Охтирка стала першим містом, що прийняло бій із російськими окупантами 24 лютого. Цього дня там закрилися практично всі продуктові магазини. Згодом перестав працювати хлібокомбінат.
Аби забезпечити людей з охтирського житлового району Гусинка хлібом, парафіяни тамтешньої Архангело-Михайлівської церкви самоорганізувалися та вирішили пекти його у храмі. Спершу виготовляли по кілька хлібин щодня в невеликій кімнаті поряд із церковною лавкою.
Згодом зрозуміли, що потрібно нарощувати обсяги. Підприємець Віталій Євтєєв організував людей, зумів дістати необхідне обладнання й запустити пекарню в магазині поряд із церквою. Нині там виготовляють майже 800 буханців щодня. Пекарі працюють на волонтерських засадах. Усю випічку роздають охтирчанам безкоштовно. Тим, хто не має змоги прийти до церкви, привозять додому.
За якийсь час пекарі-волонтери вирішили розширити асортимент і взялися за виготовлення макаронів. Євтєєв знову знайшов необхідне обладнання та доставив в Охтирку.
Також храм у дні бомбардувань ставав прилистком для десятків містян. Саме тут вони ховалися від російських літаків та снарядів. А дехто навіть жив.
Кореспонденти Gazeta.ua відвідали храм та на власні очі побачили волонтерську пекарню.
ПЕРШІ ТАНКИ Й ПОКИНУТИЙ МАГАЗИН
- Рано-вранці 24 лютого моїй дружині зателефонувала знайома і сказала, щоб терміново збиралися, бо почалася війна. Одразу почали шукати в інтернеті новини, читати в соцмережах, що відбувається. Я понімав, шо треба щось робить. У мене тут батьки, жінка, діти. Син у Києві, а менша донька з нами, - каже підприємець Віталій Євтєєв, 48 років.
Жвавий круглолиций чоловік у джинсах, сірому светрі та синій стьобаній жилетці. Народився і виріс в Охтирці, тут одружився.
Говоримо з Віталієм, сівши на одну з дерев'яних лав біля стін всередині храму.
- Дома я зібрав необходимі вєщі, сказав чьотко шо робить, - веде далі Віталій. - Понімав, шо нам треба хотя би на перві нєсколько днів. Зібрали документи, теплі вєщі, воду, харчі і знесли в підвал, шоб ми могли там жити.
Заспокоївши родину, Євтєєв зібрався та поїхав на роботу.
Я всім кричу: "Беріть шо єсть і тікаєм всі!"
- У 12 дня, коли нам сказали, шо в місто проїхали російські танки, ми сначала питались продавать товар, - розповідає емоційно. - Коли люди начали ховаться, бо в нас отут по вулиці поїхали танки, ми поняли, шо нам без різниці. Я всім кричу: "Беріть шо єсть і тікаєм всі!" Ми просто одкрили магазин і всьо.
Розповідає, вже по обіді виявив, що продуктові бази, де зазвичай закуповує продукцію, практично не працюють. Одразу зрозумів, що потрібен хліб - навіть вдалося закупити невелику партію. Довелося їхати по товар самим, бо хлібзавод вже не випускав транспорт - боялися.
- Коли вже тут були російські війська і начали бомбить район "Дачний", я прибіг додому. А мої в підвалі сидять. У мене рядом батьки живуть, племінниця із зятем - всі по одній вулиці. І всі питають шо робить. Кажу: ховаться, - пояснює.
Переночували в підвалі дві ночі. Та підприємець відчував потребу в діях. Усвідомлював, що люди - постійні покупці - потребують харчів. Та навряд зараз готові щось купляти. Тому вирішив зорганізувати місце, де б могли безоплатно отримати щось із продуктів.
- Тут люди, єслі шо, сходяться всі сюди в храм. Ввечері позвонив до батюшки і пояснив, що можу привезти товар зі своїх магазинів і ми переїжджаємо сюди. Він дав "добро" і наступним утром ми вже були тут. Взяв у допомогу нєсколько самих активних людей. Везли крупи, яйця, засипки, олію. Звезли сюди в одну "сторожку". І начали вже тут жить.
Усі попадали, поховалися. А батюшка стояв і читав
Спочатку у храмі було до двох десятків людей, які залишалися тут ночувати. Тож у кухні при церкві стали готувати для них їсти. Харчувалися в трапезній. Через соцмережі попросили в людей плити, підключили їх до газопостачання, згадує Віталій.
