Омар Сіворі кричав на партнерів, відчайдушно не бажав програвати, відповідав ударом на удар

Футбол стоїть на паузі і достеменно невідомо, чи буде він цього року. Якщо так – "Золотий м'яч" за підсумками року може залишитися "вакантним". Розповідаємо про тих, хто володів трофеєм за майже 65-річну історію його існування.

П'ятим володарем "Золотого м'яча" в 1961 році став гравець "Ювентуса" Омар Сіворі.

Енріке Омар Сіворі народився в 1935 році в родині Адеодато Сіворі і Кароли Тіраккья - аргентинців італійського походження. Він звертав на себе увагу буйним темпераментом з раннього дитинства: граючи за команду рідного містечка "Сан-Ніколас", кричав на партнерів, коли ті не давали йому м'яч, відчайдушно не бажав програвати, неодмінно відповідав ударом на удар. Його футболка постійно вилазила з трусів, і за цією прикметою його завжди можна було знайти з трибун.

У своїх спогадах Сіворі з особливою вдячністю відгукується про Ренато Чезаріні. "Ім'я мені дали батьки, а відомим його зробив Чезаріні", - говорить він. Людина, про яку йде мова, в 30-х роках сам був популярним форвардом "Ювентуса", народився в Аргентині, але ще дитиною потрапив до Італії. Ставши тренером, він і відкрив Сіворі в нетрях підліткового футболу, привівши в 1952 році його, 16-річного, в "Рівер Плейт".

Доля пов'язувала їх разом півтора десятки років. Пізніше саме Чезаріні рекомендував в 1957 році Сіворі "Ювентусу", де трохи пізніше, в 1959-му, вони возз'єдналися як гравець і тренер. Сіворі дуже легко йшов на конфлікт у стосунках з ким завгодно, і Чезаріні являв собою чи не єдиний приклад людини, з яким він не дозволяв собі ні найменшої брутальності.

Отже, в 1952 році Омар опинився в "Рівер Плейт". Спочатку - в четвертій команді. 14 голів, забитих в 12 іграх, сприяли його швидкому переводу до третьої команди, де він продовжив сезон-52 з показниками: 11 матчів, 6 голів. Наступний сезон, граючи лівого інсайда, він почав з 6 голів у 8 іграх, і тоді його перевели в другу (21 матч, 11 голів).

30 січня 1954-го Омар дебютував в основній команді "Рівера" - замінив знаменитого Анхеля Лабруну в товариському матчі з югославським "Партизаном". 4 квітня того ж року - дебют в першому дивізіоні Аргентини. "Рівер" перемагає (5:2) "Ланус", чотири голи на рахунку уругвайської зірки Вальтера Гомеса. П'ятий, останній, - на рахунку дебютанта, якого відразу ж починають пророкувати в спадкоємці Лабруна, відзначаючи його численні переваги.

Маючи середні габарити - 170 сантиметрів зросту і 70 кілограмів ваги, юний Сіворі виявив відмінне бачення поля, сильний удар з обох ніг і дриблінг, який вважав за краще виконувати лівою (за це йому дали кличку "Гамбета" - "ніжка").

У принциповому матчі другого кола чемпіонату-54 проти "Бока Хуніорс" Сіворі призводить публіку в екстаз, обвівши по черзі чотирьох суперників - Кольмана, Едвардса, Пеше і Моуріньо. Після фінального свистка його підхоплюють на руки і на руках виносять із стадіону.

Він стає чемпіоном країни в 1955 і 1956 роках і дебютує за збірну Аргентини на Кубку Америки-56, забиваючи гол перуанцям в своєму першому ж матчі. У фіналі аргентинці поступаються господарям турніру уругвайцям.

