— Бойцам, которые возвращаются в отпуск, в Киеве негде ночевать. Перебиваются на вокзалах, в подземных переходах или возле какой-то кафешки всю ночь чаи гоняют. Сейчас у нас живут семь людей. После ремонта будем принимать около 40. Здесь смогут переночевать, помыться и покушать, — каже 27-річний Віталій Левченко з самооборони Києва. Разом з іншими волонтерами обладнує хостел для військовослужбовців у трансформаторній підстанції Київпастрансу на вул. Михайлівській у центрі столиці.
Підстанція — це триповерхова будівля. Двері відчиняються зі скрипом. На вузьких і крутих сходах чути, як внизу працює трансформатор.
— Приміщення нам виділила столична влада, — розповідає Віталій. — Заселилися півтора місяця тому. Ремонт не робили, бо не було інструментів і матеріалів. Їх почали приносити небайдужі після того, як дав оголошення у соціальних мережах. Везуть шпаклівку, цемент, фарбу, вапно. За тиждень поштукатурили стіни в кількох кімнатах, поставили ванну й унітаз. Учора чоловік привіз шість двоярусних ліжок. Сьогодні ще один подзвонив: можу віддати газову плиту, пральну машинку і двоярусне ліжко.
На другому поверсі в центральній кімнаті на мотузках сохнуть чоловічі штани, рушники і простирадла. Крізь тріщину в боковій стіні в середину пробиваються промені сонця.
— Помещение было в ужасном состоянии, — каже кримчанка 23-річна Еміна Зінченко. У зоні АТО працювала санітаркою, зараз у відпустці. Переходить на українську. — Сиро й холодно, штукатурка на стінах пообсипалася. На третьому поверсі під стелею висіло ластівчине гніздо і три — осиних.
В одній із кімнат живуть п'ятеро хлопців. Ліжка стоять попід стінами. Підвіконня заставлене шампунями, зубними пастами, щітками, бритвами й гелями для гоління.
— Спиться нормально, бо за день сильно стомлюємося, — 23-річний Максим Баленко з райцентру Ніжин на Чернігівщині сидить на застеленому ліжку. Великими ковтками п'є каву. Разом із батальйоном "Айдар" чотири місяці воював під Луганськом. — На війну пішов добровольцем. Після відпустки збираюся повернутися. Про те, коли закінчиться війна, не говоримо. Розуміємо, це залежить не від нас, а від влади. Якби дали наказ, Луганськ за два дні могли б звільнити.
На кухню заходить 31-річний Володимир. Несе засмальцьовану гусятницю й тертушку. Ставить її на стіл біля 3-літрових банок із помідорами, огірками й капустою. Під столом — по мішку картоплі, капусти, моркви. Під стіною холодильник, поряд — мультиварка.
— Я тут за повара, — каже. — Готувати вмію все, тільки з тістом не дружу. Вранці хлопці снідали бутербродами, а на обід замовили макарони по-флотськи. Раніше з їжею було не дуже, а тепер люди масово несуть продукти. Консервацію бабушки в основному. От сьогодні одна єлі притягла дві торби. Сказала: якби була молодша, то сама воювати пішла б. А так здоров'я не позволяє. Але ж хочеться хоч чимось помогти.
11 
1
Коментарі