Президент клубу відправляв майбутнього володаря "Золотого м'яча" в шахту

Футбол стоїть на паузі і достеменно невідомо, чи буде він цього року. Якщо так – "Золотий м'яч" за підсумками року може залишитися "вакантним". Розповідаємо про тих, хто володів трофеєм за майже 65-річну історію його існування.

Третім володарем престижної нагороди в 1958 році був французький форвард "Реала" Раймон Копа. Про це пише ua-football

Майбутня зірка французького футболу Раймон Копа насправді звався Романом Копашевським. Хлопець народився в 1931 році в сім'ї польських шахтарів. Його дід переїхав з Польщі у Францію за 12 років до того. Він привіз із собою не тільки дружину, але й чотирьох дітей, одним з яких був 13-річний Франц, він же Франсуа, згодом – батько Романа. Оселилася родина Копашевських в містечку Нельо-Мін, що в департаменті Паде-Кале, неподалік від міста Бетюн і влаштувався працювати на шахту.

З п'яти років Роман весь свій вільний час присвячував буцанню м'яча. Вранці хлопчик ганяв у футбол в школі – це було й посеред уроків (не дивно, що відмінником він не був) і після них, а в післяобідній час займався тим же в батьківському саду. Незабаром він навіть зібрав власну команду, набравши в неї хлопчаків зі своєї вулиці. Увага рідкісних уболівальників, була прикута до Романа, який вже тоді виділявся рідкісною для свого віку технікою, й намагався грати зі старшими. Копашевському не виповнилося ще й 11-ти, коли його помітили скаути місцевого футбольного клубу "Ле-Мін" і запросили до себе. Тоді його назвали скорочено Копа, а не Копашевський.

– Одного разу я вкрав у німців м'яча, – згадував Раймон. – Переліз через паркан на стадіон, оглянувся й витягнув із сітки. Ніхто не бачив і слава Богу!

Незважаючи на очевидний талант, Роману треба було якось пристосовуватися до місцевих умов життя. І якщо ти живеш у родині шахтарів, і навколо теж одні гірники, то й тобі бути шахтарем, а не художником. У 1945-му, у віці 14 років, Копашевський-молодший спробував влаштуватися електриком, щоб уникнути важкої роботи в шахті, але оскільки з точними науками зовсім не дружив, спроба була невдалою. То ж Роману довелося спускатися під землю й штовхати вагонетки з вугіллям.

Так тривало два роки, поки одного разу в шахті не стався обвал. Хлопцю сильно придавило ліву руку – наслідки були настільки серйозними, що великий і вказівний пальці довелося частково ампутувати. Як потерпілому на роботі, йому призначили пенсію в розмірі 200 франків, а після лікування направили на легшу роботу в котельню. До цього часу Роман вже був твердим гравцем основи юніорів "Ле-Мін".

– Президент клуба був власником шахти. Це була рідкісна скотина! Він бачив мій талант, але не хотів знайти мені легшу роботу. Після тренування я ліз у забій. Так тривало, аж поки "Анжер" мене не помітив.

"Анжер" грав у другому дивізіоні. Незважаючи на всю старанність молодого форварда, грав погано. У першому сезоні при Копа команда зайняла 15-е місце серед 18-ти клубів, а з Кубку була вибита в четвертому раунді. Раймон видав кілька яскравих сольних спектаклів (в його активі два м'ячі проти "Марселя", коли рахунок матчу був 4:0, а також єдиний і переможний гол у грі з "Монако"), але самотужки витягнути досить посередню команду нагору він не міг.

Сезон-1950/51 його команда провела не краще (14-е місце). Проте Копа став найкращим бомбардиром. Саме вчасно стався товариський матч між "Анжером" та "Реймсом", за який Копа хотів виступати з юних років, а до того ж – клуб вищої ліги. Поєдинок закінчився з рахунком 4:4, й Альбер Батте, наставник гостей, для себе зрозумів – цього хлопця треба брати.