Наступного року – новий розіграш Кубка Америки в Лімі. І на цей раз - переможний для команди Сіворі. У фіналі в ефектному стилі була розтрощена чемпіон світу Бразилія (3:0). Всі хвалять потужну трійку нападу Маскьо - Анджелілло - Сіворі, яких після дня фінального матчу в аргентинській пресі називають ласкавим об'єднуючим виразом "caras sucias" - "брудні пики". Вони так старалися перемогти бразильців, що вивалялися в болоті.

Всі три "брудні пики" вмить розкуповуються багатими італійськими клубами. Сіворі проводить 5 травня 1957 року прощальний матч за "Рівер Плейт" і 27 травня стає футболістом "Ювентуса". "Юве" виплачує за нього 10 мільйонів песо - для того часу це світовий рекорд.

 

Крім Сіворі президент "Юве" 23-річний (!) Умберто Аньєллі придбав для клубу ще одну майбутню легенду - Джона Чарльза. Разом вони склали грізний тандем, який у першому ж сезоні забив у ворота суперників 50 голів, не залишивши шансів іншим командам поборотися за Скудетто.

Після вдалого чемпіонського сезону 1957/58 пішов провал у вигляді 4-го місця в Серії А в сезоні 1958/59 звільнили серба Любиша Брочіча з поста головного тренера команди, а на вакантне місце запросили людину, яка знала Сіворі як ніхто інший.

У 1960 році під керівництвом Ренато Чезаріні "Ювентус" бере Скудетто і Кубок Італії. Омар Сіворі забиває 28 голів в 31-му матчі і стає кращим бомбардиром чемпіонату Італії. У тому сезоні "Стара Синьйора" вразила ворота суперників 92 рази, що на 24 м'ячі більше, ніж забив найближчий переслідувач в боротьбі за чемпіонство "Інтер".

Левову частку тих м'ячів на рахунку "Чарівного тріо": Сіворі, Джона Чарльза і Джамп'єро Боніперті. У наступному році Сіворі знову виграє Скудетто. Цей сезон знаменитий легендарної перемогою "Юве" над "Інтером" з рахунком 9-1. 6 голів в свій актив записав Омар. Саме в цьому році аргентинець отримав "Золотий м'яч" кращому гравцеві Європи.

"У 1961 році, коли мені дали" Золотий м'яч ", я забивав як хотів і кому хотів. У збірній Італії в 9 матчах я забив 8 голів! У цьому мені не було рівних, хоча в ту пору в світі виступали такі великі люди, як Луїс Суарес, Ді Стефано, Пушкаш", - сказав Сіворі.

 

У третьому за рахунком матчі Сіворі довелося грати проти збірної Аргентини. Швидко подолавши комплекси від того, що грати доводиться проти колишніх співвітчизників, кращий футболіст Європи забив гол, і збірна Італії в результаті перемогла з великим рахунком 4:1. У 1962 році Омар Сіворі разом зі збірною Італії брав участь у Кубку світу, що проходив в Чилі, але особливої ​​слави не здобув. У груповому турнірі італійці мали лише одну перемогу і навіть не вийшли з групи.

Щасливий для Сіворі період закінчився в 1964 році з приходом в "Ювентус" парагвайського тренера Еріберто Еррери. Беручи приклад зі свого однофамільця Еленіо, він почав "душити" гравців необхідністю діяти в суворій відповідності зі своїми схемами, чого Омар на дух не переносив. Він багато разів повторював, що звик грати в футбол серцем, а не схемами. Розгорівся конфлікт, переможцем в якому став Еррера.

А Сіворі довелося влітку 1965 року перейти в "Наполі", де йому організували безпрецедентно теплий прийом. Разом з ним в цей клуб перейшла інша зірка серії А - бразилець Жозе Альтафіні. За двох заплатили 150 мільйонів аргентинських песо.

До Неаполя ще не дійшла зараза, що розповзалася по всій Італії, і там поки можна було "грати серцем". Максимальне досягнення, якого домігся "Наполі" за 4 сезони з Сіворі, - друге місце в сезоні-67/68. Але він майже не був причетний до цього успіху, оскільки провів через травми всього 7 ігор. Мало того, у цьому сезоні Сіворі безперервно лаявся з тренером Бруно Пезаолою, який змушений був відразу після його закінчення піти в "Фіорентину", де, до речі, тут же і довів свою кваліфікацію, з ходу вигравши скудетто.

