Представник ультрас київського "Динамо" Тарас Кузьменко розповів Gazeta.ua, чому футбол відійшов для фанатів на третій план.
Молодий фанат має показати наскільки він здатний терпіти біль
"Моя функція у нашому фан-русі - це спілкування з пресою та офіційними особами, - розповідає Тарас. - За "Динамо" я вболіваю з дитинства. Якщо ти киянин, то фактично вибору тут нема. У нас одна команда.
Вперше на стадіон потрапив у 90-му році. Тоді "Динамо" грало ще у чемпіонаті СРСР. До активного фанатського руху долучився у 2003-му році. Хтось з однокласників був на трибуні, якісь спільні знайомі та друзі. Все як закрутилося так і досі триває".
Як проходить переведення у праві фанати?
"Це жартівливий звичай. Не всі його дотримуються. Він прийшов у 80-х роках. Зараз вже майже відходить. Його суть у тому, що молодий фанат має показати наскільки він здатний витримувати побої, терпіти біль і так далі. Тоді виїзди були доволі екстремальними. Траплялися сутички з міліцією та іншими вболівальниками".
Ви проходили цей ритуал?
"Ні. Я з цього приводу зовсім не комплексую. Переводити мають право досвідчені люди. Не просто ті хто багато їздить, а авторитетні фанати, яким довіряють. Мої друзі самі собі обирали людей, які їх переводили. Їх можна навіть назвати наставниками.
Переводять тільки на виїзному секторі. З того часу як в Україні запровадили fair play і люди перестали використовувати підручні засоби у сутичках, то армійські ремені вийшли з моди. Буває, що на секторі не можуть знайти металеву пряжку.
Раніше фанат, якого перевели, мав накрити поляну старшим, купити горілки".
Самому довелося когось переводили?
"Запрошували, але я відмовлявся".
Ви згадали про fair play. Розкажіть детальніше.
"Якщо подивитися на 80-ті роки та початок 90-х, то у сутичках між фанатами використовувалися різні підручні засоби — кастети, елементи арматури, каміння. Хто, що міг знайти. Одним із традиційних видів зброї є звичайний солдатський ремінь з металевою пряжкою. Зараз наші хлопці беруть його з собою закордон. Скажімо у Туреччину. Там fair play не діє. Ремінь — це елементарний, але доволі ефективний засіб.
На початку 2000-х років сутички були доволі жорстокі, з численими травмами. Особливо, у киян з одеситами. Здається, 2002-го відбулася знаменита бійка, коли ледь не весь підземний перехід на Хрещатику було залито кров´ю. З якогось моменту вирішили відмовитись від будь-якої зброї. Це зробили з поваги до один одного і щоб зменшити травматизм".
Хто був ініціатором?
"Важко сказати. Ці події давно відбувалися. Fair play у нас триває вже більше, ніж десять років. Використовувати підручні засоби проти міліції можна, але не один проти одного".
Договірні бійки також проводяться без підручних засобів?
"Так. Вони проходять на кулаках. Використовується хіба захисне спорядження - рукавички для змішаних єдиноборств, бинти та капи. Про зброю мова взагалі не йде. Такі бійки тривають до перемоги однієї зі сторін. Як правило, є люди, які наглядають за всім. Вони можуть її зупинити."
Трибуна — це не спосіб втекти від реальності, це частина життя
Як завоювати авторитет?
"Група лідерів складає близько 20 людей. Можливо трохи більше. Вони приймають активну участь у фан-русі, займаються різними організаційними моментами. Це люди, які вже досить давно на трибуні. Молодь також підтягується. П´ять років тому хтось був молодий і нікому невідомий. Зараз ця людина вже стала авторитетною, з її думкою рахуються.
На трибуні все помітно. Коли людина перебуває у фан-русі, то їздить на виїзди, проявляє себе у різних ситуаціях, спілкується з іншими вболівальниками. Фанати — це неформальне середовище, тому і лідери у нас неформальні. Їх ніхто на посади не призначає. Лише власною поведінкою, вчинками та діями можна заслужити авторитет. Чи навпаки, зіпсувати його."