- У нас тут таке почалося! Розбомбили "Дачне" (найбільший житловий масив Охтирки. - Gazeta.ua). Дуже багато людей постраждало. Одну неділю була служба і людей було повно - як на Пасху раніше було. І полетіли літаки бомбить. Усі попадали, поховалися. А батюшка стояв і читав. Поважаю його і так, як чоловіка. Но за те, шо в таку минуту він даже не пригнувся.. - чоловік на мить замовкає і піднімає очі догори, щоб втримати сльози.
З того моменту Євтєєв зрозумів, що треба організовуватися. Завдяки волонтерській допомозі привезли ліки. З батьківського дому вивіз старі ліжка, що зберігалися на горищі. Хтось приніс матраци, каремати, та ковдри. У храмі розгорнули місця для ночівлі.
- Чи допомагала міська влада? - питаємо.
- Це вже потім. Перші дні ми тут шо хотіли, те й творили. Все своїми силами, - відказує. - У нас тут кроватей, матрасів, карематів знесли стільки, шо ми можем щас льохко положить тут чоловік 250.
Єслі вони в нас і є, то купити все рівно нічого не могли
Одночасно у храмі ночували майже 100 людей. Хтось - постійно, хтось - одну чи дві ночі, а потім поверталися додому чи виїжджали в евакуацію на Полтавщину.
ПЕРШИЙ ХЛІБ
Дуже скоро волонтери стикнулися з браком хліба, якого не вистачало, аби всіх нагодувати. Вирішили спробувати виготовляти у храмі - в кімнаті, де печуть просфори.
- Борошно та олія в нас були, з дріжджами - проблема. Але я знайшов, - продовжує Євтєєв. - Виміняли дріжджі на сало. Є в нас предпрініматєлі. У неї дріжджі були, а в нас - сало, якого навезли багато. Дєньги ж у нас не ходили з першого дня. Потому шо єслі вони в нас і є, то купити все рівно нічого не могли.
Тісто на перші хлібини замісила та випекла 58-річна Алла Олександрівна Ільгова. Вона допомагає при храмі. Невисока жіночка пишної статури в чорному одязі. Поверх накинута куртка кольору кави з молоком, на голові - сіро-чорний смугастий шалик.
Відкриває товсті дерев'яні двері праворуч від входу до церкви. За ним - невелика кімната.
- У нас була одна духовка, а це з другої церкви пожертвували ще одну, - обводить жінка приміщення рукою.
Тут мінімалістична обстановка. Ліворуч - робоча поверхня, оббита тонким металевим листом. Праворуч - тістоміс і дві білі електричні духовки.
- Сижу я дома, звоню батюшкє: "Можна прийти в церкву?" А він мені "Ой, Алла Олександрівна, сидіть дома із сім'єю". А мені не сидиться. Ще звонила, і таки на третій раз він дозволив. Тоді Віталій Миколайович принесли сюди гуманітарку людям. І почалося - ніколи даже думати було про те, що взриваються бомби. До цього дня печем хліб. Вихожу на шосту ранку, вчиняємо тісто. А тоді дальше дівчата печуть. Я сутками можу працювати, іногда до другої ночі, - розповідає Алла Олександрівна.
Хліб печуть за простим та водночас дієвим рецептом. Обрали саме його, бо має всього чотири складники.
Підходе тісто в нас якось дуже бистро
- На півтори літри води беру столову ложку солі, столову ложку сахару, столова ложка уксусу і 50 грамів дрожжей. Олією тільки змащую форму. Вода має бути обов'язково тепла, - розповідає рецепт Алла Ільгова. - А зараз в нас більша пропорція: на два відра води сиплемо 200 грам дрожжів, півкіла цукру, півкіла солі, грам 150 оцту. Борошна йде приблизно 40 кілограмів - скільки вмішається.
Вчиняє одразу тісто. У воду кладе все, що треба, у пропорції - сіль, цукор, оцет. Перемішує, додає борошно.
- Даємо час, щоб начало підходити - пішло броженіє. А тоді в тістоміс виливаємо, додаємо води, підсипаємо скільки нада борошна. І воно в нас вимішується. Підходе тісто в нас якось дуже бистро, - пояснює Алла Олександрівна.
Перший хліб роздавали людям - різали навпіл чи на чвертки, щоб вистачило всім.
САМОРОБНИЙ МЛИН
Дуже швидко закінчилося борошно. Віталій Євтєєв звернувся до міської ради з проханням допомогти. Привезли три мішки.