Переговори тягнулися довго. Поки вони йшли, Копа відправився в складі "Реймса" в турне по Алжиру й відіграв там настільки класно, що керівництво команди погодилося на виставлену "Анжером" трансферну суму в 1 800 тисяч франків. Сам Копа, відчувши запах грошей, зажадав підняти пропонований йому особисто бонус з трьохсот тисяч франків до півмільйона. Директорат "Реймса" обурився й хотів навіть розірвати угоду, але Батте вдалося умовити босів і переконати їх, що вони не помиляться, якщо викладуть ці гроші.

Перший офіційний матч за "Реймс" Копа провів другого вересня 1951 року – це були нулі зі "Страсбургом". Перший гол Раймон забив лише 11 листопада в Парижі, виступаючи на "Парк де Пренс" проти місцевого "Расинга". Кращим його матчем у тому сезоні став домашній поєдинок з "Марселем", в якому він зробив відразу два хет-трики – забив три м'ячі й віддав таку ж кількість гольових передач. Так Копа забезпечив повний і беззастережний розгром гостей 8:1. За підсумками сезону в активі Копа виявилося лише вісім голів. Зовсім не так багато у порівнянні з тим, чого від нього очікували і чого очікував він сам.

Вже в наступному сезоні зв'язка Аппель – Копа – Гловацьки (з цього часу Копа почав грати глибше – Раймон розташовувався фактично "під" парою нападників) стала грізною зброєю "Реймса", який виграв чемпіонат країни в атакуючому стилі. Клуб з півночі забив у ворота суперників 86 голів, а Копа домігся одного з кращих показників в своїй кар'єрі, завдавши 13 результативних ударів.

 

У сезоні-1953/54 "Реймс" прийшов до фінішу другим, всього в одному кроці позаду "Лілля", в наступному команда Копа знову бере титул. П'ятірка нападу Леблон - Копа - Гловацьки - Бліар - Темпл, безумовно, краща в лізі. "Реймс" середини 50-х – найсильніша команда у Франції й одна з найсильніших команд у всій Європі.

Статус "легендарний" той колектив заслужив участю в новому змаганні, яке дуже швидко стане найкрутішим європейським клубним турніром – мова про Кубок європейських чемпіонів. Аж до фіналу французькому клубу в кожному раунді діставалися "приємні" суперники. У фіналі ж сильнішим був мадридський "Реал" (4:3). Але Копа в тій грі не забив.
По закінченні зустрічі президент "Реала" Сантьяго Бернабеу спрямував свій "грошовий погляд" не на Леблона, не на Ідальго, й навіть не на Гловацького. А на Раймона Копа.

Як відомо, якщо Бернабеу чогось дуже сильно хотів, то завжди цього домагався. Ще більш серйозним аргументом у його діалозі з керівництвом "Реймса" стали 52 мільйони франків ("старими" купюрами, які після деномінації вартували 520 тисяч, проте на той час – сума величезна), які він поклав на стіл, не вагаючись. Копа помчав в Мадрид відразу ж після завершення фінального поєдинку.

"Доводилося чути закиди – мовляв, я зрадив "Реймс", розміняв його на гроші. Але подивіться, яку суму виручив за мене клуб! Не можу точно сказати, скільки це зараз, але за неї тоді можна було побудувати три непоганих будинки. "Реймс" купив трьох відмінних футболістів – і в чому ж тут зрада ?! Мене хотів ще й "Мілан", але я себе бачив виключно в "Реалі", найсильнішій команді світу".

Найкращим результатом Раймона на клубному рівні, в рамках чемпіонату країни, були 14 голів за сезон. За збірну у 45 матчах він забив теж не так багато – лише 18 м'ячів, з них третину – з пенальті. Чому так сталося? Річ у тім, що з плином кар'єри поступово до Раймона прийшло розуміння того, що головне його призначення на поле – зовсім не завершення атак, а те, що прийнято називати "плеймейкерство". Копа, що відзначають всі без винятку західноєвропейські журналісти, був насамперед дриблером. М'яч він тримав і обробляв так, ніби той був не стороннім предметом, а частиною його тіла. Обставити двох-трьох суперників підряд для нього було справою аж надто легкою, а в дуелях один на один він виходив переможцем в дев'яти випадках з десяти. Для Копа дриблінг був понад усе. Він заганяв опонента до самозабуття, аж до того, що міг спеціально повернутися назад, щоб обіграти його ще раз.