Ніколи не виникало відчуття, що вже "наїлися" футболом?
"На стадіон йдеш не тільки матч подивитися. Ти спілкуєшся з друзями та знайомими. Бувають ігри, які вже ні на що не впливають і не викликають особливих емоцій, але ти бачишся з близькими людьми."
З віком фанати стають менш активними?
"Зараз у нас є багато людей старшого віку. Якщо порівняти з тим що було 5-7 років тому, то їх побільшало. Чимало людей з покоління 80-х та початку 90-х відійшли від фан-руху. Дехто зловживав алкоголем, у когось життя не склалося.
Зараз люди на трибуні змінилися. Дуже багато фанатів ведуть здоровий спосіб життя — не вживають спиртного, мало палять, займаються спортом. Значна частина ультрас є студентами. Загалом люди намагаються бути соціально та економічно активними.
Для покоління 16-25-річних трибуна — це не спосіб втекти від реальності, це частина їх життя. Вони не вважають себе маргіналами чи антисоціальними елементами. Суспільство тепер також змінило свою думку. Раніше вважалося, що фанати тільки бухають, трощать один одному морди і нічим більше у житті не займаються. Тепер ми вже маємо нову генерацію. Дехто приходить на сектор з маленькими дітьми.
Зараз середній вік на трибуні — 22-25 років. Людей старшого вік стає більше. Багатьом не цікаво на центральних секторах, адже там лускають насіння і нічого не роблять. Чимало моїх знайомих ходять на топові матчі, але обирають сектор ультрас, аби відчути атмосферу та емоції."
Чому відбулась ця зміна?
"Виросло нове покоління людей, яке народилося в незалежній Україні, тобто після 91-92-го рр. У часи СРСР були жовтенята та комсомольці. Дитина зі школи потрапляла у систему, де її починали обробляти — ідеологічно та психологічно.
На противагу цьому існували неформальні об´єднання. Рокери, панки, фанати, які виступали проти радянської системи. З телевізора казали, що треба займатися спортом, працювати, здавати макулатуру, а молодь хотіла розважатися. На цьому контрасті вони рухалися в один бік.
Тепер ситуація змінилася. У нас нема серйозних молодіжних політичних об´єднань. Їх намагаються створити, але у порівнянні з тим, що було в СРСР, це ніщо. Але з телеекрану тобі кажуть — пий, гуляй, вживай наркотики. Не прямим текстом, а через фільми, кліпи, рекламу, масову культуру це все пропагується. Хтось пливе за цією течією і дотримується принципу "Живи швидко, помри молодим". Хтось хоче навчатися, працювати і займатися спортом.
Зараз є доступ практично до будь-якої інформації, є можливість вільного спілкування. Молодь багато подорожує по різних країнах світу. Розуміє, що є добрим для них, а що поганим. Люди мають свої погляди, не нав´язані зверху. Це все призвело до того, що сформувалася нова генерація молоді — здорової та патріотичної."
Як поєднувати роботу, навчання з фан-рухом?
"Люди знаходять можливості. Як правило, матчі чемпіонату України відбуваються по вихідних. Календар ігор попередньо відомий. Правда, погано, що у нас лише за два тижні до гри затверджують точну дату поєдинку. Це багатьох дратує.
Якщо за три місяці ти знаєш, що гра буде в суботу, то легше спланувати виїзд. За два тижні буває важко взяти квиток на популярний напрям — Одесу чи Львів.
З єврокубками трохи важче. Але наша молодь дуже активна. Все більше людей їздять на виїзні матчі в Єпропу. У 90-х роках та на початку 2000-х, щоб поїхати закордон, потрібно було купити путівку у турагенстві. Це було практично єдиним варіантом потрапити на гру.
Зараз абсолютна більшість фанів робить все самостійно — вирішує питання з візою, транспортом, проживанням та квитками на матч. Люди відкрили для себе лоукости та хостели."
З роботи без проблем відпускають?
"Є відпустка, різні відгули. Це не найбільша проблема. Головне, вчасно повернутися живим і здоровим."