- Думаю, та це нам ого на скільки вистачить! Потім по людях спитали, бо треба було ще плит. Нам привезли їх аж 12! Хтось - газові, а хто - електричні, - продовжує Віталій.
- Збирав своєю машиною по домах і сюди звозив. Підключили все і - ба-бах! - у храмі автомат вибив. Зробили упор на газ. Коли свєт вибивав, переносили все до газових плит. В таком рєжимє тиждень ще пропрацювали. Горіла проводка в храмі - знайшли з батюшкой генератор на 220 вольт, 5,5 кіловат. Запустили - все працює знову, печеться. Потім - проблема з бензином, бо заправок немає.
Охтирчанин згадує, що кожен день приносив нові виклики. Були проблеми з бензином для генератора. Аби їх вирішити, люди зливали паливо з баків своїх мопедів і машин. Кухня працювала постійно, готували їсти, бо було багато людей. Та основна потреба залишалася у хлібі. Люди йшли постійно.
- За день тоді випікали десь 300 хлібин. А в нас на районі около 8 тисяч людей було. Нехай, виїхали багато. Але тисячі 4 мінімум осталось. А ще виявилося, що є ті, хто не ходять. Тепер у мене списки цих людей, знаю кожну бабулічку. Єсть інваліди, є з малими дітьми. Єсть ті, хто панічєскі бояться всього, шо шевелиться і не шевелиться. Єсть старенькі бабушки й дєдушки. Даже такі, шо їх бросили лежачих. Це не передать словами, коли я приїжджаю і заношу продукти в хату, то вони на мене дивляться отакенними голодними глазами! Бо по два-три дні до них ніхто не заходив.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Вискочив на танк. Він розвернувся дулом на мене і бахнув!" - як оживає розбомблена Охтирка, яка першою зустріла російських окупантів
Парафіяни вирішили розвозити таким людям хліб додому. Але стикнулися з логістичною проблемою - браком бензину і транспорту для доставки продуктів. Тому долучили людей на велосипедах.
Так ми ж пай получили. Там тонни три зерна
Віталій на своїй сторінці у Facebook опублікував номер телефону, за яким до них можна звернутися по допомогу. Люди почали телефонувати з усього міста. А потім і з сіл. Коло отримувачів допомоги значно розширилося. І в цей час у волонтерів закінчилося борошно.
- Обзвонив усіх, кого можна. Заїхав додому до батьків і розповів про ситуацію, - пояснює Віталій. - Батько каже: "Так ми ж пай получили. Там тонни 3 зерна". Спитав, чи можна з нього зробити борошно. Батько заявив, шо спробує переробити круподерку. В нього була мельниця, взяв із неї мотор. Ми з ним цілу ніч майстрували - він робив, я прийми-подай. На утро в нас появилось перше борошно. Пересіяли на мамкиних ситах, бо зерно було нелущене. І попросив мамку, шоб попробувала спекти хліб із цього борошна. Вона випекла чотири хлібини, я везу їх сюди пробувать. Вийшло ще лучше, чим ми робили.
У цей час з Охтирки почали їздити машини до сусідньої Полтавщини. Волонтери давали водіям гроші, щоб вони купували інгредієнти, необхідні для випічки хліба.
Скільки борошна переробили - не рахували, каже чоловік. Та знає, що спекли з нього тисячі хлібин. На якомусь етапі залучили місцевих господинь, бо плит у храмі не вистачало.
Їду, а воно по мойому путі все бабахає і бабахає
- Алла Олександрівна починала в шість утра замішувати тісто в церкві. Розкладали його по пакетах та ящиках і розвозили господиням до обіду. Після обіду розвозили нову порцію тіста та збирали спечені хлібини, - каже Євтєєв.
ПЕКЛИ ПІД БОМБАМИ
Несподівано замовкає. Прислухається до звуку, що швидко наближається здалеку. Не одразу розуміє, що це не літак і не ракета. Переконавшись, що це всього лиш автівка, розслабляється і продовжує розповідь.
Возити хліб доводилося з ризиком для життя.
