— У сєпарів радості не було меж. Кричали по рації: "Мы въе*али АН!", — згадує спецпризначенець, який у липні 2014 року працював біля міста Щастя Луганської області. Імені не називає. — Ми відправили запит. Кажуть, наших не збивали. Далі в сєпарському ефірі: "Зник "пасажир" і в нашому: "Сєпари "пасажира" збили. Під Торезом був "Бук".
Спецпризначенці отримали наказ — їхати на перехоплення "Бука". Мали доставити його на неокуповану територію як речовий доказ.
— Пообіцяли велику премію, — продовжує військовий. — Але ми довго все перевіряли, чекали остаточного рішення. Виїхали о першій ночі. "Бук" уже перетнув кордон Ростовської області.
17 липня 2014 року над селищем Грабове Шахтарського району на Донеччині впав Боїнг-777 "Малайзійських авіаліній". Летів з Амстердама до столиці Малайзії Куала-Лумпура. Загинули всі 298 людей на борту.
— Тот день мне запомнился запахом горелого мяса. До сих пор иногда его чувствую, — розповідає 34-річний міліціонер Костянтин Корабльов із міста Торез на Донеччині.
Два роки тому збирав уламки літака й тіла з боку України. Згодом повернувся додому через безробіття.
— Удень подзвонила мама. Бачила, як літак вибухнув. Люди вилітали з нього просто в повітрі. Була перелякана і плакала. І тут на роботі почався рух, метушня. Дзвонять декілька телефонів. Зрозумів — мама побачила історичну трагедію. Начальник наказав їхати на місце падіння.
За версією слідства, боїнг розпався надвоє ще в повітрі. Тіла розкидало на 30 км — між селами від Грабового до Кіровського.
— У тому районі точилися постійні бої. Заважали пошукам. На в'їзді відчув сморід горілого м'яса й волосся. Попереду — стовп диму. Вийшов із машини і послизнувся на чомусь липкому. Це були людські нутрощі. Повернув голову вбік — під деревом, прикута паском безпеки до крісла, сиділа молода жінка. Мала дірку замість живота. Нутрощі були скрізь. Страшна спека. Тіла допікалися на сонці.
Міліціонери під деревом знайшли паспорти пасажирів.
— Я їх дивився. Було багато дитячих. Побачив ручку без двох пальчиків. Деяких хлопців нудило. Ми до ночі збирали рештки літака і тіл. Потім підключилися місцеві. Коли рятувальники попросили допомогти, відгукнулися всі. Ми взяли міцних і невразливих чоловіків. Ті приносили речі, що впали до їхніх дворів. Сумочки, гаманці, гроші, мобілки, ноутбуки, багато іграшок. Я підібрав закривавленого й брудного білого плюшевого собаку.
Наступного дня пішли за село. У полі побачив нижню частину людського тулуба в чорних штанях. У його кишенях рився місцевий хлопець, років 16. Побачив мене і втік. Ми познаходили безліч зарядок до техніки, але її самої не було. Місцеві сильно мародерили. Дехто чесно щось повертав.
Під Кіровським дід тягнув човна, що застряв на дереві. Спитали, навіщо. Усміхнувся: "Їм уже не треба, а я сарай накрию". Діда вигнали, сказали військовим, щоб зняли човна. Але до їхнього приїзду частину хтось таки відпиляв. Видно, дід половину сараю накрив. Ще кілька разів ловили місцевих. Усі говорили, як той дід.
Попри домовленість бойовики відкривали вогонь. Через це рятувальну операцію призупиняли.
— Намагалися знищити сліди, — каже Костянтин. — Били точно в місце падіння. ОБСЄ не могло завадити. Через три дні нас відкликали звідти. Ми тільки зраділи. Це важко витримати. Частину решток розтягли тварини. Один місцевий приніс людську стопу. Відібрав у собаки, бо побачив педикюр.
3 
1
Коментарі