Золотий сезон зарахують, якщо людина побуває на всіх матчах "Динамо"
Скільки фанати витрачають на виїзди?
"Важко сказати. Краще запитати це людей, які пробили золоті чи платинові сезони. Цього року кілька десятків наших фанів побували на всіх матчах чемпіонату. Мої знайомі були на всіх виїзних іграх "Динамо", у тому числі єврокубкових. Навіть на домашній зустрічі з "Валенсією", яка пройшла на Кіпрі. Вони й туди дісталися. Правда, не знаю, який у них вийшов кінцевий рахунок.
Щоб поїхати на єврокубкову гру, можна спокійно вкластися у кілька сотень євро — 200-300. У суму входить подорож, віза, бюджетне проживання. Все залежить від звичок людини до планування та виду транспорту. Виїзд по Україні обійдеться у 100 чи 200 гривень, якщо гра проходить поблизу Києва. Варіанти є практично на будь-який гаманець. Люди можуть орендувати мікроавтобус або машину. Дехто мандрує електричками майже безкоштовно."
У вас є золоті сезони?
"Жодного. Коли був молодшим, то мав таку мрію. Хотів побувати на всіх матчах. Але якось не склалося. Зате з´явилася забаганка їздити туди, де раніше не був. Умовно кажучи, у Донецьк ти їздив 7-8 разів. Вже не так цікаво. А от коли випадає команда, з якою "Динамо" вже більше може не зіграти, або зустрінеться за 20 років, то туди тягне поїхати. Те саме стосується Європи.
В часи СРСР вважалося, що золотий сезон — це коли фанат відвідує абсолютно всі виїзні матчі свого клубу. Тоді рахували виїзди по території Радянського союзу. Згодом по Україні. Виїхати в Європу було дуже важко. Декому це вдавалося, але таких людей були одиниці.
До минулого сезону вважалося, що для золотого сезону фанат мав побувати на всіх матчах "Динамо" всередині України. Без єврокубків. Тепер має бути прийняте рішення, що золотий сезон зарахують, якщо людина побуває на всіх домашніх і виїзних матчах "Динамо" з урахуванням єврокубкових турнірів. Планка піднімається. Це нормально, адже рух росте.
Ще дуже високо цінується, коли людина проїхала 100 виїздів. Це вагоме досягнення. Воно показує, що фанат вже не один сезон їздить за командою. Були люди, які покаталися рік чи півтора і більше не приходили на трибуну. Якщо вболівальник накатав 100 чи 200 виїздів, то зрозуміло, що він відданий рухові. Таких людей не багато. Їх називають "Клуб 100". Вони користуються авторитетом та повагою. До їх думки дослухаються."
Скілька у вас виїздів?
"По Європі разом зі збірною вийде близько 20. По Україні — більше 50-ти. Я точно не знаю. Є люди, які все рахують. Для мене виїзди — це більше відпочинок, а не прагнення якогось досягнення.
Матчів я також не рахую. Їх безліч. Коли це стає частиною життя, то ти не звертаєш на це увагу. Це все одно, що запитати рибалку скільки окунів він упіймав за свою "кар´єру".
Одного єдиного гетьмана у нас нема. Мабуть, тому і не ведеться суперечка за булаву
Запорізька Січ чи лицарський орден? До кого ультрас більше схожі?
"До Січі. Є авторитетна старшина, до якої дослухається більшість. Лідери фірм та угруповань — це, умовно кажучи, курінні. Вони авторитетні серед своїх знайомих та друзів. Але одного єдиного гетьмана у нас нема. Мабуть, тому і не ведеться суперечка за булаву."
Чи є у фан-русі якась система покарань?
"Штрафів не існує. Якщо хтось утік під час бійки і залишив своїх товаришів, співпрацює з правоохоронними органами, тобто стукає, чи, не дай Боже, краде у когось, то таких людей вважають персонами нон грата. Їм прямо кажуть: "ти тут не маєш бути". Таких випадків було небагато, але траплялися.
Старожили намагаються контролювати подібні речі. Рух має бути здоровим. Є незмінні правила — не можна обманювати один одного, підставляти і так далі. Якщо щось випливає на поверхню, то таким людям краще одразу кудись тікати."