Сезон-68/69 виявився в кар'єрі Сіворі останнім і увінчався скандалом, який став її гідним "вінцем". Багато місяців він провів на лікарняному ліжку, зазнавши серію операцій на хворий щиколотці, і тільки до листопада почав одужувати.

Тренер Карло Парола, який прийшов в "Наполі" на зміну Пезаолі, вже підібрав альтернативу на позицію лівого форварда в особі Барізона. Але старий (за футбольними мірками) і поламаний Сіворі як і раніше вважав себе кращим за інших.

Одного прекрасного дня відбулася грандіозна сварка за участю Сіворі, Пароли, лікаря Корвіно й адміністратора Роберто Фіоре. Тренер наполягав, що Омар може грати максимум 60 хвилин і тому не повинен розраховувати на місце в "основі". Сіворі твердив своє: хочу грати і буду грати! В результаті його за порушення дисципліни оштрафували на 1 мільйон лір.

Серед його партнерів по "Наполі" зростало невдоволення: їх "дістали" витівки невгамовного гравця. Цим, до речі, Сіворі радикально відрізнявся від Марадони - іншого великого аргентинця з півдня Італії, котрий захищав честь клубу. Марадона теж був, як відомо, невгамовного вдачі людиною і постійно щось витворяв, але його все одно в Неаполі безмірно любили. А ось Сіворі цю любов утратив.

 

Події розвивалися наступним чином. 13 листопада 1968 року Омар вперше після довгої перерви вийшов на поле в матчі Кубка УЄФА з "Лідсом" (0:2). 17 листопада він зіграв з "Палермо" і забив переможний гол. У наступному турі не зіпсував в принципі картини в Віченці, хоча "Наполі" і програв - 0:2. Здавалося, він ось-ось відвоює собі місце в основі.
Але вся біда була в тому, що наступним суперником неаполітанців 1 грудня був "Ювентус", де все ще працював старий ворог Сіворі - Еріберто Еррера. Можна було припустити, що трапиться щось недобре. Опікун аргентинця Фаваллі (за інструкцією тренера) явно вийшов на поле з наміром збісити Сіворі. Він корчився на газоні і провокував суддю.

У якийсь момент арбітр П'єроні клюнув на його трюк і вказав Сіворі на роздягальню. Це рішення викликало на полі грандіозну бійку. У підсумку окрім Сіворі вилучили також неаполітанця Пандзанато, ювентійця Сальвадорі і декого з тренерського складу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Єдиний іспанський володар "Золотого м'яча" відмовився повертатися на батьківщину

Репутація Сіворі спрацювала проти нього: йому впаяли 6-матчеву дискваліфікацію. Оскаженілий Сіворі скликав 5 грудня прес-конференцію, де обрушив страшні прокльони на голову Еріберто Еррери і порадив президенту "Ювентуса" Кателлі задуматися, що відбувається в його клубі.

6 грудня Омар оголосив, що закінчує з футболом в знак протесту проти несправедливої ​​дискваліфікації.

У листопаді 1972 року Сіворі очолив збірну Аргентини, але у вересні 1973 року покинув її через бійку з чиновником Федерації футболу Аргентини. Після цього Сіворі працював з рідним "Рівер Плейтом", "Наполі", "Велес Сарсфілдом" і "Расінгом", але особливих успіхів не досяг. Потім набрався мужності й сказав: "Це не моє".

Омар продовжував стежити за футболом, коментуючи матчі на італійському телебаченні. Відпочивав від нього в Аргентині на фазенді, яку назвав "Ювентус". З 1994 року і до кінця свого життя працював скаутом "Юве" в Південній Америці.

×