- У нас розбомбили залізничний вокзал. Прям наді мною пролетіло й бабахнуло, - говорить Віталій. - Я віз хліб. Перелетів через переїзд. Амортизатор одразу відпав у мене задній - бо летів 130 (км/год. - Gazeta.ua), як побачив шо тут робиться. Їду, а воно по мойому путі все бабахає і бабахає. Ну та воно тут бомбилося тоді кажний день. На той момент жив у храмі практічєскі. Ми з батюшкою поговорили з хлопцями (місцевими військовими. - Gazeta.ua), вони мені дали таку наклєйку-пропуск. Бо кажду ночь їздив собирав хліб. А тоді комендантська година була до 18:00. А я їду в сім-вісім вечора.
Згодом Віталій зрозумів, що процес випікання необхідно вдосконалювати й оптимізувати. Волонтери задумалися над створенням власної пекарні.
- Знайшов на ОЛХ підприємця Сергія, яки займається скупкою беушного обладнання. Він найшов нам совєтський тєстомєс на 140 літрів - проти того шо у нас був на 12. І не за 180 тисяч, як новий коштує, а за 21. Шкаф духовий дебелий на три полиці, знайшов за 27 тисяч. Вопрос став у тому, щоб шукати дєньги.
Вопрос став у тому, щоб шукати дєньги
Отець Георгій завдяки соцмережам знайшов українців за кордоном, які згодилися допомогти грошима. За декілька днів вдалося зібрати необхідну суму. Олег, старший син священника, мікроавтобусом з'їздив до Кам'янського та привіз обладнання.
- І от отримали ми цю техніку та поняли, шо вона на 380 (вольт. - Gazeta.ua). Я чьось чєсно не задумувався раньше про це, - веде далі Євтєєв. - Неподалік церкви орендую магазин. І там поруч аптека була. Вспомнив, шо в той аптеці є вихід 380. Два дні звонив до Люди, хазяйки. Вона в Німеччину виїхала з дітьми. Дозволила використати її приміщення для організації пекарні. Так ми туди й переїхали.
Нині на добу випікають 600-800 хлібин, залежно від потреб.
АРОМАТНА ВИПІЧКА
До пекарні йти недалеко - кількасот метрів. На вулиці вітряно, сонце пробивається з-за грозових хмар, пахне близьким дощем. Порожньою вулицею їде на велосипеді жінка в рожевій куртці та з букетиком вербових гілок на багажнику.
Навпроти храму на загородженому шкільному дворі з десяток підлітків сміються на ґанку, переглядаючи якесь відео в телефоні, двоє хлопців ганяють по двору на маленькому скутері.
На стіні невеликої одноповерхової будівлі нижче по дорозі досі висить вивіска "Аптека" - зелені літери на білому тлі. З відчинених дверей на прохолодну вулицю виривається потік дуже теплого повітря з ароматом свіжого хліба.
- Ось наші дівчата та хлопці, які печуть хліб: Лєна, Саша, Альона, Таня, - знайомить нас Віталій, коли заходимо.
Тут усі працюють на волонтерських засадах. Допомагає й Альона Романова - рідна сестра Віталія.
У невеликому приміщенні не тісно, хоч уздовж усіх стін все заставлене кулінарним обладнанням. Духова шафа на три відділення виблискує металевими боками. Обабіч печі - металеві стелажі на колесах. Поряд - накритий білою тканиною тістоміс. Стіл біля протилежної стіни накритий білою з червоною вишивкою скатертиною, а на ньому на підстеленому поліетилені "відпочивають" після печі 24 хлібини-"цеглинки".
Ми пекти його будем і після війни
- Ану глянь, може, готовий вже? - питає Олена Скринник, висока струнка молода брюнетка в довгому білому фартусі поверх джинсів та сіро-чорної смугастої футболки.
Олександр Заічка у джинсах та білому кухарському кітелі з коротким рукавом надягає термозахисні рукавиці та відчиняє дверцята духовки. Там рум'яниться хліб у прямокутних формах.
- Щас провірим... А нє, ще трошечки. Ще грамулічку, - оглянувши хлібини, закриває дверцята чоловік.
Олександр Заічка працює водієм у 8-й школі, розташованій поряд. Розповідає, що зараз у закладі роботи практично немає. Тому запропонував свою допомогу.
Ніхто з волонтерів-хлібопекарів не працював раніше у цій сфері. Довелося перекваліфіковуватися. Нині процес налагоджений. Кожен робить свою справу.
- Наші Алла Олександрівна та Ліда Павлівна виходять з утра, на 6:00. Замісили - потім йдуть по своїм церковним ділам, і на роботу ще ходять. Дєвочкі - Лєна з Танюшкой приходять, печуть. Тоді вони міняються, бо це все безконєчно, - обводить широким жестом приміщення Віталій.
