"Ніно, це вже все, — кричала невістці 64-річна Віра. — Я здуріла. Бог від мене відказався. Усередині в мене диявол, він давить мене. Заберіть мене в клітку, бо нароблю горя".
Сімейна драма на подвір"ї Поповичів у селі Шевченкове Переяслав-Хмельницького району Київщини сталася близько третьої дня 21 серпня. Обидва сини Віри 22-річний Олександр та 39-річний Григорій із дружиною тримали жінку — вона намагалася кинутися в криницю.
Викликали фельдшерку, яка вколола заспокійливе. Віра заснула. О десятій вечора прокинулася й знову побігла до колодязя. Сашко ще раз покликав фельдшерку, матір заспокоїли. Коли жінка заснула, син закрив хату зсередини. Наступного дня планували відвезти її до лікарні.
О шостій ранку Олександр прокинувся. Матері не побачив. Вибіг надвір. Біля криниці стояли материні капці, а в кущах валялася замотана в хустинку іконка. Викликав рятувальників. Ті витягли з криниці вже мертву Віру Попович. Наступного дня її поховали.
Колодязь у дворі Поповичів досі накритий шифериною. Подвір"ям у шортах ходить Сашко з відром: порається коло свиней. Говорити відмовляється й тікає в глибину двору. Сільський голова Надія Бабенко, 45 років, каже, що три тижні тому Віра приходила до неї.
— Хотіла порадитися, — каже Бабенко. — Син, мовляв, розбив кілька машин, борги треба виплачувати. Ще й узяв кредит на мобілку. Про нього не казав, а з банку дзвонять, питають. Каже, це ж хату в нас заберуть. Я її заспокоїла. А вона: "З собою щось зроблю, три дні нічого не їм". Дуже близько до серця все брала.
Сільська голова вмовляє Олександра на розмову. Той розповідає неохоче, ховає очі, в руках крутить в"язку ключів.
— Я з матір"ю не лаявся, не бив, — каже молодик. — Може, випивав коли. Кредит мені є з чого платить — я водієм на хлібозаводі працюю. Чого стала кидатись у криницю — не знаю. Усе через нерви, бо я в аварії часто попадав, а вона переживала.
Заходимо до сусідки Віри Попович 80-річної Ганни Добровольської.
— Вона спокійна й хороша була, — згадує Віру Ганна. — Як Сашко побив першу машину, страшно стала переживать. Позичала в усіх сусідів гроші, продала в музей рушники, свиней здала. Прийде, бува, до мене, каже: "Тіточко, я у вас полежу. Я дома не можу. Ой боже, ой Боже, що мені робить?" Про борги тільки й мова. Через сина пропала. Сашко геть не плакав за нею.
Через сина пропала. Сашко геть не плакав за нею
Зустрічаємося з невісткою Ніною. Жінка куховарить в їдальні тракторної бригади.
— Свекруха щедра й добра була, — плаче вона. — Дуже роботяща, працювала в ланці й на фермі. Я її тільки "мамою" звала. Із чоловіком Йосипом жила добре, він її слухався. 5 років тому він помер від полікістозу нирок.
За словами Ніни, свекруха дуже любила дітей і онуків. Завжди приходила із гостинцями. Меншого сина жалувала найбільше.
— Що не просить — робить для нього, — розказує Ніна. — Пішов служить у Мукачево, напозичався грошей у родичів — мати віддала. Узяв 5 тисяч гривень кредиту на машину, розтринькав — мати сама погасила. Служебною машиною збив якусь іномарку. Треба віддати 20 тисяч. Мій чоловік каже: "Можемо зібрати лиш 5 тисяч, решту будеш через суд віддавать". А мати напозичалася грошей по сусідах й родичах і віддала.
Сашко працював доярем на фермі, потім трактористом. Із роботи вигнали за п"янку. Пішов таксистом. Побив машину, довелося платити 3 тис. грн за ремонт. Потому влаштувався водієм на хлібозавод.
— Мати пішла за ним грузчиком, — веде далі Ніна. — Нічого не грузила, дивилася, щоб машину ніхто не вкрав, і Сашко в аварію не втрапив. Через хвилювання в неї язва відкрилася. Як городи почалися, хвороба загострилася, і мати перестала з Сашком їздити. Він знову запив і розбив одну машину, потім другу. І знову борги, борги. Сам не дуже переживав. "То материні долги", — казав.
19 серпня до Віри Попович прийшов якийсь невідомий чоловік. Казав, що Сашко винен йому 180 грн. Якщо не віддасть, посадить його в інвалідний візок.
У жодній з аварій Олександр Попович не постраждав. Незадовго до смерті матері напився й роздав у сільському клубі 300 грн.
3 
1
Коментарі