Перед переходом у "Реал" Копа не міг не розуміти, щонайменше, одного. У "Реймсі" Раймон був головним, і на полі був живим королем, він вибудовував всю гру команди й керував нею. У "Реалі" він опинився в статусі одного з провідних акторів, проте аж ніяк не головним.

У серпні 1956 року Раймон Копа, вже з дружиною й маленькою донькою, переїхав у Мадрид, де він от-от мав поповнити табір "Реалу", володаря новоспеченого Кубка європейських чемпіонів. Однак відразу ж заграти за перший склад "бланкос" не вдалося. Копа був змушений чекати завершення процесу натуралізації Альфредо Ді Стефано, щоб не вважатися "зайвим" легіонером. Тоді в Іспанії згідно з розпорядженням генерала Москардо, який курував футбол, команді дозволялося мати таких футболістів у кількості не більше двох. В "Реалі" ж їх на той момент виявилося троє – крім Копа, це були ще аргентинці Ді Стефано й Ольсен. Тільки на початку жовтня 1956-го року Копа отримав необхідний дозвіл.

Дебют Раймона в Примері відбувся 21 жовтня, у сьомому турі, проти маловідомого, як тоді, так і тепер, клубу під назвою "Хаен". Раймон вийшов на правому фланзі атаки. Цікаво, що в Іспанії його ім'я частіше вимовляли на місцевий манер – Рамон. В першій грі Копа відзначився двічі.

"Спочатку мені й справді було важко. Річ навіть не в тому, що я грав на досить незвичній для мене позиції на правому фланзі – просто мої партнери по "Реалу" звично грали через лівий фланг та Хенто, через що користі від мене, звичайно, було не надто багато, а я почував себе досить самотнім. Нічого, впорався".

Копа ставили й на правий фланг атаки, і на місце правого напівсереднього, одного разу він грав навіть лівим напівсереднім. Очевидно, що Копа, погоджуючись на перехід у "Реал", зобов'язаний був чітко собі уявляти, що посунути величного аргентинця Ді Стефано з його улюбленою позиції не вдасться нікому. Перший сезон Копа в Мадриді ніяк не можна назвати зовсім вже невдалим. Він став чемпіоном Іспанії, виграв Кубок чемпіонів, отримав від "France Football" вже другу "Бронзову бутсу", поступившись лише Ді Стефано і Біллі Райту.

У наступному сезоні майже один в один повторилася історія попереднього. Актив "Реала" знову налічував чемпіонський титул, ще один КЄЧ. Проте особистий вклад Копа значним не був, то ж і великої радості від таких звершень у нього не було. І тільки в збірній Копа був тим, "реймським" футболістом початку своєї кар'єри.

На шведському чемпіонаті світу Франція всіх здивувала. Це був грандіозний сюрприз, і сюрприз, приємний вболівальникам "галльських півнів". Проте спочатку Копа, тоді ще Копашевський, грав за юніорську збірну. Керівництво національної збірної Франції помітило його талант одразу. Бажання отримати Романа було великим, проте було зрозуміло, що син поляка поки не є французом і треба почекати його повноліття, тобто 21-го року, поки він не визначиться з громадянством. Копа вибрав збірну Франції, а щоб ні у кого не залишалося сумнівів, що він гідний захищати кольори нової батьківщини, видав кілька ефектних матчів. Зокрема, Раймон взяв участь у розгромі юніорів Англії (7:1), забивши їм перший і останній м'ячі.

