— Перед останнім польотом чоловік ходив сумний. Помітно було — щось замовчує, нервує. Потім сказав, що літак отримав дві пробоїни хвоста. Та екіпаж знову відправили на бойове завдання, — розповідає 42-річна Тетяна Чимеркова з міста Мелітополь Запорізької області. Її чоловік підполковник Олександр Білий, 38 років, був командиром екіпажу збитого Іл-76.
— Ніяких речей не взяв. Хотіла дати змінний одяг — не схотів. Сказав, увечері повернеться. Перед тим, як іти спати, подзвонила йому. Телефон у Саші не відповідав. Це звична справа, у небі він його завжди вимикав. Коли приземлявся, приходило повідомлення, що абонент на зв'язку. Знала, що з ним все в порядку. Цього разу повідомлення не отримала. Вранці прийшли Сашині колеги з військової частини. Довго стояли під дверима, та я не відчиняла. Мабуть, боялася почути погану звістку. Про загибель екіпажу прочитала в інтернеті.
Військове командування свідомо послало їх на смерть. Що бойовики готуються збивати літаки, було відомо. Навіть дзвонили членам екіпажу, щоб не летіли. А командування запевняло, що ситуація під контролем, аеродром охороняють українські бійці. Наказали летіти без прикриття. Керував операцією генерал Віктор Назаров. Рік тому йому оголосили підозру в службовій недбалості. Та далі справа не здвинулася. Замість покарання його нагородили орденом Богдана Хмельницького третього ступеня. Писала листи в Генпрокуратуру, президенту. Отримувала відписки, що слідство триває.
У цивільному шлюбі Олександр і Тетяна прожили 10 років. Виховували спільну доньку 3-річну Марію та 16-річну Ольгу, від попередніх стосунків жінки.
— Родинам загиблих членів екіпажу держава надала житло. Я не отримала, бо ми з чоловіком не були офіційно одружені. Живемо з дітьми в орендованій квартирі. Якби не допомога волонтерів і місцевої влади, не знаю, як би виживали. На оренду житла ледве вистачає моєї зарплати. Працюю вчителем початкових класів.
— Іллюшу привезли на 41-й день після загибелі. В літак він попросився, хоча не десантник. В АТО був і наводчиком, і снайпером. Літаків боявся. Подзвонив тоді й каже: мамо, цей літак такий страшний. Був без настрою — їх не погодували. Я скинула йому 100 гривень, пообідав у кафе. Потім подзвонив знайомим, з якими давно не спілкувався, — говорить 55-річна Наталія Гайдук із міста Кривий Ріг на Дніпропетровщині. У літаку загинув її син 20-річний Ілля Гайдук.
— Коли почалися заворушення на Донбасі, син пішов у військкомат. Хоч мав проблеми із серцем. Під час Майдану очолював самооборону в Кривому Розі, вчив хлопців прийомам. Ілля досі сниться родичам і каже, що живий. Командування нам нічого не пояснило. Пізніше дізналися, що генерала Назарова розвідники тричі попереджали про загрозу. Зараз він усіма способами затягує слідство, змінює адвокатів. За його версією, винен льотчик. Найпростіше скинути вину на загиблого. Слідство навіть намагалося зробити винними десантників. Я не прагну крові. Мені б вистачило, аби він визнав свою провину.
2 
1
Коментарі
1