Минулої середи у Смілі на Черкащині ховали 12-річну Лізу Арного та 15-річного Івана Попова. За два дні до того вони вистрибнули з 12-го поверху 14-поверхівки на вулиці Свердлова, 93 у центрі міста.
— За три роки це вже друге самогубство, — зітхає старша по під"їзду Світлана Полторацька. — Тоді стрибнув 30-річний чоловік, який усе спланував, залишив записку.
Жінка бідкається, що в під"їзді їхнього будинку молодь часто влаштовує гулянки. Міліція на скарги не реагує.
— Того вечора до мене забігла сусідка Раїса Семенівна, — згадує жінка. — Каже, перед під"їздом лежать трупи. Я глянула на вхід у будинок, а там за два метри одне від одного лежать двоє дітей. Думали, що то дівчата, бо у хлопця довге волосся.
Продавці з сусіднього магазину викликали міліцію й лікарів. Прибігли батьки.
— Бабуся Івана благала лікарів врятувати онука, — каже Полторацька. — Мовляв, Ваня ще теплий. Мати дівчини голосила: "Я знала, знала, що це станеться!!!".
Попови живуть у квартирі на вулиці Леніна, Арного — у власному будинку. Обидві родини мають власні торговельні точки на базарі й супермаркеті "Фуршет", продають одяг. В обох це єдині і довгоочікувані діти. Лізу мама народила в 30 років, а Івана — у 28.
Хлопець навчався в місцевому природничо-математичному ліцеї. Його директор 51-річна Софія Гнідая хвалить Івана, каже, що торік він зайняв третє місце на республіканській олімпіаді з інформатики.
— Ваню всі любили, — каже директор. — Він захоплювався англійською, музикою, інформатикою. Ми були переконані, що він досягне великих успіхів.
Ліза навчалася у середній школі N1.
— Казала, що в душі їй 18 років, — розповідає директор Інна Гайдай. — Вона творча дитина, гарно малювала. Ваня щодня забирав її після уроків.
Похорон запланований на третю дня, але люди сходяться вже о десятій ранку. Опівдні до двору Попових привозять труну з тілом Івана. Над нею схиляється змарніла мати Любов, поряд цілує сина батько Олександр. На землі стоїть відро з трояндами. Сходяться однокласники, друзі. Ліворуч труни стоять хлопці з борідками, вистриженими висками і зв"язаним у хвіст волоссям. Старші люди перешіптуються, кивають головами.
До труни підходить підліток у джинсовому костюмі, високих оббитих блискучим залізом чоботях і зібраним докупи довгим волоссям. Кладе дві гвоздики. Водночас одному з підлітків у натовпі стає зле, він непритомніє. Його швидко відводять убік. Схвильовані люди не знають, як подзвонити з мобільного в лікарню. Машина "швидкої" приїжджає за півгодини.
За два дні перед трагедією Ваня говорив про самогубство
Люди оббивають малиновою тканиною вантажівку.
— В одну каталажку дві труни не помістяться, – пояснює молода жінка в сірому платті. — Дітей везтимуть на одній машині, тому взяли вантажну.
Попід стінами двоповерхового будинку стоять кілька десятків вінків. О пів на третю у дворі зібралося багато людей. Гурт молодих хлопців залишається за рогом.
— Ваню засуджували за пірсинг і пофарбовані чорні нігті, — курить цигарку за цигаркою 19-річний Денис. — А батьки йому дозволяли, бо добре вчився. Обіцяв усе зняти, як поступить у політехнічний. Часто він сидів у інтернет-чатах, розробляв різні комп"ютерні ігри, програми.
— Ваня останнім часом займався чорною магією, — перебиває хлопець, який представляється другом Попова Андрієм. — Казав, що в нього є учитель Женя. Йому 43 роки, одружений, має дітей. Це він у всьому винен. Переконував Ваню: якщо він піде на важливий крок, то стане сильнішим у чорній магії. Який крок, Ваня не казав. Але десь за два дні перед трагедією весь час розмовляв про самогубство. Сам би до такого не додумався, він дуже любив життя, важкий рок, комп"ютери.
Хлопці кажуть, що Іван із Лізою перед стрибком зв"язали руки чорною стрічкою. Тримали плакат "Навеки вместе".
Похоронна процесія починає рухатися. Натовп розтягається на кількасот метрів, зупиняється транспорт. Від будинку Попових йдуть на вулицю Мічуріна, біля стадіону "Юність" зустрічаються з процесією, яка йде з боку дому Арного. Поряд з Івановою на машину ставляють труну з Лізою. Вона в рожевому весільному платті. Труни накривають кришками, поверх кладуть хліб.
Цвинтар у Смілі за 2 км від міста. Спочатку заносять Лізу, потім Івана. За ними йдуть взявшись під руки Попови та Арного.
— І все-таки ми стали сватами, — зітхає мати дівчини й замовкає. Усі мовчать.
Сусіди кажуть, що Ліза була вагітною. Згадують релігійну секту, до якої начебто належав Іван.
У широкій могилі на краю кладовища труни ставлять поряд. Батьки виконали останню волю дітей — бути завжди разом. Останні слова кажуть педагоги. Труни опускають.
2 
1
Коментарі
11