25 травня відбулися вибори мера Києва та України. Хтось намагався заручитися підтримкою ультрас?
"Були звертання "Підтримайте нас, а ми вам щось зробимо". Від різних політичних сил. Зараз не буду їх називати. Ми розуміли, що після Євромайдану багато хто захоче на авторитеті ультрас підняти свій рейтинг. Ми офіційно оголосили свою позицію, в якій заявили, що нікого не підтримуємо. Але, ми обов´язково йдемо на вибори і голосуємо. Кожен робить свій свідомий вибір.
Ультрас офіційно нікого не підтримували і самі не є політичною силою. Ми молодіжний громадянський рух."
Чим спокушали?
"Пропонували різні речі. Умовно кажучи, зал відремонтувати. Хтось натякав на місця у списку на можливі вибори до районних рад. Ще до цих пропозицій ми вирішили, що ультрас не будуть під жодною політсилою. У нас є свої політичні, чи точніше ідеологічні, погляди, але ми не є частиною якоїсь партії чи блоку."
Як "замовники" собі уявляли підтримку від ультрас?
"У добу інтернету достатньо заяви на наших офіційних ресурсах. Це вже буде підтримкою. Якісь банери, білборди, на яких кандидат та фанати разом за спільне майбутнє України. Насправді варіантів багато.
У нашому русі багато освідчених людей з вищою освітою. Хтось займається політологією. Такі фокуси легко прораховуються. Нас не обманеш. Можливо когось одного можна було б спокусити чи натиснути, але коли рішення приймає група людей, то дуже важко всіх схилити на свій бік. Колегіальність дає виваженість та незалежність."
Люди хочуть жити в іншій країні і заради цього готові йти воювати
Яким вийшов минулий сезон?
"Відверто кажучи, поганим. Команда зайняла четверте місце, причому по грі. "Динамо" програло основним конкурентам, хоча теоретично могло зачепитися за вищі позиції. Але є позитив — зміна головного тренера. Надіємось, що наступний сезон вийде кращим.
Але на фоні подій, які відбувалися у країні, футбол після грудня відійшов на другий чи третій план. Весною матчі були способом переключитися на щось інше. Зараз чимало фанатів поїхали воювати на Донбас. Дай Бог, щоб усі повернулися живими і здоровими.
Люди хочуть жити в іншій країні і заради цього готові йти на барикади і воювати. Я не думав, що в Україні таке можливо. Було багато протестів — мовний і податковий майдани, акція "Вставай, Україна". Суспільство вже ніби доведено до межі, а іскри нема.
Виникало питання. Можливо, в Європі живуть краще, тому що кидають коктейлі Молотова? Тут є свої плюси і мінуси, але люди готові боротися, відстоювати свою думку і йти до кінця. У нас все намагалися зробити мирно — давайте постоїмо і поспіваємо.
Через такі важкі випробування і народжується нація. Тепер коли люди кричать "Слава Україні — Героям Слава", вони розуміють, що це означає. У цього покоління вже є свої герої. Не історичні особистості, а люди, які зараз воюють і здійснюють подвиги. Це важливо".
Коли відчули, що суспільство почало міняти свою думку про ультрас?
"Доволі давно. Можна пригадати славнозвісне гасло "Спасибо жителям Донбасса...". Велику роль відіграли сучасні медіа та інтернет. Завдяки youtube та соціальним мережам з´явився новий канал зв´язку між фанатами та суспільством. Тепер люди можуть напряму спілкуватися з ультрас. Раніше журналісти та міліція робили з фанатів покидьків, які все ламають і громлять. Мовляв, це фашисти та маргінали, яких треба заборонити. В останні роки це вдалося переламати.
В якийсь момент ми зрозуміли, що рухові потрібен свій офіційний ресурс - сайт чи група у соціальних мережах. Тепер журналісти знають, де шукати інформацію про нас і до кого за потреби можна звертатися за коментарями. Раніше такого не було."