Проте так сталося, що будучи вже знаним футболістом, в кваліфікації до ЧС-58 він все одно виступати не міг. Французька федерація винесла постанову, що в збірну можуть бути включені тільки ті футболісти, які грають в чемпіонаті Франції. Копа ж на той час уже захищав кольори "Реала". Лише напередодні Мундіалю чиновники змінили думку. Можливо, не встояли перед вагомими аргументами наставника "ле бльо" Альбера Батте. Підсумкове третє місце на турнірі стало успіхом – Франція переграла екс-чемпіонів світу, західних німців, з рахунком 6:3.

 

Кращим гравцем турніру справедливо був названий саме Копа. Він, хоч і не демонстрував подвигів у завершенні атак, забивши три м'ячі, проте в якості диригента й асистента проявив себе не менш яскраво, ніж його партнер Жюст Фонтен як бомбардир. На рахунку Копа аж десяток гольових передач – по три з Парагваєм та Північною Ірландією, й по дві у вирішальних поєдинках, з Бразилією та ФРН.

За підсумками 1958-го року Копа після двох "Бронзових м'ячів" був удостоєний "Золотого". Разом з тим, усі чудово розуміли, що кращим гравцем Старого Світу він визнаний зовсім не за яскраве намисто з мадридських титулів, а всього лише за шість матчів, які він фантастично відіграв на шведському Мундіалі.

Проте в столиці Іспанії були саме вражені грою Раймона в Швеції, продовжували на нього розраховувати, й навіть запропонували після повернення підписати вигідний багаторічний контракт. Перспективна лінія атаки Копа - Ріал/Еррера - Ді Стефано - Пушкаш - Хенто вражала. Копа ж, подякувавши через пресу, випросив собі відпустку спочатку в Анжері, а потім на Корсиці – мовляв, маю право відпочити, розвіятися, подумати. А подумавши повідомив, що його влаштує контракт лише на один сезон.

Свою останню кампанію у "вершковій" футболці він провів приблизно так само, як і обидві попередні. Копа грав правого крайнього, іноді напівсереднього, фінтів та передач не шкодував, але забивав мало – приміром, вперше відзначився лише у восьмому турі. Як підсумок – десять голів.

Домінує думка, що в Мадриді Копа так і не зміг проявити всі свої таланти, розкрився в кращому випадку навряд чи й на половину. За три роки в "Реалі" Раймон так і не домігся визнання місцевих вболівальників. Трибуни "Бернабеу" любили Хосеїто та Матеоса, обожнювали Хенто, молилися на всесильного та всемогутнього Ді Стефано, а в 1958-му отримали ще одного кумира – разюче влучного Пушкаша. А от до "Наполеона" місцеві шанувальники футболу завжди ставилися дуже стримано.

Після "Реала" кар'єра Копа пішла на спад. Перший його сезон після повернення в "Реймс" (1959/60) приніс йому та команді ще один титул чемпіона, а сам Раймон встановив особистий рекорд результативності – 14 голів. У 1962-му "Реймс" під керівництвом все того ж Батте ще раз фінішував на самій верхівці таблиці французької першості.

До всього, в Копа з віком зіпсувався характер, він став уїдливим та прискіпливим, постійно сварився то з партнерами, то з тренерами, то з футбольними чиновниками. Розмова на підвищених тонах з новим тренером збірної Жоржем Вер'є призвела до двомісячного "бану" від першої команди Франції, слова в пресі на тему "футболісти є рабами клубних босів" – до тривалої дискваліфікації у внутрішній першості.

 

У 1964-му "Реймс" змушений був попрощатися з вищою лігою. Останнім подвигом Копа стала відмовива від вигідної пропозиції "Расинга". Він залишився в рідній команді, щоби допомогти їй повернути загублений статус. Це було неймовірно важко – адже й глядачів на стадіоні помітно поменшало, й заробітки стали набагато нижчими. Проте після двох років мук "Реймс" все ж повернувся. Втім, лише на рік, який заодно став і останнім роком Раймона Копа в активному футболі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Альфредо ді Стефано викрадали комуністи

×