Питаємо, що планує робити з пекарнею після того, як гуманітарна ситуація в місті врівноважиться.
- Ми пекти його будем і після війни. Ми певний час училися. Тепер вміємо пекти на рівні хлібзаводів.
ІТАЛІЙСЬКА ПАСТА ПО-УКРАЇНСЬКИ
У наступному приміщенні теж виробництво. Тут готують пасту на італійському обладнанні з італійського борошна. Але рецепт адаптували до українських реалій.
- Нам захотілося ще добавити щось у раціон. Бо столкнулися з тим, що крупи в нас є - привозили пшеничну, ячну, горох - а люди просять макарони. Це все нас надихнуло на те, шо в інтернеті почав шукати машинку по виробництву макаронів, - показує Віталій обладнання. - Знайшли. Созвонилися, узнали ціну. У Києві є організація "Життєлюб". Там - дуже хороші люди, які допомогли нам зібрати ці кошти та купити обладнання. Вони ж зв'язалися зі своїми італійськими друзями, які допомогли нам розібратися з рецептурою, привезли нам сицилійське борошно. Його ми мішаємо напополам з нашим, шоб адаптіровать.
Ми з батюшкой планіруєм робити своє борошно
Італійське борошно виготовлене з твердих сортів пшениці, має інші властивості та клейковину.
- Там (в Італії. - Gazeta.ua) ,щоб проізводить макарони, у них є готові суміші, вони висипають, додають води - все. У нас ми беремо борошно, яйця, воду, сіль. Все натуральне - немає красителів. Єдінственний красітєль - яйця, - пояснює підприємець.
Після пресу сирі макаронні вироби розкладають на піддонах, ставлять ярусами на стелажі для сушки на повітрі. Тепла від духовки достатньо, щоб тісто висихало за добу.
Виготовляють з 8:00 до 15:00. Наступного ранку вироби готові до пакування.
Придбали прес для макаронів, декілька сушильних стелажів та апарат для пакування готової продукції.
- Воно набирає 200 градусів і тоді запечатує наші красиві макарони. Дуже удобно і бистро, - показує апарат в роботі Альона Романова.
У кожній пачці - приблизно 300 г готових макаронних виробів.
АМБІТНІ ПЛАНИ
- У моїх родичів є ще зерно. І ми з батюшкою планіруєм робити своє борошно. Щас хочем собрати гроші і купити машинку, що меле зерно на борошно, - каже волонтер, вже коли повертаємося до церкви.
Зупинятися не планують - щодня виявляють нові родини, які виживають на межі гуманітарної катастрофи. Це ті, чиї будинки розбомбили росіяни, багатодітні сім'ї та люди старшого віку в навколишніх селах.
Проєкт абсолютно некомерційний: хліб розвозять безоплатно, продукти закуповують або коштом благодійників, або беруть у вигляді гуманітарної допомоги. Фонд "Життєлюб" передав 300 кг дріжджів. Зараз знову є потреба в борошні: за добу на випікання хліба використовують три-чотири мішки. З цим питанням звернулися до мера.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Охтирку знищували. Обстрілами розхитували ситуацію з мирним населенням" - мер Павло Кузьменко
- Не хочу передавать, шо він нам сказав. Но якщо коротко, суть така, шо нашо ми цим займаємося, якщо магазини вже працюють і продукти в них є. Хай люди підуть і куплять. А шо робити стареньким по селах? - запитує Євтєєв. - Стара Іванівка, Піски, Поділ, Климентове, Сосонка - у них там дороги розбиті. Російські танки через них пройшли. Багато хто виїхав. Залишилися самі старенькі. Туди практічєскі ніхто не доїжджає. Ми днями з батюшкой їдем, а бабушка сидить на лавочкє. Ми до неї, вітаємо, а вона даже не знає, шо Пасха. Отак люди потірялися в часі. Плакала, дякувала за пасочку і за хліб. І таких багато.
За тиждень напередодні Великодня випекли понад пів тисячі пасок. Освятили в храмі та роздали людям, що постраждали внаслідок війни, стареньким, багатодітним родинам та мешканцям віддалених сіл.
- Мрію на день Побєди (України у війні з Росією. - Gazeta.ua) поставити столи вокруг храма. І шоб усі зійшлися і з'їхалися всі, хто нам допомагав. І особисто подякувати всім і кожному, бо це буде наша спільна перемога, - каже на прощання Віталій.
Коментарі