною ціною, — говорить директор кооперативу 51-річна Лідія Левченко, спостерігає за роботою водія. — Перекупники давали 2,5 гривні за літру, це крохи.
Поправляє розтягнутий плетений светр і чорну спідницю.
— Без спонсора відкрити кооператив неможливо, бо на закупку обладнання нада близько мільйона гривень, — розводить руками. — Звернулись у дорадчу службу облдержадміністрації, там порадили піти в благодійну організацію "Добробут громад", вона єдина в Україні займається розвитком кооперативного руху. Там нас звели з компанією "Данон", якій належить Кременчуцький молокозавод. Ми попросили про ціну 2,74 гривні за кілограм і щоб доплачувати кожному учаснику кооперативу за жирність молочка. Погодилися, тепер селяни отримують за кіло в середньому 3,22 гривні при жирності 3,8 відсотка.
Левченко заходить до прибудованої до приймального пункту лабораторії. У приміщенні тісно, ледве поміщаються троє людей. У кутку біля вікна стіл із чистими пробірками й колбами.
— Документи півроку робили. Добилися, щоб кооператив не платив податки. Для цього в кожного його члена має бути землі менше гектара. У кого більше, відписували лишнє дружинам або родичам, — розгортає журнал обліку, поділений на колонки з прізвищами й цифрами. — Благодійна організація дала гроші на постройку прийомного пункту та машину в оренду. Правда, із заводу сильно жучать перевірками. Бігають до людей, розпитують, чи все подобається. Відкрили гарячу лінію для жалоб. Приїжджає налогова, підніма всі документи, доскіпуються до кожного слова. Ветеринари раз у місяць самі перевіряють молоко й худобу.
Лаборант 50-річна Тетяна Євстропова заносить картонний ящик із десятком півлітрових пляшок молока. На кожній прізвище господаря, який здав продукт. З однієї посудини знімає гумову кришку, наливає трохи в пробірку. Ставить в апарат "Екомілк". Машина починає гудіти, за 30 с на електронному моніторі висвітлюються три стовпчики цифр.
— Цим апаратом визначаємо жирність. Чим вища, тим більше заробиш, — каже, записує результати. — На алкогольну пробу, тобто чи не кисле, перевіряю під час збору, їздю разом із молоковозом. Поначалу з людьми воювали. Вони звикли нести молоко всяке бадяжне, водою розбавлене, то й до нас тягнули.
Повз приймальний пункт велосипедом "Україна" їде 30-річна Тетяна Сушко. До багажника прив'язана господарська торба. Каже, за виторг на молоці зробила в хаті ремонт.
— Щоб стати членом кооперативу, підписала з ним договір, що віддаватиму половину надоїв. Оформила паспорт на худобу, — зістрибує з велосипеда, втомлено зітхає. — Але з одною коровою в кооперативі робити нічого. Треба мінімум дві-три. Найкраща порода чорно-ряба. Одна така корова дає до 30 літрів молока в день. Щоб підвищити жирність, кормимо їх дертю, макухою.
3 
1
Коментарі