Ультрас багато роблять для єдності країни. Чого варте одне перемир´я. Що відчуваєте, коли фанатів називають героями?
"Раніше патріотизм, любов до батьківщини, здоровий націоналізм, вірність своєму клубу та місту цінувалися у колі фанатів, але не завжди були зрозумілі суспільству. Тепер всі почали розділяти ті ж цінності, що і ми. Люди зрозуміли, що так і має бути. А якесь відчуття героїзму чи подвигу... Такого я не можу сказати.
Ми не змінилися. Це суспільство стало іншим. Якщо людина була чесною і сильною у будь-якій ситуації, то вона і зараз такою є. У нас свій рух, ми бачимо його так. Нас розуміють — добре. Не розуміють — нам все одно. Ми від цього не міняємося."
Як живеться у часи перемир´я?
"Перемир´я — це унікальний факт в історії українського руху. Можливо, не тільки українського. Раніше перемир´я укладалося на день матчу збірної України. Наприклад, гра проходить у Білорусі. Туди їдуть кілька тисяч українських уболівальників з різних міст. З 00:00 починається перемир´я, яке забороняє будь-які сутички та бійки між собою. Коли грає національна команда, клубна ворожнеча припиняється.
Зараз стосунки між вболівальниками нормальні. Немає ніякої конфронтації. Люди більше думають про те, як допомогти фронту.
Когось мобілізували до армії. Хтось пішов добровольцем у Національну гвардію чи добровольчі батальйони типу "Азов" чи "Дніпро". Дехто звільнився з роботи і пішов воювати. Хтось здає сесію і також відправляється на війну. Історії та ситуації різні. Фанати з різних міст, але позиція у всіх одна — треба захищати Україну.
Ті хто перебуває у тилу, організовують збір коштів, необхідних для армії речей та амуніції. Все це переправляється на передову. Також допомагаємо тим, хто переїхав у Київ з Криму та Донбасу. Людей потрібно десь поселити і забезпечити роботою."
Лише через прямий громадський тиск на ФФУ вдалося хоч трохи зробити гру схожою на фінал Кубка
В ультрас чітка позиція, щодо кримським клубів - тільки Україна (розмова відбулася до виконкому ФФУ і заяви президента ФІФА Зеппа Блаттера)
"Якщо так трапиться, що кримські клуби гратимуть у Росії, то це може стати останньою краплею нашого терпіння. До керівного складу ФФУ, який був обраний за часів попередньої влади, є дуже багато претензій."
До яких дій можуть вдатися ультрас?
"Можливі різні варіанти. Я поки не буду нічого говорити. Але непомітним це не пройде. На мою думку, керівництво федерації дуже залежне від політиків, які, можливо, навіть не в Україні знаходяться. Організація має бути незалежною. ФІФА та УЄФА проти втручання влади у роботу федерацій футболу. За це дуже сильно карають.
Справжніх керівників ми не бачимо, але вони є. Це помітно за діями ФФУ, точніше її бездіяльністю."
ФФУ хотіла провести фінал Кубка України без глядачів. Акція ультрас "Динамо" під стінами Будинку футболу змінила це рішення. Вірили в успіх?
"Без віри не було б сенсу все це організовувати. Ще за три чи чотири тижні до фіналу місцем проведення матчу обрали Харків. Фанати тоді відразу звернулися до федерації із відкритим листом з проханням перенести гру в інше місто. Тоді у Харкові не було спокійно. Ми не отримали ніякої реакції.
Вболівальники намагалися зробити все аби матч пройшов з глядачами на трибунах і в безпечних умовах. Федерація дотягнула до того моменту, коли завтра гра, а невідомо де матч і в яких умовах. Це обурило багатьох людей.
Лише через прямий громадський тиск на федерацію вдалося хоч трохи зробити гру схожою на фінал Кубка. Якби всі питання вирішилися завчасно, то я впевнений, що вболівальників було б значно більше."
"Динамо" віддячило вам виграшем Кубка України. На матчі із "Зорею" трофей весь час знаходився біля фан-сектору.
