Засновник Української Гельсінської групи, Герой України Левко Лук'яненко підписав зверннення 74 українських митців, письменників та вчених до Петра Порошенка з проханням проголосити 2018-й Роком утвердження української мови. Про цінність державної мови він розповів кореспонденту Gazeta.ua.
"Ще в дитинстві не міг спостерігати, як мої ровесники переходять на російську. Під час служби в армії надивився на це ще більше, - каже Левко Лук'яненко. - Тому вирішив, що скільки матиму сили, чинитиму опір русифікації. Цього листа я підписав цілком свідомо. Бачу в тому сміливий і гідний вчинок. Проголошення 2018-го Роком утвердження державної мови - була би добра відповідь на критику законів про державну мову і про освіту, яка поширюються у ЗМІ. Вчепилися до мови, що закон обмежує права мадярів. Я весь час наголошував, що питання мови не можна ігнорувати. Тим більше в ситуації військової агресії проти України. Бо спочатку ігнорують державну мову, а потім думають, як повернути частину своєї території".
Чому президент досі не оголосив 2018-й Роком утвердження державної мови?
Мабуть зайнятий чимось іншим. Але утвердження державної мови – стратегічний напрямок на шляху утвердження державності, а не кон'юнктурне питання. Це шлях консолідації суспільства. Тому він повинен і на нього звернути увагу.
Який зв'язок між мовою і консолідацією суспільства?
Я б уточнив, національною ідентичністю. У своїй книзі "Сповідь у камері смертників" я описав, як в університеті в Москві мене сім разів образили "хохлом". Це робили мої колеги і називали мене хохлом у доброму гуморі так собі, між іншим, переходячи від одного слова до іншого. Я підбирав момент і точно в їх же доброзичливому тоні називав кацапами. Раз сталося несподіване: мій добрий колега різко зупинився, повернувся, витріщився на мене, наче на якогось марсіянина, і закинув: "Та ти націоналіст! Я й не знав". Виходить називати хохлом можна, а кацапом не можна. Коли зауважував, що це образа національної гідності, то дивувалися, що я про таке задумуюсь. Так от, щоб ніхто в Росії не сумнівався, що в українців є і національна гідність, і такого не казав, маємо проводити свою політику у питанні державної мови. Подібна програма була розроблена ще у 1991 році, але уряд тоді опинився у руках різних "заробітчан", переважно неукраїнської національності. Так само, як і засоби масової інформації.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Президент використовує українську мову для свого піару" - Степан Хмара
Що зараз можемо зробити для утвердження державної мови?
Не ігнорувати її. Взяти Францію. Є держава і є державна мова. Вона для всіх обов'язкова. І це не тільки тому, що на ній здійснюється вся діяльність, регулюється життя суспільства. Забезпечення прав нацменшин – в них все в порядку. Хочете вчити арабську мову – будь ласка. За свої гроші. Франція не забороняє, але і не фінансує їх . Підручники, школи, дитсадки. І тут справедлива постановка питання. Маєте - здійснюйте ваше право, але разом з тим обов'язок знати державну мову. Україна значно гуманніша. Ми дуже ліберальні. Фінансуємо школи і підручники для нацменшин. Справедливо, коли Україна хоче, щоб уся освіта була українською. А для забезпечення прав нацменшин будуть в програмі уроки - румунською, чеською, угорською мовами.
Потрібно бути дещо радикальнішими в захисті своїх прав. А то уявляють відносини з нами як взаємини вершника і коня: з погляду вершника справедливо, що він на коні, з погляду коня справедливо, що вершник на його спині. Гармонія пари "вершник — кінь" полягає в тому, що кожен виконує свою природну функцію і має користь від взаємодії: вершник має засіб пересування, кінь має сіно від вершника. Все о'кей! І коли цей кінь, тобто хохол, раптом хоче стати людиною, це смертельно ображає великороса, і він гнівно виголошує присуд: "Націоналіст!" — щиро не помічаючи, що, власне, він і є націоналіст.
26 січня звернення до президента Петра Порошенка з проханням оголосити 2018-й Роком утвердження державної мови підписали 74 провідні українські правозахисники, науковці, письменники, митці та видавці. Серед них Степан Хмара, Герой України, голова Всеукраїнського комітету захисту прав політв'язнів, кавалер ордену Свободи; Левко Лук'яненко, Герой України, правозахисник, письменник, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка; Віра Агеєва, літературознавець, доктор філологічних наук, професор Національного університету "Києво-Могилянська академія", лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка; Іван Марчук, живописець, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, кавалер ордена Свободи; Лариса Масенко, професор Національного університету "Києво-Могилянська академія", доктор філологічних наук; Володимир Шаповал, правознавець, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, член-кореспондент НАН України та інші видатні діячі країни.
10 листопада 2017 року своє звернення прийняли 178 народних депутатів України. 16 листопада його підтримав Комітет з питань культури і духовності Верховної Ради. 6 грудня свій лист із підтримкою ініціативи до Адміністрації президента направили 36 громадських діячів, вчених та діячів культури. Через десять днів своїм зверненням долучилась ініціативна група "Першого грудня", а 20 грудня Світовий конгрес українців.
3 
1
Коментарі
1