— Сил больше не было оставаться в Крыму. Я раньше была за Россию. Даже на референдум ходила. А сейчас поняла, что не нужны мы в России. Я — кормящая мать. Просила у властей генератор — обещают. Каждый день говорят: вот-вот дадим, а на следующий — то же самое, — каже телефоном 27-річна Ілона Ровенко з селища Щолкіне.
Із чоловіком та 6-місячним сином вихідними переїхала до столиці. Неподалік станції метро Сирець винайняли помешкання.
— Через нерви почало пропадати молоко. Син почав сильно кашляти. Ми порушили всі режими. Не купали його, постійно укачували, щоб спав. У хаті було 13–15 градусів тепла. Памперс перевдягала дитині під ковдрою. Місцева лікарка порадила їхати в Україну. Чоловік стояв на ринку. Торгував мороженою рибою, копченостями. За добу без світла в холодильниках був акваріум. Ми безкоштовно роздали людям майже тонну продукції, щоб не пропала.
Аби перебратися, здали в ломбард на Херсонщині всі золоті прикраси. Останній рік заробітки в Криму погані. За України ми за сезон заробляли 100–120 тисяч гривень. Цього сезону — 30 тисяч. І то на торгах чоловіка. До переїзду не готувалися. Вранці 28 листопада прокинулися в черговий раз від холоду. Води нема, тепла нема. Зібрали речі в авто і вирішили їхати в Україну. Куди саме, не знали — до блокпоста, а там побачимо. Бензин для машини вибили на заправці. Під'їхали з дитиною й сказали, що нам потрібна термінова консультація лікарів. Продали без черги, — каже. — Коли перетинали кордон, розговорилася з киянином. Пообіцяв помогти з житлом. Дорогою заїхали в кафе. Ніяк не могла наїстися гарячого супу й вареників. Там підзарядили телефони, але дзвонити було нікому. Мама в Криму, у Бахчисараї. Батьки чоловіка в Росії.
Під вечір добралися до Києва. Новий знайомий здав квартиру на місяць за оплату комунальних послуг. Сестра чоловіка на тиждень раніше виїхала у Краснодарський край. Не може влаштуватися на роботу, так ще й вислуховує, що через таких краснодарцям почнуть вимикати електрику. Женуть її скрізь. Прописку оформити не може.
На зйомній квартирі кримчани одразу набрали гарячу ванну й кілька годин провели в ній.
— Малого за годину ледь витягла. Решту вечора сама там провела. Чоловік наварив бульйону. Вдома дуже бракувало гарячого і свіжого. Все попсувалося. Боялися купувати м'ясо, молочку, ковбасу, яйця. Їли кашу зі згущівкою чи консервами, — розповідає Ілона. — В Києві не можу наїстися. Їм усе підряд, особливо йогурти, сирки.
В Україні здивував порядок, наявність продуктів і доброта людей. У нас по телевізору розказували, що в Києві ґвалтують. Крадіжки, люди збідніли, в магазинах пусто. Страшнувато було їхати. Але вже на блокпосту ці міфи розвіяли. Дорогою заходили в кілька магазинів — їжі повно. Тут показують те саме про Крим. І там, і там прибріхують. Не так усе в Криму критично. Да, нема світла, не вистачає хліба. Але нема постійних грабежів. Неподалік від нас стояв супермаркет побутової техніки без охорони. За тиждень нічого не вкрали. Люди налякані. Сусідка боялася говорити зі мною про відключення. Переходила на інші теми.
Між собою спілкувалися листами. Мама зламала ногу, то написала телеграму. Отримали через три дні. Іншого зв'язку не було. Ще переказували маршрутниками, знайомими, щоб зайшли за такою-то адресою. Передали передачу чи спитали, як справи, — додає Ілона.
625 гривень або 2 тисячі рублів коштує година оренди дизельного генератора. Такі беруть для обігріву квартир, встановлюють на балконах. Найбільше послугою користуються жителі Сімферополя, Керчі та Ялти.
4 
1
Коментарі