"Це приємний жест з боку клубу. Фінал без вболівальників не був би цікавим. Ми не тільки для себе вибороли це право. У Полтаву приїхали фанати "Шахтаря". Їх команда програла, але це фінал. Тут не може бути нічиї чи двох переможців."
Для вболівальника важливо, щоб гравець викладався на полі, пахав і рвав жили
Як відреагували на призначення Реброва наставником "Динамо"?
"Багато вболівальників з повагою ставляться до Сергія, особливе те покоління, яке зараз на трибунах. У випадку з Блохіним навіть я не застав його на полі. Є записи, Золотий м´яч, рекорди. Ніхто не ставить це під сумнів. Але Реброва пам´ятають на полі. Люди бачили, як він забивав і як викладався. Ребров-гравець користувався повагою серед вболівальників. Це дає йому додатковий авторитет.
На мій погляд, Ребров — дуже перспективний тренер. У нього чималий ігровий досвід. Сергій виступав в Англії, Туреччині, Росії, працював з різними наставниками і в різних колективах. На полі він завжди діяв розумно і самовіддано, не прямолінійно. Він уміє знаходити спільну мову з гравцями — українцями та легіонерами".
Під час фіналу Кубка України Олег Гусєв підійшов до ультрас "Шахтаря" і заряджав "Слава Україні".
"Він чудово розуміє, яка ситуація в країні. Олег не на місяці живе. Для нього — це нормальний вчинок. Гусєв — гравець збірної України. До нього добре ставляться вболівальники зі всієї країни. Він справжній воїн і боєць, який викладається до кінця, грає чесно, не лінується. Це завжди викликає повагу у фанатів."
Наскільки для ультрас важливо, щоб футболісти підходили до них після гри?
"Для вболівальника важливо, щоб гравець викладався на полі, пахав і рвав жили. Такі гравці завжди користуються великою повагою та авторитетом. Приємно, коли гравець крім цього не соромиться чи не лінується після гри підійти і подякувати сектору за підтримку. Чи підійти і поспілкуватися. Футболістів, здатних на рівних говорити з фанатами, небагато. Легіонери не розуміють мови. А "зірки" вважають себе пупом землі."
Спільне виконання пісні про Путіна харків´янами і донеччанами додало події сенсаційності
Яка акція ультрас найбільш знакова для вас?
"Боротьба за долю родини Павліченків, яка фактично тривала кілька років. Були марші, мітинги і концерти. Можливо — це не суто фанатська акція, але наш рух мав безпосередній стосунок до неї. Наразі вона є успішною. Люди вийшли на волю. Зараз триває розслідування, з´ясовуються різні юридичні казуси, але головне, що Дмитро та Сергій звільнені".
Сезон завершився яскравим фаєр-шоу на Пішохідному мосту у Києві. Були там присутні?
"Так. Приємно, що зібралося багато фанатів з різних міст. Не часто у Києві майже одночасно проходять три матчі. Ця ідея виникла буквально за кілька діб до цього. Добре, що її вдалося нормально організувати - нічого не спалили і не зламали."
Ваш колега Андрій Коренівський в інтерв´ю Gazeta.ua сказав: "Зараз взагалі дуже добре на стадіоні. Коли ми під кінець матчу починаємо співати гімн України, то всі встають."
"Таку атмосферу раніше можна було спостерігати лише на матчах збірної України і то не у всіх містах. Наприклад, у Львові — гарна підтримка. Чого не скажеш про Донецьк чи Київ. Навіть під час матчів Євро-2012. Начебто був повний стадіон, всі фанати з атрибутико, але чогось бракувало.
Зараз суспільство стає більш згуртованим та міцним. На останніх матчах чемпіонату вже не було розділення на ультрас і звичайних вболівальників. Це ознака того, що люди єднаються, розуміють і поважають один одного. Так і має бути."
У чому феноменом тепер уже легендарного хіта про Путіна?
"Звучить гарно і легко співається. Заряд прийшовся до часу. Популярності також посприяло поширення через соцмережі та інтернет. Ще один важливий аспект — пісня вперше пролунала у Харкові. Ми знали, що там є дуже багато патріотів, але спільне виконання пісні харків´янами і донеччанами додало події сенсаційності."
2009-го у мене вже були квитки до Стамбула на фінал Кубка УЄФА
Вам подобаються фільми про фанатів?
"Загалом є близько 20 художніх фільмів, переважно англійських, присвячених тематиці фанатів та хуліганів. Ставлення ультрас до таких фільмів неоднозначне. З одного боку, їх поява привертає на трибуни людей. Наприклад, хтось подивився "Фабрику футболу" чи "Хуліганів Зеленої вулиці" і йому захотілося стати фанатом.
З іншого боку, дуже багато речей у таких фільмах не відповідають дійсності. Люди, які їздять, знають, що тут автори прибрехали, тут правда, тут схоже, а тут щось незрозуміле.
В Англії і книг видають багато на цю тему. У будь-якому магазині можна легко знайти 10-15 книг про фанатів. У нас цього практично немає.
На нашому телебаченні вистачало замовних документальних фільмів та сюжетів про ультрас. Це стало однією з причин чому ми вирішили зробити "Останній аргумент". Ми залучили до фільму реальних фанатів, футболістів і функціонерів. Ми дали можливість їм висловитися і донести їх точку зору до широкого кола людей."
Які тенденції переважають у фан-русі?
"Раніше фанати багато копіювали в англійців, італійців чи поляків. Зараз у нас інший вектор розвитку. Ми хочемо мати щось своє. Якщо пісні, то українські. До традиційної динамівської атрибутики можна додати елементи вишиванки. Потрібно себе самоідентифікути, щоб люди знали, що це не просто рух зі Східної Європи, а українці. Ми дивимося, що коїться в інших країнах, але намагаємося мати власне обличчя."
Як фанати проводили літо у мирний час?
"Для ультрас якогось поділу на літо, зима, осінь чи весна немає. В Україні футбольні матчі можуть грати і в лютому, і в липні.
Чимало вболівальників свої відпустки намагаються поєднати з футболом. Як правило, планують їх на кінець серпня. У цей час "Динамо" грає матчі кваліфікації Ліги чемпіонів чи Ліги Європи. Яка команда випаде, там і буде відпустка."
А як дружини та дівчата ставляться до такого планування?
"По-різному. Намагаємось, щоб була гармонія у сім´ї. Дуже важко, якщо дружина не поділяє вподобань чоловіка і не ставиться до нього з розумінням."
Фанати товаришують з футбольним м´ячем?
"Ультрас не тільки кричать на трибунах, а й самі грають. Останні шість років ми регулярно проводимо турніри. Зазвичай вони проходять влітку і взимку. Можемо додатково організувати змагання навесні і восени. Бували випадки, коли участь у турнірі приймали 20 команд. До нас приїжджають хлопці з Дніпропетровська, Львова, Чернігова, Черкас, литовського "Жальгірісу" та Польщі. Ми також їздимо грати в інші українські міста та на фанатські турніри у Польщу та Литву."
Яка ваша фанатська мрія?
"Хотілося б побачити "Динамо" у переможному фіналі єврокубка. 2009-го у мене вже були квитки до Стамбула на фінал Кубка УЄФА. На жаль, тоді не вийшло ("Динамо" програло у півфіналі "Шахтареві", який у підсумку став володарем трофею)."
Довідка:
Тарас Кузьменко народився 25 жовтня 1978 року у Києві. За першою освітою конструктор-технолог побутової радіоапаратури. Зараз здобуває другу вищу освіту (фінансовий менеджмент у сфері бізнесу). Працює продакт менеджером у компанія, яка займається автомобільною електронікою. Живе у цивільному шлюбі. Дітей немає.
Під час інтерв´ю говорить українською.
"Я корінний киянин з російськомовного середовища. Навчався у російській школі, але у нас була українська мова та література. Важко тоді, коли не спілкуєшся. У Києві ситуація 50 на 50. Єдина проблема — це відсутність середовища. Зараз більше спілкуюся російською. Але українською також користуюся. Це елемент ідентифікації", - каже Кузьменко.
2 
1
Коментарі